Постанова № 72222172, 14.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційнепровадження №22-ц/796/1502/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 752/816/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т.М. в приміщенні Голосіївського районного суду м.Києва об 11 годині 08 хвилин,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, -

У С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання видати ордер на житлове приміщення та укладення договору найму житлового приміщення.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що її син ОСОБА_6 був наймачем квартири № АДРЕСА_4, право на проживання в якій він отримав на підставі обмінного ордеру № НОМЕР_1 від 19 квітня 1989 року. У зв'язку з укладенням шлюбу в дану квартиру вселилася ОСОБА_5.28 січня 1992 року подружні стосунки між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були припинені, однак ОСОБА_5 залишилася проживати у спірній квартирі разом з малолітнім сином подружжя - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_6 вимушений був проживати у своїх знайомих та орендувати інше житло. Скориставшись даною обставиною, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2007 року ОСОБА_6 та його доньку ОСОБА_4 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням у спірній квартирі. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2010 року скасовано заочне рішення. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2011 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 Проте, ОСОБА_5 продовжувала чинити перешкоди у користуванні житлом, тому ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод шляхом вселення. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 січня 2012 року вселено ОСОБА_6 у спірну квартиру та зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 у вільному доступі та користуванні квартирою.

Згодом, ОСОБА_6 дізнався, що ОСОБА_5, скасувавши його реєстрацію на підставі рішення суду, приватизувала спірну квартиру. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 липня 2013 рокузадоволено позов ОСОБА_6, визнано недійсним та скасовано розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 вересня 2010 року.

Зазначала, що її син ОСОБА_6 намагався вселитися у спірну квартиру та приватизувати вказане житло, однак у зв'язку з постійними перешкодами йому не вдалося реалізувати свої законні права. ІНФОРМАЦІЯ_2 року він помер.

ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом першої черги, має намір успадкувати спірну квартиру. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року їй визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Звернувшись у Дванадцяту київську державну нотаріальну контору, постановою від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з неможливістю визначення складу спадкового майна за померлим.

Посилаючись на ст.ст. 9 та 64 ЖК України та ст.ст. 1232 та 1269 ЦК України, як на правову підставу своїх вимог, позивач просила визнати її первинне право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов'язати Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію видати на її ім'я ордер на вказане житло та укласти договір найму.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року позов у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням, зобов'язання видати ордер на житлове приміщення та укладення договору найму житлового приміщеннявідмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила визнати її первинне право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_2; зобов'язати відповідача Голосіївську районну в м.Києві державну адміністрацію видати на її ім'я ордер на житлове приміщенням квартири АДРЕСА_2; судові витрати покласти на відповідача. В апеляційній скарзі посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначала про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не врахував, що дії відповідача завадили її сину реалізувати своє право на приватизацію свого житла, в результаті недбалих дій відповідача та злочинних дій ОСОБА_5 порушені права наймача ОСОБА_8 та його доньки ОСОБА_4, передбачені ст..9 ЖК України, і як наслідок порушені права позивачки. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що саме позивачка є членом сім'ї наймача - її сина, оскільки до смерті сина вони проживали разом, вели спільне господарство; що ОСОБА_5 та члени її сім'ї незаконно займають спірне жиле приміщення, а тому мають бути виселені. Оскільки ОСОБА_5 та члени її сім'ї без законних підстав займають спірне жиле приміщення, тому висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира не є вільною, є безпідставним. Суд не взяв до уваги, що договір піднайму, на підставі якого ОСОБА_5 користується спірною квартирою, є припиненим з моменту смерті ОСОБА_6 Крім того, зазначала про те, суд проігнорував, що ОСОБА_5 вчиняє дії, які направлені на позбавлення її онуки ОСОБА_4 права користування спірним жилим приміщенням.

Відповідно до п.8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судове засідання представник відповідача Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації та треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_4 не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія вважала можливим розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, послалися на доводи, що викладені в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_3 була надана у користування ОСОБА_6 на підставі ордеру № 3303, виданого 19 квітня 1989 року.

ОСОБА_6 народився 10 вересня 1968 року, його матір'ю є ОСОБА_2, яка з 11 липня 1996 року зареєстрована у АДРЕСА_2.

У квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_6 з 1 червня 1989 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - з 22 березня 1990 року, а також ОСОБА_4 з 26 березня 1992 року.

ОСОБА_5 набула права користування спірною квартирою, уклавши шлюб з ОСОБА_6, який було розірвано 28 січня 1992 року.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 19 липня 2007 року визнано ОСОБА_6 та його доньку ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у спірній квартирі.Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 8 грудня 2010 року скасовано заочне рішення і рішенням цього ж суду від 11 березня 2011 року відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні вказаного позову.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 17 січня 2012 року вселено ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_4 та зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 у вільному доступі та користуванні квартирою.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 3 липня 2013 року задоволено позов ОСОБА_6 та визнано недійсним та скасовано розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації від 22 вересня 2010 року.

Органом приватизації житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації видано довідку № 085/26-311 від 10 жовтня 2013 року про те, що приватизація квартири АДРЕСА_4 відмінена, а свідоцтво про право власності на квартиру скасовано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 помер.

Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 10 червня 2016 року позивачці ОСОБА_2 визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 26 жовтня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру , яка знаходиться в АДРЕСА_5, в якій був зареєстрований ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, в зв'язку з неможливістю визначити склад спадкового майна запомерлим.

Крім того, судом установлено, що після розірвання шлюбу у 1992 року між подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5, остання продовжує проживати у АДРЕСА_2.

Спірна квартира належить до комунальної власності Територіальної громади м.Києва.

ОСОБА_6 за час життя у встановленому законом порядку права власності на квартиру АДРЕСА_6 не набув.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 за життя права власності на квартиру АДРЕСА_6 не набув, йому належало лише право користування цією квартирою, яке нерозривно пов'язане з особою спадкодавця та не може бути успадковане. В спірній квартирі з моменту реєстрації продовжує проживати ОСОБА_5, яка в установленому законом порядку права користування житловою площею не позбавлена, а тому відсутні підстави вважати, що остання без відповідних правових підстав користується спірною житловою площею і квартира є вільною.

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Відповідно до ст..1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права.

До особистих немайнових прав людини належить право користування житлом ( ст..3110 ЦК України).

Установлено, що квартира АДРЕСА_6 була надана у користування ОСОБА_6 в 1989 році, за час його життя приватизована не була.

Станом на момент смерті ОСОБА_6 в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_6,ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_10 (а.с.44,100).

Отже, станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 належало право користування квартирою, яке не входить до складу спадщини та не може бути успадковане позивачкою ОСОБА_2

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_2 права користування спірною квартирою в порядку спадкування відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що дії Голосіївської державної у м.Києві районної адміністрації стали перешкодою для реалізації ОСОБА_6 права на приватизацію квартири АДРЕСА_6, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.4 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

У силу ст. ст. 1,3,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Пленум Верховного Суду України в ч.5 п.13 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначив, що в разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

Установлено, що ОСОБА_6 до органу приватизації з належно оформленою заявою про приватизацію спірної квартири не звертався, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач створив ОСОБА_6 перешкоди у реалізації права на приватизацію житла.

Зі змісту ст..64 ЖК України вбачається, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідно до ч.2 ст.65ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За результатами аналізу наведених норм, можна дійти висновку, що для визнання за особою права користування житлом на підставі ст..ст.64,65 ЖК України необхідно встановити, що ця особа є членом сім'ї наймача, проживала в жилому приміщенні, вела з наймачем спільне господарство, нарівні з наймачем користувалася правами та несла обов'язки, що виплавають з договору найму.

Установлено, що ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживала, а тому сам по собі факт, що вона є матір'ю ОСОБА_6, який останнім часом проживав з нею по місцю її реєстрації та вони вели спільне господарство, не дають підстав вважати, що позивачка набула право користування спірним жилим приміщенням та за нею може бути визнано права користування спірною жилою площею на підставі ст..ст.64, 65 ЦК України у судовому порядку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

В 1989 році ОСОБА_6 було видано ордер на вселення та користування квартирою № АДРЕСА_4 Після смерті ОСОБА_6 в спірній квартирі залишаються бути зареєстрованими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_10, які в установленому законом порядку права користування жилим приміщенням не позбавлені.

Таким чином, оскільки спірне приміщення не є вільним, підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача видати ордер на підставі ст.58ЖК України відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги в тій частині, що ОСОБА_5 та її члени сім'ї безпідставно займають жиле приміщення у зв'язку з припиненням договору піднайму, то і в цій частині доводи є безпідставними, не відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону.

ОСОБА_5 в 1990 році, у зв'язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_6, була зареєстрована в спірній квартирі як член сім'ї наймача. Після розірвання шлюбу в 1992 році ОСОБА_5 та малолітній син ОСОБА_7 залишилися проживати в спірній квартирі.

Договір піднайму укладається в письмовій формі наймачем жилого приміщення, за згодою наймодавця ( ст.1 ЖК України).

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 та члени її сім'ї проживали в спірній квартирі на підставі договору піднайму, не має.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що право ОСОБА_5 на користування спірним жилим приміщенням припинено у зв'язку з закінченням дії договору піднайму.

Крім того, доводи апеляційної скарги в тій частині, що ОСОБА_5 незаконно займає спірне приміщення та підлягає виселенню, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі ОСОБА_2 позовних вимог до ОСОБА_5 не заявляла.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду м.Києва ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст..375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 14 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І.Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М.Стрижеус