Постанова № 72223919, 16.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/218/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач :Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 рокуСправа № 127/28869/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії:

головуючого: Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом: публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідач та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2,

відповідач за первісним позовом: ОСОБА_3,

відповідач за первісним позовом: ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 4 грудня 2017 року, ухвалене у складі судді Бойка В.М. о 14:44 год. у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області,

встановив:

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (надалі - ПАТ «ОТП Банк», банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 12 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-B00/145/2008, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 56 693 доларів США терміном до 11 серпня 2023 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

Того ж дня, на забезпечення виконання умов договору, між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договори поруки № SR-В00/145/2008 та № SR-В00/145/2008/1, згідно з якими поручителі і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання кредитного договору.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором станом на 7 жовтня 2015 року у ОСОБА_2 виникла перед банком заборгованість у розмірі 53 894,05 доларів США, що еквівалентно 1 146 005,72 грн, з яких: 47 581, 88 дол. США, що еквівалентно 1 011 783,43 грн - заборгованість за кредитом; 6 312, 17 дол. США, що еквівалентно 134 222, 29 гр - заборгованість за процентами.

Посилаючись на викладене та положення ст. ст. 525, 526, 530, 536, 546, 1050, 1054 ЦК України, ПАТ «ОТП Банк» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно зазначену заборгованість.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк» та просив визнати недійсними частину 1 та частину 2 кредитного договору № ML-B00/145/2008 від 12 серпня 2008 року, додаткові договори від 23 лютого 2009 року, 2 вересня 2009 року, 9 лютого 2010 року, 12 липня 2010 року, 4 лютого 2011 року, 30 жовтня 2013 року до кредитного договору № ML-B00/145/2008 від 12 серпня 2008 року, укладені між ним та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» з моменту укладення.

Зустрічний позов мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору були порушені його права як споживача кредитних послуг, оскільки умови надання споживчого кредиту йому не оголошувались, не вручались, не підписувались ним і йому не направлялись, письмове підтвердження про ознайомлення споживача з вказаною інформацією відсутнє, що є однією з підстав визнання кредитного договору недійсним.

Крім того зазначив, що банком з ним не було проведено переддоговірної роботи, що є істотною умовою договору споживчого кредиту, та не надано інформацію про можливість подорожчання кредиту у зв'язку зі зміною курсу валюти.

Текст кредитного договору надруковано дуже дрібним шрифтом, що ускладнює його прочитання та правильне сприйняття, тому у споживача була відсутня можливість належним чином ознайомитись з його умовами.

На момент укладення кредитного договору він не розумів, що отримує кредит в іноземній валюті, зі змінною плаваючою процентною ставкою та яка сума підлягає поверненню банку, а також суму, яку він повинен сплачувати щомісяця, суми штрафів та які додаткові суми він повинен сплатити та в яких випадках. Форма кредитного договору не відповідає вимогам ч. 2 ст. 208 ЦК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно - розпорядчої документації»; додаткові договори мають у своєму складі більше одного аркуша, серед яких є такі, що не підписані обома сторонами, а тому вони є недійсними, що є підставою для визнання частин 1, 2 кредитного договору та додаткових договорів № 1 від 23 лютого 2009 року, № 2 від 2 вересня 2009 року, № 1 від 9 лютого 2010 року недійсними.

Також ОСОБА_2 вказує на відсутність у кредитному договорі обґрунтування вартості виду і предмету кожної супутньої послуги. Форма кредитного договору не відповідає вимогам п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в ньому відсутні тарифи нотаріуса, страхової компанії, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів, що є підставою для визнання недійсності договорів.

На думку позивача за зустрічним позовом, банком встановлена непропорційно велика сума пені, розмір якої перевищує в декілька разів розмір, встановлений чинним законодавством та передбачено подвійну відповідальність за одне і те саме порушення, передбачено зміну банком розміру відсотків в односторонньому порядку; в кредитному договорі не встановлено граничний розмір річної плаваючої відсоткової ставки; крім того, кредитні кошти не перераховані позичальнику на поточний рахунок та в кредитному договорі не передбачено випадків відповідальності банку.

Банком введено позичальника в оману у визначенні кінцевої сукупної вартості кредиту, істотних умов кредитного договору та приховано інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту для здійснення позичальником свідомого вибору схем кредитування. Не надано повну та об'єктивну інформацію відносно ціни та реального розміру плаваючої процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту та кінцевої загальної сум кредиту, яку позичальник сплатив би банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів. Не попереджений позичальник і про валютні ризики, а тому його волевиявлення на укладення оспорюваних договорів не можна вважати вільним.

Виконання зобов?язань за кредитним договором ОСОБА_2 припинив у травні 2015 року, тому вважає оспорюваний договір таким, що не може породжувати будь - яких прав і обов'язків для сторін та не може бути підставою для виникнення будь - яких інших правовідносин щодо забезпечення його виконання, в тому числі іпотеки.

Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому договір іпотеки № PML-B00/145/2008 від 12 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №-478-3 вважає недійсним, тому підлягає виключенню з реєстру іпотеки та заборон запис про іпотеку та заборону відчуження об'єкта нерухомості.

У заяві про уточнення та доповнення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 зазначив про те, що положення кредитного договору про збереження конфіденційної інформації грубо порушує права споживача на збереження даних, що є банківською таємницею та посилався на невиконання банком положень кредитного договору для надання кредиту в іноземній валюті.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 4 грудня 2017 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № МL-В00/145/2008 від 12 серпня 2008 року в розмірі 53 894,05 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 1 146 005,72 грн з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 47 581,88 доларів США, що станом на 7 жовтня 2015 року відповідно до офіційного курсу НБУ (1 дол. США = 21,264049 грн.) еквівалентно 1 011 783,43 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками складає 6 312,17 доларів США, що станом на 7 жовтня 2015 року відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентно 134 222,29 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 190,09 грн.

У решті вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов?язання за кредитним договором, тому з нього на користь ПАТ «ОТП Банк» підлягає стягненню розмір заборгованості на загальну суму 53 894,05 доларів США. При цьому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку щодо поручителів внаслідок припинення поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги зустрічного позову є безпідставними, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а сторонами при укладенні договору були узгоджені всі суттєві умови кредитування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на доводи, викладені в позовній заяві та зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі з?ясовано обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення, при цьому судом не зазначено мотивів, з яких він дійшов висновків про задоволення позовних вимог банку та відмову в задоволенні зустрічної позовної заяви.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Сторони у судове засідання не з?явилися.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції установлено, що 12 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ML-B00/145/2008 за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 56 693,00 доларів США зі строком повернення до 11 серпня 2023 року, а останній в свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути позивачу вказані кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

Додатковим договором № 1 від 23 лютого 2009 року до кредитного договору № ML - В00/145/2008 від 12 серпня 2008 року сторони погодили внесення змін і доповнень до кредитного договору та викладення графіку платежів за кредитним договором в новій редакції в додатку № 1 до цього додаткового договору.

2 вересня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML- В00/145/2008 від 12 серпня 2008 року, відповідно до якого сторони домовилися, що на період з 11 вересня 2009 року до 11 грудня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка 6,50 % річних, а на період з 11 грудня 2009 року до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором - плаваюча процентна ставка (фіксований відсоток 6,37% річних + FIDR) (а.с.181-184,т.2, ).

За умовами додаткового договору № 1 до указаного кредитного договору сторони погодили, що на період з 11 лютого 2010 року до 11 травня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка 6,50 % річних, на період з 11 травня 2010 року до 11 листопада 2010 року проценти не сплачуються, а на період з 11 листопада 2010 року до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором - плаваюча процентна ставка (фіксований відсоток 6, 8% річних + FIDR) (а.с.14-16 т.1).

12 липня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 4 до кредитного договору № ML- В00/145/2008 від 12 серпня 2008 року, згідно з яким сторони домовились, що на період з 12 липня 2010 року до 13 жовтня 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка 6,50 % річних, на період з 13 грудня 2010 року до 11 квітня 2011 року фіксована процентна ставка 15,02 % річних, а на період з 11 квітня 2011 до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором - плаваюча процентна ставка (фіксований відсоток 7, 52 % річних + FIDR) (а.с. 17-18, т.1).

Відповідно до додаткового договору № 5 від 4 лютого 2011 року на період з 11 лютого 2011 року до 11 травня 2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка 6, 50 % річних, а на період з 11 травня 2011 року до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором плаваюча процентна ставка (фіксований відсоток 8, 02 % річних + FIDR) (а.с.19-21, т.1).

30 жовтня 2013 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № ML- В00/145/2008 від 12 серпня 2008 року, за умовами якого на період з 11 листопада 2013 року до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором або до моменту допущення прострочених боргових зобов'язань більше 30 календарних днів, для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка в наступному розмірі: фіксований відсоток 6, 02 % річних + FIDR (а.с.22-24, т. 2).

Указані додаткові договори є невід?ємними частинами кредитного договору.

З метою забезпечення своєчасності виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 12 серпня 2008 року було укладено договори поруки №SR- В00/145/2008 та №SR- В00/145 2008/1 відповідно, за умовами яких поручителі у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань зобов'язалися відповідати перед банком як солідарні боржники в повному обсязі таких зобов'язань.

Представником банку було надано виписки по особовому рахунку позичальника, в яких відображено дати та розмір сплачених боржником коштів з моменту укладення кредитного договору і до 10 березня 2015 року, а тому розмір заборгованості позичальника перед банком складає 53 894,05 долари США, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 47 581,88 доларів США, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками- 6 312,17 доларів США.

За правилами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положеннями статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частинами першою, третьою та четвертою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За положеннями статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частинами першою, другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення договорів) передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення договорів) передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (частина п'ята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення договорів).

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення договорів) визначено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором заборгованість ОСОБА_2 становить 53 894,05 долари США, що станом на 7 жовтня 2015 року еквівалентно 1 146 005,72 грн (а.с. 65-66 т. 1).

Останнє погашення заборгованості відповідачем здійснювалося 10 березня 2015 року (а.с.36-63 т. 1).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України (в редакції 2004 року) повно та всебічно встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи в частині вимог про визнання недійсними частин кредитного договору та додаткових договорів до нього, а також стягнення заборгованості, й надавши їм належну оцінку, в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України (в редакції 2004 року) дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог банку про стягнення із позичальника заборгованості та про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову, виходячи із недоведеності обставин щодо невідповідності частин кредитного договору та додаткових договорів до нього вимогам ст. ст. 627, 638 ЦК України, ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки оспорювані частини правочину та додаткові договори до нього укладені між сторонами за їх взаємною згодою та відповідно до вимог чинного законодавства; при їх укладенні сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, про що свідчать підписи сторін.

При цьому ОСОБА_2 не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону та не просив змінити або роз'яснити окремі положення оспорюваного кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання повної інформації про умови кредитного договору до його укладення, а також невиконання банком свого зобов'язання з перерахунку кредитних коштів спростовуються встановленими у справі обставинами.

При укладенні договору позичальник був належним чином ознайомлений з видами та умовами кредитування, з розрахунком орієнтовної сукупної вартості кредиту, кредитний договір містить всю інформацію щодо сукупної вартості кредиту, укладений договір та додаткові договори, які є його невід?ємною частиною є результатом домовленості сторін та відповідає загальним засадам цивільного судочинства.

При укладенні кредитного договору та додаткових договорів його сторонами були погоджені усі їхні умови у встановленому законом порядку, позичальник проти таких умов не заперечував.

Перед укладенням сторонами кредитного договору та додаткових договорів банк надав позичальнику в повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; сторони узгодили всі їхні істотні умови, що підтвердив позичальник своїм підписом на кредитному договорах та додатках до них; на момент укладення кредитного договору ОСОБА_2 не навів жодних зауважень щодо їх змісту, протягом тривалого часу виконував свої обов'язки за договорами, сплачуючи платежі, що підтвердив представник банку, надавши виписки по особовому рахунку боржника на виконання кредитного договору.

Таким чином, договір та додаткові договори є результатом домовленості сторін та відповідають загальним засадам цивільного законодавства, передбаченими ст. 3 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вся інформація щодо істотних умов вищезазначеного кредитного договору та додаткових договорів міститься в самих текстах підписаних сторонами договорів, будь-яку іншу інформацію щодо форм кредитування позивач мав можливість отримати до підписання договорів або відмовитися від їх підписання у разі ненадання йому такої інформації, а також зі змісту цих договорів не вбачається умов, які за законом є несправедливими.

Норми матеріального права застосовано судом правильно, порушень процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення, судом не допущено.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного ОСОБА_2 рішення.

При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 4 грудня 2017 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на ОСОБА_2

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис С.Г. Копаничук

Підпис В.В. Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький