Постанова № 72223818, 14.02.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2205/17 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О.М. Провадження № 22-ц/773/93/18 Категорія: 48 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Федонюк С.Ю., Матвійчук Л.В.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя,

за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_2, яка подана від її імені представником ОСОБА_3, на рішення Луцького міськрайонного суду від 21 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 з 20.12.1980 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.07.2014 року шлюб було розірвано.

Позивачка зазначає, що за час шлюбу ними було придбано за спільні кошти кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Пайові внески за квартиру сплачувались поквартально з третього кварталу 1987 року по перший квартал 1992 року включно. Ордер на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу по АДРЕСА_1 було видано 06.07.1988 року на ім'я ОСОБА_1, до складу сім'ї входили дружина ОСОБА_2 донька ОСОБА_4 та син ОСОБА_5.

Незважаючи на те, що у вказаній квартирі відповідач ОСОБА_1 не проживає з 2011 року, їй стало відомо, що 17.09.2014 року він одноособово приватизував вищевказану квартиру. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки квартира придбана нею та ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі шляхом сплати у повному обсязі у 1992 році пайового внеску до кооперативу коштів, які були одержані внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, а тому вказана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на наведене та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивачка ОСОБА_2 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 21.11.2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалено визнати квартиру АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн. судового збору.

В поданій від імені позивачки ОСОБА_2 апеляційній скарзі її представник ОСОБА_3 просив скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою ОСОБА_2 права власності на частину квартири у праві спільної сумісної власності подружжя з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цієї вимоги, виходячи з таких мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що 17.09.2014 року відповідач ОСОБА_1 зареєстрував за собою право приватної власності на спірну квартиру в цілому, проте зважаючи на те, що позивачкою не оспорюється право приватної власності відповідача на спірну квартиру та з цього приводу нею не заявляється жодних позовних вимог, тому вирішення питання про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири є передчасним, оскільки ці питання взаємопов'язані.

Однак, до таких висновків місцевий суд прийшов з порушенням норм матеріального і процесуального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Так місцевим судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.12.1980 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.07.2014 року між ними розірвано (а.с.9-10).

06.07.1988 року відповідачу ОСОБА_1 з сім'єю Виконавчим комітетом Луцької міської ради народних депутатів видано ордер №57 на право зайняття житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1. Склад сім'ї: дружина ОСОБА_2, дочка ОСОБА_4, син ОСОБА_6 (а.с.13).

Згідно із довідкою Луцької кооперативної житлово-експлуатаційної контори №8 від 03.02.2017 року №3/1 ОСОБА_1 є членом кооперативу №57 по пр-ту Соборності, 20а/176. Перший пайовий внесок сплачений в об'єднаний кооператив до заселення будинку в сумі 3300 крб. Заборгованості по сплаті пайових внесків немає. Залишок сплачено в першому кварталі 1992 році в повному обсязі (а.с.21).

Отже, за спірну кооперативну квартиру пайові внески виплачено в повному обсязі у 1992 році (а.с.21).

Судом встановлено, що сторони, перебуваючи у шлюбі, не отримували свідоцтва про право власності на спірну квартиру та не вносили відповідних відомостей у Реєстр речових прав на нерухоме майно. Після розірвання шлюбу у квартирі продовжують бути зареєстровані позивач, відповідач та двоє їх дітей.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2017 року, відповідач ОСОБА_1 17.09.2014 року зареєстрував за собою право приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовувала тим, що набута подружжям за час шлюбу спірна квартира АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю, а оскільки відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) частки майна нажитого подружжям за час шлюбу є рівними, тому вважає, що за нею слід визнати право власності на 1/2 частину згаданої квартири.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру набуває право власності на це майно.

Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 28 КпШС України передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно роз'яснень, викладених у п. п. 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18 вересня 1987 року «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи таке: пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.

Згідно із ст. 22 КпШС України та ст. 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Оскільки сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.12.1980 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.07.2014 року було розірвано, повне внесення паю в ЖБК за квартиру відбулося в 1992 році, тому висновок суду про те, що спірна квартира була набута в період зареєстрованого шлюбу сторонами та є їх спільною сумісною власністю, є обґрунтованим.

В той же час, у своїх висновках місцевий суд зазначав, що оскільки відповідачем ОСОБА_1 право власності на квартиру було зареєстровано одноособово, а позивачкою його право власності не оспорюється, тому заявлена нею вимога про визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири є передчасною.

Проте, такі висновки суду є помилковими, оскільки положеннями діючих на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про власність» та КпШС України, на які суд сам посилається у своїх висновках, було визначено, що після повного внесення членом ЖБК пайових внесків за квартиру він набуває право власності на це майно, а оскільки пайові внески були внесені під час перебування сторін у шлюбі, тому ця квартира належить їм на праві спільної сумісної власності і у випадку поділу такого майна їх частки визнаються рівними.

Частина 1 та 2 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права власності.

Отже, внаслідок оформлення відповідачем ОСОБА_1 за собою права власності на всю квартиру було порушено право власності позивачки, яка використавши наданий законом зазначений спосіб захисту свого права, не оспорює право власності відповідача, а захищає належне їй майнове права, в даному випадку право власності на 1/2 частину спірної квартири, набутої за час шлюбу із відповідачем.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 не узгоджується з нормами матеріального права, у зв'язку з колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення такої позовної вимоги та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірної квартири.

У відповідності до ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає до стягнення судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5954 грн. (2500 грн. сплачених при поданні позовної заяви за майнову вимогу та 3454 грн. за подання апеляційної скарги).

Наведені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи про пропущення позивачкою позовної давності є безпідставними, оскільки трирічний строк позовної давності в розглядуваному випадку почав свій перебіг з 17.09.2017 року, коли відповідач зареєстрував на себе одного право власності на спірну квартиру, яка на той час на праві спільної сумісної власності належала і позивачці. З цього дня і до звернення позивачки в суд із зазначеним позовом 08.02.2017 року пройшло менше трьох років, а тому немає підстав вважати, що нею пропущено позовну давність.

На підставі наведеного, оскаржуване в даній справі рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою ОСОБА_2 права власності на частину квартири у праві спільної сумісної власності подружжя ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення такої позовної вимоги.

Оскільки в решті рішення суду не оскаржується, тому воно апеляційним судом у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2, яка подана від її імені представником ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 21 листопада 2017 року в даній справі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою ОСОБА_2 права власності на частину квартири у праві спільної сумісної власності подружжя скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5954 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: