Постанова № 72223319, 13.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/52/2018

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Проць В. А.

Доповідач :Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуСправа № 133/926/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької областів складі:

головуючого судді Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Кучевського П.В.,

за участі секретаря Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів,за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області , ухвалене суддею Процем В.А. 28 серпня 2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

19 травня 2017 року до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів.

Позов мотивований тим, що 24 квітня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу №798, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому майно в користування предмет лізингу, як зазначено в п.1.1 договору - автомобіль марки «Lada Largus», а він - сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору, а саме комісію за організацію договору - 7% від вартості предмета лізингу; авансовий платіж - 23% від вартості предмета лізингу; комісію за передачу предмета лізингу - 3%від вартості транспортного засобу, вказаного у договорі; комісію за супроводження договору - розмір відображається в додатку№3 до договору.

Відповідно до п.8.2 договору вартість лізингу становить 12882,68 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладення договору. На дату укладення цього договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості лізингу, становить - 345900 грн.

На виконання умов договору, 24 квітня 2017 року він здійснив платіж у розмірі - 24213 грн. на рахунок ТОВ «Єврокар Україна», однак, предмет договору до даного часу йому передано не було.

Вважає, що умови договору фінансового лізингу №798, укладеного 24 квітня 2017 року, між ним та ТОВ «Єврокар Україна» не відповідають чинному законодавству, є несприятливими та порушують його права як споживача.

Просить суд визнати недійним договір фінансового лізингу №798, укладеного 24 квітня 2017 року, між ним та ТОВ «Єврокар Україна».

Заочним рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано недійним договір фінансового лізингу №798, укладеного 24 квітня 2017 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна», стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_2 24213 грн. сплачених коштів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар України» звернулося до Апеляційного суду Вінницької області з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не правильно застосував норму ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», не встановив в чому саме полягає несправедливість окремих положень договору фінансового лізингу, не вказав, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання саме цієї умови договору, не вказав на підставі яких ознак, визначених у ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» кваліфікував умови договору несправедливими і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.

На думку відповідача, суд безпідставно зробив висновок, що в умовах правочину виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця, що в разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Висновок суду про несправедливі та недобросовісні умови правочину, являється суб'єктивним висновком та таким, що не відповідає дійсності, оскільки суд не зазначив, яка саме норма договору порушує вимоги визначені в ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також, вважає, що висновки суду про відсутність ліцензії у ТОВ «Єврокар України» не мало ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, оскільки відповідач займається наданням окремої фінансової послуги з фінансового лізингу, що передбачено п.5 ч.1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року вказаним вимогам відповідає.

Встановлено, що 24 квітня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» як лізингодавцем та ОСОБА_2 як лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу № 798 (а.с. 12-19), предметом якого є транспортний засіб «LADA Largus».

Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути змінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі предмета лізингу.

Предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві не пізніше 90 календарних днів з моменту сплати на рахунок лізингодавця- комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 Дговору.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення незалежно від назви платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням Договору, в тому числві витрати, що пов'язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображується у доданому Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 7%, а авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.

На виконання вимог Договору 24 квітня 2017 року на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» позивачем було сплачено 24213,00 гривні авансовий платіж (а.с. 20).

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту договору №798 від 24 квітня 2017 року встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Згідно з пунктом 4.1 договору лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: - комісія за організацію Договору; - авансового платежу; - комісії за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору, з урахування умов викладених у п.1.7 ст.1 даного Договору.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було сплачено 24213,00 грн. за договором, які відповідачем було зараховано в рахунок сплати авансу у відповідності до умов п. 9.2 договору.

За правилами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не має права включати в договір умови, які є несправедливими.

Висновок суду про наявність в укладеному договорі несправедливих умов в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає встановленим по справі фактам та обставинам.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 травня 2016 року № 6-3020цс15, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при розгляді справи судами.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоудержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості вже до сплачених авансових платежів. В такому випадку, остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені в Додатку №3 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною (п.9.4).

Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що лізингодавець не несе відповідальності за будь-яке пошкодження та /або втрату предмета лізингу, які можуть виникнути прямо або опосередковано в результаті невиконання лізингоодержувачем будь-яких умов Договору.

Крім того, за змістом пунктів 10.4 договору розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Згідно з пунктом 3.4.5 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що не раніше ніж пройде 12 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувачем, достроково здійснити сплату всієї суми лізингових платежів належних до сплати лізингоодержувачем за умови даного Договору.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» (а.с. 12) слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця і включає в себе, зокрема, організаційні послуги, витрати на пошук предмету лізингу і становить 7% від вартості предмета лізингу, а авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що аналіз змісту спірного договору, укладеного між сторонами, дає підстави вважати, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання недійсним оспорюваного договору та стягнення з відповідача на користь позивача переданих за договором коштів в розмірі 24213,00 грн. у якості сплати авансового платежу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оспорюваний договір є несправедливим, порушує принципи добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а тому правомірно застосував реституцію та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції без достатніх підстав визнав недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу, оскільки при укладенні договору сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору (предмет лізингу, розміри лізингових платежів, строк лізингу), послуга, яка надається за договором, обрана позивачем самостійно і свідомо, підписавши договір сторони засвідчили ознайомлення із його умовами, зрозуміли його зміст та погодили умови, про що вказано в п. 17.5 договору, проте позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав споживача, які порушені не були, а умови договору не містять ознак несправедливих в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на вищевикладені обставини та не спростовують того факту, що при укладенні вказаного договору були допущені порушення чинного законодавства.

Включення до договору положень, які при розірванні договору фактично призвели до неповернення споживачу послуг, внесених ним коштів в повному обсязі, свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та є достатніми підставами для визнання договору лізингу недійсним, через невідповідність вимогам закону.

Крім того, в силу положень ч.2 ст. 806 ЦК України оскаржуваний договір підлягав нотаріальному посвідченню.

За змістом статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що договір фінансового лізингу від 07 березня 2017 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» та ОСОБА_2, потребував нотаріального посвідчення, однак нотаріально посвідчено не було.

Таким чином, колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно виходив із того, що за встановлених обставин про те, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, цей договір в силу вимог ст. 799 ЦК України та положення ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним, тому сума у розмірі 24213,00 грн. підлягає поверненню позивачу за положенням ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, надавши належну оцінку доказам у справі дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - залишити без задоволення, заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ Рибчинський В.П.

Судді /підпис/ Голота Л.О.

/підпис/ Кучевський П.В.

Згідно з оригіналом.

Суддя Рибчинський В.П.