Постанова № 72212899, 13.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/662/15-ц Номер провадження 22-ц/786/500/18Головуючий у 1-й інстанції Мороз Т.М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Гальонкіна С.А., Абрамова П.С., при секретарі: Діхтяр Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 травня 2013 року ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України, призначене покарання та стягнута на її користь моральна та матеріальна шкода у розмірі 12 000 грн. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2013 року вирок змінено, збільшено суму відшкодування до 52 000 грн. Згідно постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 07.07.2014 року виконавчий лист № 1-кп/532/1/2013 від 26.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 52000 грн. та надано термін для добровільного виконання до 14.07.2014 року, однак свої зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідач не виконав. 10 квітня 2015 року з ОСОБА_4 виконавчою службою у примусовому порядку стягнуто кошти у розмірі 50 000 грн. Позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь три проценти річних в сумі 2337 грн., та інфляційні витрати у розмірі 17 888 грн.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за період з 01.09.2013 року по 20.03.2015 року три проценти річних в сумі 2 320 грн. 36 коп., суму інфляційних витрат - 17 888 грн., а всього 19 208 грн. 36 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 487,20 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

З даним судовим рішенням не погодився ОСОБА_4 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевий суд дійшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, зокрема не дивлячись на відсутність між сторонами грошового зобов'язання безпідставно застосував положення ч.2 ст. 625 ЦК України.

Позивачем по справі подано заперечення на апеляційну скаргу, зміст яких зводився до підтримки висновків суду першої інстанції, та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Оскаржуване рішення вже переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, рішенням колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області від 01 березня 2016 року рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року змінено, зменшено розмір стягнутого з ОСОБА_4 індексу інфляції за період з 01 вересня 2013 року по 01 березня 2015 року з 17 888,00 грн. до 4 607,91 грн. та зменшено розмір стягнутого судового збору з 487,20 грн. до суми 167,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 01 березня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове засідання проводилося в порядку письмового провадження, без повідомлення сторін згідно положень передбачених ч.13 ст.7 ЦПК України, та ч.1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 травня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, призначено покарання та стягнуто на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної та матеріальної шкоди 12 000 грн. (т. 1 а.с. 14-17). Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2013 року вирок змінено, збільшено суму відшкодування моральної шкоди до 52000 грн. (т. 1 а.с. 18-21).

Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 07 липня 2014 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 1-кп/532/1/2013 від 26.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 52000 грн. (т. 1 а.с. 5). 02 серпня 2013 року поштовим переказом ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_3 2 000 грн. у рахунок відшкодування заданої ним шкоди. (т. 1 а.с. 12).

З розпорядження державного виконавця № 43868648/4 та розрахунку розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувача в межах виконавчого провадження вбачається, що 25 лютого 2015 року від ОСОБА_4 надійшли грошові кошти в сумі 3 000 грн., з яких 2 676,16 грн. перераховано на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 20 березня 2015 року від ОСОБА_4 надійшли грошові кошти у сумі 10000 грн., 20000 грн. і 22250 грн., з яких 47323 грн. 84 коп. перераховано на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 (а.с.133, 134 ).

На підставі постанови державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 25 березня 2015 року у зв'язку з виконанням виконавчого документа виконавче провадження закінчено (т.1 а.с.135). З викладеного вбачається, що відповідачем повністю сплачено позивачеві стягнену вироком суму.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч. 5 ст. 5 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Пунктом 4 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснено, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма також не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

У справі, яка переглядається, спір виник у зв'язку з тривалим, невиконанням рішення суду про стягнення шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Стягуючи на користь позивачки відсотки за несвоєчасне повернення коштів та інфляційні витрати на підставі статті 625 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що рішення суду про стягнення на користь позивачки грошових коштів не містило строків виконання даного обов'язку відповідачем. Підставою звернення до суду, стало тривале не виконання вироку суду в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди, тобто між сторонами виникли правовідносини, що врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, оскільки в даному випадку відсутнє прострочення боржника, спірні правовідносини не є грошовим зобов'язанням, виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України), а тому у задоволенні позову слід відмовити. Відповідно доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4, скасування рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року, з постановленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних - відмовити.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргуОСОБА_4 - задовольнити.

РішенняКобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2015 року - скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних - відмовити.

Повний тест постанови виготовлений 14 лютого 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя : Г.Л. Карпушин

Судді: С.А. Гальонкін П.С. Абрамов