Рішення № 72221547, 14.02.2018, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/3382/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді- Саржевської І.В.

за участю секретаря- Ковнєрової І.О., ОСОБА_1,

позивача- Кіріка В.О.

представника відповідача- Полякова О.Г., ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лиман позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, добових за час перебування у відрядженні, середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2017 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3О до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, з урахуванням уточнених позовних вимог від 05.01.2018 позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 21228,92 грн., добові за час перебування у відрядженні у розмірі 1300,00 грн., середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із розрахунку середньої заробітної плати за один день затримки у розмірі 249,57 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. ,оскільки вважає, що невиплата у передбачені законом строки йому заробітної плати призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя(а.с.2-3, 67-70).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 19.07.2016 перебував в трудових відносинах з виробничим підрозділом «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке на теперішній час розташоване на непідконтрольній українській владі території, на посаді помічника машиніста електровозу. Починаючи з березня місяця 2017 року ПАТ «Укрзалізниця» припинила виплату заробітної плати позивачеві. 17.07.2017 у зв’язку зі скороченням штату позивач був звільнений з посади за ч. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Того ж дня він отримав трудову книжку та наказ про звільнення. Однак, з дня звільнення позивача та станом на 13.11. 2017 відповідачем не виплачена заробітна плата. Заборгованість ПАТ «Українська залізниця» перед позивачем по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року складає 21228,92 грн. Крім того в день звільнення йому не виплатили:добові за час перебування у відрядженні у розмірі 1300,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку із розрахунку середньої заробітної плати за один день затримки у розмірі 249,57 грн.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених ним в уточненій позовній заяві, просив їх задовольнити в повному обсязі,

розгляд справи просив закінчити без його участі про що надав суд відповідну заяву(а.с. 102 ).

Представник відповідача ПАТ "Українська залізниця" будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, відповідно до заперечення від 21.12.2017 та в судових засіданнях позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що практично вся залізнична мережа регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» знаходяться в зоні проведення АТО. Проведення АТО ускладнило сполучення у межах регіональної філії «Донецька залізниця». Проведення АТО та бойові дії у межах Донецької та Луганської областей суттєво вплинули на фінансове становище регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Безпосередньо регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» знаходиться за адресою м. Лиман вул. Привокзальна, 22. Фактичне місце роботи виробничого підрозділу «Ясинуватське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» - м. Ясинувата. Саме ця обставина ускладнила проведення розрахунку з позивачем. Крім того, відповідно до Рішення ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017«Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» у зв’зку з відсутністю первинної документації на підконтрольній Україні території нарахування заробітної плати після 15.03.2017 не відбувалося. Крім того, зазначив, що з метою проведення розрахунків з працівниками вилучених структурних підрозділів сформовано робочу комісію, яка опрацьовує первинні документи, що підтверджують суму остаточного розрахунку зі звільненими працівниками. Позивач не звертався до спеціально створених кас регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» щодо виплати йому заробітної плати, тому вважає, що позивачем не надано належних доказів порушення відповідачем його трудових прав та не надано доказів на обґрунтування суми позову. Просить в позові відмовити.

Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК).

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3,4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював з 19.07.2016 по 17.07.2017 на посаді машиніста електровозу виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується записом в трудовій книжці, виданій на ім’я позивача 04.08.2015 (а.с.60).

17.07.2017 ОСОБА_3 був звільнений у зв’язку зі скорченням штату згідно ч.1 ст.40 КЗпП України, що підтверджується наказом (розпорядженням) № 5426/ДН-ос від 10.07.2017. Наказ № 5426/ДН-ос від 10.07.2017 видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с.14).

Згідно з розрахунку заробітної плати та довідки про доходи, наданої ВП ТЧ Ясинувта структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (без дати) та підписаної бухгалтером ВП «Ясинуватське локомотивне депо» ОСОБА_4, а також згідно довідок, підписаних начальником ВП ТЧ Ясинувата ОСОБА_5 та в.о. головного бухгалтера ОСОБА_4 (без дати), позивачу ОСОБА_3 за період з березня 2017 року по липень 2017 року нараховано заробітну плату в сумі 21228,92 грн.(а.с.31-36, 79).

Доказів, що заборгованість була в іншій сумі чи погашена, відповідачем ПАТ «Українська залізниця» суду не надано.

Слід зазначити, що представник відповідача не надав суду жодного доказу, що позивач у цей період відпрацював не повністю, тобто, що фактично відпрацьований час позивача не відповідає тривалості робочого часу на 2017 рік, не спростував розмір не виплаченої заборгованості, яку зазначено в довідці, згідно якої ОСОБА_3 не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 21228,92 грн.

Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на твердженні про відсутність первинних документів, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували твердження та докази позивача, відповідачем не було надано суду довідку про заборгованість по заробітній платі та інших сум, належних ОСОБА_3 посилаючись на відсутність первинних документів.

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ПринцЛіхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці» а позивач знаходився з виробничим підрозділом «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», до 17.07.2017, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримавзаробітну плату за період з березня 2017 по липень 2017 майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні прецедентної практики Європейського Суду, ст. 1 Протоколу №1.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

На підставі ч.2 ст.80 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У зв’язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати у березні 2017 року. Оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території починаючі з квітня 2016 року, а позовні вимоги про стягнення заробітної плати заявлені позивачем в цій частині починаючи з березня 2017 року.

