Постанова № 72223243, 13.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/171/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин І. А.

Доповідач :Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуСправа № 147/598/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької областів складі:

головуючого судді Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Кучевського П.В.,

за участі секретаря Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,за апеляційною скаргою Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод»на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області, ухвалене суддею Волошиним І.А. 13 листопада 2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2017 року до Тростянецького районного суду Вінницької області звернулась ОСОБА_2 з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивований тим, що у жовтні та листопаді 2015 року працювала на посаді начальника зміни Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» за сумісництвом, згідно трудового договору. Основне місце роботи - ДП «Ладижинський завод Екстра», що підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5. Відповідно до ст. 102-1 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу, такі ж положення закріплені у ст. 19 Закону України «Про оплату праці».

Проте, всупереч вимогам законодавства, за період її роботи, відповідач не виплачував заробітну плату та не провів з нею остаточний розрахунок в день звільнення. На неодноразові звернення щодо виплати заробітної плати, постійно чула відмову, з посиланням на те, що не має коштів, коли з'являться - виплатять. Відповідно до довідки про доходи від 08 червня 2016 року № 90, виданої ДП «Тростянецький спиртзавод», за час роботи позивачу нарахована заробітна плата в сумі 6345,34 грн., з якої утримано 1241,15 грн. податків. Таким чином, сума заборгованої заробітної плати становить 5104,19 грн.

У вересні 2016 року вона отримала частину заробітної плати від відповідача у сумі 2000,00 грн., залишок заборгованості становить - 3104,19 грн.

14.06.2017 року ОСОБА_2 отримала СМС-повідомлення про зарахування на її картковий рахунок в ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти в сумі 3104,19 грн., що співпадає із сумою заборгованої заробітної плати.

У зв'язку з тим, що їй не було проведено розрахунку, згідно вимог ст. 116 КЗпПУ, просила суд стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 57863,64 грн.

В подальшому вона подала заяву про збільшення позовних вимог (а.с.27,28), згідно якої просила стягнути з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 72260,64 грн., оскільки на момент подачі заяви були відсутні відомості про складові нарахованої заробітної плати та фактично відпрацьований час за жовтень та листопад 2015 року. Відповідачем в довідці №90 від 08.08.2016 року не вірно відображена сума нарахованої заробітної плати, оскільки зазначені дані за жовтень-листопад 2015 року у довідці не співпадають з даними ОК-5 за це й же період.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_2, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 72260 ( сімдесят дві тисячі двісті шістдесят) грн. 64 коп.; стягнуто з Державного підприємства "Тростянецький спиртовий завод" в дохід держави 722,61 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки спір, який виник між сторонами, в силу положень ст.ст. 12, 16 ГПК України та ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відноситься до компетенції господарського спору. Також, судом не враховано, що підприємство в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №10/47-08 за заявою боржника ДП «Тростянецький спиртовий завод» про банкрутство. У зв'язку з великою кількістю виконавчих проваджень щодо відповідача постановою державного виконавця накладено арешт на кошти підприємства, що позбавило його можливості проведення вчасного розрахунку по виплаті заробітної плати з працівниками, що свідчить про відсутність вини підприємства. А тому до відповідача не можуть бути застосовані положення ст. 117 КЗпП України.

Просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 працювала ДП «Тростянецький спиртовий завод» в період з 01 жовтня 2015 року по 24 листопада 2015 року.

14 червня 2017 року відповідачем виплачено ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2015 року у розмірі 6345,34 грн, з якої утримано 1241,15 грн. податків. Зазначена сума заборгованості не узгоджується з даними Форми ОК-5.

Так, згідно даних індивідуальної відомості про застраховану особу, форма ОК-5 (а.с.5-7), ДП «Тростянецький спиртовий завод» (код 05459157) за період жовтень - листопад 2015 року нараховано позивачу заробітну плату у розмірі 8689,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок за період його роботи, що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. З урахуванням проведеного розрахунку сума компенсації за 387 робочих днів становить 72260,64 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого має бути визначена за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина п'ята статті 19 у редакції Закону від 18 січня 2013 року, яка була чинною на час існування спірних правовідносин) .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року, згідно з якою передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 15 серпня 2016 року, не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку правильно виходив з розміру середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, тобто за жовтень-листопад 2015 року.

Враховуючи дані Форми ОК-5, ОСОБА_2 нарахована заробітна плата за жовтень-листопад 2015 року - 8689,86 грн. в тому числі компенсація за невикористану відпустку 1594,64 грн., яка не враховується для визначення середньоденної заробітної плати, тому середня заробітна плата ОСОБА_2 становить 7095,22 грн. (8689,86 -1594,64).

Згідно з принципом диспозитивності, встановленого ст. 11 ЦПК України (в редакції яка діяла на час ухвалення рішення) суд не вправі вийти за межі позовних вимог, а тому правильно визначив суму середнього заробітку виходячи з наступного.

Кількість робочих днів, які ОСОБА_2 відпрацювала у жовтні-листопаді 2015 року становить 38 днів, а отже середньоденна заробітна плата позивача за вищевказаний період становить 7095,22 (заробітна плата) / 38 = 186,72 грн.

Кількість робочих календарних днів за період з 25 листопада 2015 року по 14 червня 2017 року (день фактичного розрахунку) становить 387 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку позивачу становить 186,72 грн. * 387 робочі дні = 72260 грн. 64 коп. та підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Твердження відповідача про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства не заслуговують на увагу з тих підстав, що Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-VI, який набрав чинності 19 січня 2013 року, «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 ГПК (чинного станом на 19 січня 2013 року) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 р. № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 12 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 року.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21 березня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Керуючись ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод»- залишити без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ Рибчинський В.П.

Судді /підпис/ Голота Л.О.

/підпис/ Кучевський П.В.

Згідно з оригіналом.

Суддя Рибчинський В.П.