Згідно ч. 2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

За цих обставин позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 21228,92 грн. є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, обов’язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов’язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені в судовому засіданні фактичні обставини справи, вищенаведені законодавчі положення в сфері регулювання виплати заробітної плати та висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в вищенаведеній Постанові, суд доходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати з березня 2017 року по день ухвалення судом рішення, тобто по 14 лютого 2018.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі по тексту Порядок). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звільнений з роботи 17.07.2017.

День звільнення позивача, відповідно до положень п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем його роботи.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, суд розраховує середньоденну заробітну плату ОСОБА_3 на підставі відомостей про заробітну плату за травень та червень 2017 року.

Таким чином середньоденна заробітна плата позивача складає: (288,89 + 2819,07 грн.): (20днів+20 днів) = 77,70грн.

Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" , та в листі від 19.10.2017 №224/0/103-17/214 з урахуванням розрахункового періоду кількість робочих днів позивача у березні 27, у квітні 2, у травні 2, у червні 2, у липні 1, у серпні 22, у вересні 21, у жовтні 21, у листопаді 22, у грудні 21, у січні 2018 -21, у лютому 2018- 10.

Середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати підлягає стягненню за період з березня 2017 року по 14.02.2018 в розмірі 13364,41 грн. (з розрахунку: 77,70 грн. середньоденної заробітної плати х 172 робочіх днів).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Також, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що позивач мав звернутися за отриманням невиплаченої заробітної плати до спеціально створених кас регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», оскільки законодавством не передбачено такого порядку виплати заробітної плати працедавцем, належні до виплати суми працедавець мав перерахувати позивачу на його картковий рахунок в установі банку, де він отримував заробітну плату.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 20 000, 00 грн. підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено відповідальність власника або уповноваженого ним органу за спричинення працівнику моральної шкоди.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаної статті підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) (далі - постанова Пленуму від 31.03.1995) роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

У п.9 постанова Пленуму від 31.03.1995 роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Заявляючи вимоги про стягнення на його користь моральної шкоди, позивач обґрунтовує їх спричиненням йому відповідачем моральних страждань, втрату нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд враховує, що позивача звільнено з роботи на підприємстві, що знаходиться на тимчасово окупованій території України та не отримано своєчасно заробітної плати, що порушує його конституційні права, що суд розцінює належними доказами спричинення йому моральної шкоди та наявності причинного зв'язку між нею і порушенням його трудових прав.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує, що не отримуючи заробітну плату, позивач був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя відповідно до отримуваних ним до часу звільнення доходів, враховуючи тривалість душевних страждань з березня 2017 по липень 2017 року, суд вважає можливим та достатнім відшкодуванням стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн.

Під час судового розгляду були вивчені та перевірені усі надані сторонами докази, надано їм належну оцінку, тому суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення добових за час перебування у відрядженні з 01.02.2017 по 13.02.2017, суд зазаначає наступне: частинами 1, 2 статті 121 КЗпП України встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовим відрядженням. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством. Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Для підтвердження своїх доводів позивач надав копію розрахунок заробітної плати форми П-54А за лютий 2017 року, копію посвідчення про віддрядження, копію довідки про несплату витрат на відрядження, підписаних в.о. головного бухгалтера ВП «Ясинуватське локомотивне депо» ОСОБА_4, начальником ВП ТЧ Ясинувата ОСОБА_5 та копію лікарняного листа(а.с.71-75).

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з підпунктами 2.1.6, 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Тому згідно з нормою ч. 1 ст. 233 КЗпП України на зазначені вимоги позивача, які стосуються виплат, що не входять до структури заробітної плати, поширюється норма ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо обмеження строку звернення до суду.

Тобто, до правовідносин з приводу витрат на відрядження підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо права працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11.10.2017 в справі № 311/136/16-ц.

З огляду на викладене та те, що заявлена сума невиплачених добових на відрядження не входить до фонду оплати праці, а позивачу стало відомо про порушення свого права на отримання витрат на відрядження під час складання позовної заяви та з часу їх неотримання, він пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з урахуванням уточнених позовних вимог про стягнення витрат на відрядження позивач звернувся 05.01.2018.

В той же час, як розяснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 3 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позивачем в судовому засіданні не обґрунтована та не доведена поважність пропуску строку звернення до суду з вимогою щодо стягнення добових за час пербування у відрядженні з 01.02.2017 по 13.02.2017 через відсутність документального підтвердження заборгованості, на які посилається позивач, оскільки на підтвердження своїх доводів не надав жодних доказів, а тому в цій частині позовних вимоги слід відмовити.

Згідно ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачено в дохід держави судовий збір у розмірі 1762, 00 грн., що підтверджено наданою позивачем квитанцією від 02.02.2018 (а.с.86).

На підставі п.1.ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення 20.11.2017 до суду з позовним вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,5,12,14,76-81,141,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, добових за час перебування у відрядженні, середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації за адресою: Донецька область, м. Ясинувата, квартал 102АДРЕСА_1, фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2) заборгованість по заробітній платі в розмірі 21228,92 грн.(двадцять одна тисяча двісті двадцять вісім гривень 92 копійки), середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13364,41грн.(тринадцять тисяч триста шістдесят чотири гривні 41 копійка), моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.(дві тисячи гривень 00 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити за відсутністю підстав.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави (Отримувач коштів Краснолим.УК/отг м.Красний Лиман/ 22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37894853, Банк отримувача ГУДКУСУ у Донецькій області, Код банку отримувача (МФО) 834016, Рахунок отримувача 31215206700564, Код класифікації доходів бюджету 22030101 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050) судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя -