Постанова № 72211672, 06.02.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 404/1479/15-ц

№ провадження 22-ц/781/102/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Галаган О. В.

Доповідач Кіселик С. А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.02.2018 року Апеляційний суд Кіровоградсьої області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого - Кіселика С.А. (суддя доповідач),

Суддів : Суровицької Л.В., Чельник О.І.

За участі секретаря судового засідання Двоєнко А.І.

Представника позивача - ОСОБА_2

Представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 05 травня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного та іпотечного договору,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у 2008 році між нею та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» укладено кредитний договір № 11389620000, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті, в сумі 28000, 00 дол. США, а позичальник зобов'язався прийняти належним чином, використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.

Однак, у кредитному договорі № 11389620000 не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до ст.ст. 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Станом на 01.09.2008 року АКІБ «УкрСиббанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівкою іноземною валютою фізичних осіб.

Відтак, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. В кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій. Всупереч вимогам п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» позивачу при підписанні кредитного договору № 11389620000 від 01.09.2008 року відповідачем не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність. Так, відповідачем було допущено істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того, сукупна вартість договорів у гривні на момент підписання споживачем оспорюваного договору не була повідомлена і також вона не має уявлення про цю істотну умову договору на даний момент.

Графік платежів був наданий банківською установою і складений у іноземній валюті, але із нього не видано, скільки споживач повинен платити у гривнях. Цей графік також не враховує суму страхових платежів, банківських комісій, при придбанні споживачем валюти на погашення кредиту, тощо. Тобто, остаточна ціна споживчого кредиту залишається для споживача невідомою. Не надано було інформації споживачу щодо податкового режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, у кого вона може одержати відповідну інформацію. Вимога надати споживачам переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування не виконана взагалі. Ці факти є прикладом нечесної та агресивної підприємницької практики, коли споживачів вводять в оману стосовно істотних умов договору, п.п. п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, згідно п. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивач просила: - визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4;

- визнати недійсним іпотечний договір від 01.09.2008 р., зареєстрований в реєстрі за № 3428, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4;

- зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за кредитним договором № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4;

- виключити з реєстру обтяжень та заборони відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 01.09.2008 р., а саме: квартиру за адресою - вул. Героїв Сталінграда, 26, к. 1, кв. 72 у м. Кіровограді;

- зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_4 у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по наданню споживчого кредиту № 11389620000 від 01.09.2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 та іпотечним договором від 01.09.2008 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3428.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 05 травня 2017 року позов ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів - задоволено частково.

Визнано недійсним Кредитний договір № 11389620000 від 01.09.2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк», нині ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 з моменту його укладення.

Визнано недійсним Іпотечний договір від 01.09.2008 року укладений між АКІБ «УкрСиббанк», нині ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 з моменту його укладення.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 9243 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до Апеляційного суду Кіровоградської області з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» зазначив, що суд першої інстанції порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представника АТ «Укрсиббанк», яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_4 та її представника, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Відповідно до ст. ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 01.09.2008 року, між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту з правилами № 11389620000 (а.с. 46 - 62 т.1), відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4. кредит (грошові кошти), у вигляді одного траншу, у сумі 28000,00 дол. США, що в еквіваленті дорівнює 135693 грн. 60 коп. шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок відповідача, із зобов'язанням щомісяця повертати наданий кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 31.08.2029 року. За користування кредитними коштами ОСОБА_4 зобов'язалася сплачувати проценти у розмірі 12,50 % річних, (п. 1.2.9 кредитного договору). За умовами кредитного договору може бути встановлений інший розмір процентної ставки, при цьому додаткова угода до Договору не укладається. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку, та сплачуються у порядку, передбаченому п.1.3. Правил кредитного договору.

28.08.2008 року ОСОБА_4 (ОСОБА_4) подала до АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «УкрСиббанк», власноруч заповнену та підписану заявку про видачу їй кредиту в сумі 28700 дол. США, де особисто нею в графах «річна процентна ставка за користування кредитом» та «строк кредитування» проставлено «12,5 %» та «252», (а.с.63 - 64 т.1).

01.09.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 по кредитному договору між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 226644 (а.с.193 т.1).

Цього ж дня між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6, було укладено договір поруки № 226643 (а.с.197 т.1).

Крім того, 01.09.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 (Переверзєвою) укладено іпотечний договір, за яким остання передала Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 вартість якої, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, становить 11116 грн., ринкова вартість заставного майна складає 174076 грн. (а.с.200 - 202 т.1).

Відповідно до виписки з особового рахунку 01.09.2008 року АКІБ «УкрСиббанк» було видано ОСОБА_4 кредит в сумі 28000 дол. США. (а.с.21 т.2).

Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначав, що висновком судової-економічної експертизи встановлено: реальна процентна ставка на момент укладення договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008р. складає 14,46% та є вищою від визначених договором реальної процентної ставки та процентів за користування кредитом; абсолютне значення подорожчання кредиту за договором про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008 р., складає 40238,71 дол. США та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, наведеного у додатку № 2 до договору; в межах наявних матеріалів, щомісячні платежі (в т.ч. заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом, комісією, страховими та інших платежів), виходячи з базових умов передбачених на момент укладення договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008 р., складають: від 102,12 дол. США до 500,56 дол. США; Кредитні кошти за договором № 11389620000 від 01.09.2008 р., надійшли позичальнику з рахунку № НОМЕР_1, який не передбачено використовувати для операцій з надання кредиту; в матеріалах справи відсутні первинні документи та документи бухгалтерського обліку, які відображають операцій ПАТ «УкрСиббанк» щодо нарахування відсотків за користування кредитом за договором № 11389620000 від 01.09.2008 р.; в межах наявних матеріалів, оформлення надання кредиту в т.ч. відображення інформації про умови кредитування у додатку № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» (Т.1 а.с.189-192), не узгоджується з «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджено Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р.) та Закону України «Про захист прав споживачів»; в наявних матеріалах справи, відсутнє Положення про кредитування Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», а вимоги Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 541/13808 від 25.05.2007 р.) за своїм змістом не передбачають методів нарахування процентів.

На підставі висновку експерта суд визнав, що доводи позивача про те, що під час укладання договору Банк приховав від позичальника повну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та загальної суми кредиту, знайшли своє підтвердження.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується із наступних підстав.

Встановлено і підтверджується матералами справи, що позивач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку, а саме АКІБ «УкрСиббанк», отримавши від банку всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, що відповідає статтям 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Правові підстави для визнання спірних договорів кредиту та іпотеки недійсними відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, є самостійними підставами визнання договорів недійсними. Позивач не довела введення її в оману під час укладення споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та у строк, встановлений у зобов'язанні.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1 - 3 , 5 ст. 203 цього Кодексу.

Як на підстави для визнання спірної угоди недійсною, позивач посилалася на приписи ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов оспорюваних правочинів, оскільки на час укладення кредитного договору банк не повідомив її про валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США), не повідомив орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Ризик валютних коливань на час укладення кредитного договору мають обидві сторони договору (кредитор і позичальник). Зміни валютного ринку під час виконання кредитного договору не можуть бути визнані підставою для зміни або розірвання раніше укладеного договору або звільнення однієї із сторін від виконання взятих на себе зобов'язань, якщо сторона вважає, що такі зміни відбуваються не на її користь.

Із матеріалів справи вбачається, що укладаючи кредитний договір, ОСОБА_7 зазначила і посвідчила власним підписом, що на дату укладення договору вона ознайомлена із усіма Тарифами по розрахунково - касовому обслуговуванню та тарифами банку, що викладені у додатку № 3 до Договору; перед укладенням договору отримала від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів»; що вона ознайомлена і погоджується з умовами всіх додатків до цього договору; що вона ознайомлена і погоджується з Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», які є невідємною частиною договору; що вона отримала оригінал Договору з усіма додатками в день його підписання.

Крім того, позичальник не повідомляла Банк про наявність у неї будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої їй банком інформації, як про особу і місце знаходженняб банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

28.08.2008 року ОСОБА_4. власноруч заповнила заяву анкету позичальника на отримання кредиту, в графі «Об'єкт кредитування» стоїть відмітка - купівля квартири, «строк кредитування» прописано 252 місяці, річна процентна за користування кредитом» - 12,5 %, бажана сума кредиту зазначено 28700 дол. США, спосіб погашення кредиту позивачем власноруч обрано - стандартний. (а.с.63-64 т1).

Відповідно до додатку №1 до кредитного договору встановлено графік погашення крелиту, згідно якого погашення кредиту починається з жовтня 2008 року по вересень 2029 року (а.с. 10 - 12 т.1).

Отримання від Банку кредиту в сумі 28000 доларів США позивач не заперечує.

Посилання позивача на те, що їй не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту спростовується матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору була повідомлена про всі істотні умови договору, добровільно згідно з положеннями ст. ст. 3, 627 ЦК України підписала договір, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови.

Крім того, на момент укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором та додатками до нього не створюють дисбаланс прав та обов'язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача ОСОБА_4., як споживача фінансових послуг.

Всі договірні умови підписані позивачем добровільно, без будь-якого тиску, без погодження з позичальником банк не включив до договору жодної умови, які б створювали дисбаланс прав та обов'язків позичальника, що не спростовано позивачем.

При цьому, позичальником ОСОБА_4 добровільно виконувались договірні умови, починаючи з 2008 року, що свідчить про те, що вона їх визнавала, самостійно з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору не зверталась, що свідчить про її згоду з усіма умовами спірного Кредитного договору.

Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов.

Безпідставними є доводи позивача і щодо неправомірного застосування банком зазначеної процентної ставки за договором.

У разі зміни договору, як зазначено в ч. 3 ст. 653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що нарахування процентів за Договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України. Проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані Банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов Договору.

За встановлених судом обставин, укладений між сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Частинами 2 та 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що банк при укладенні спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції, що відповідає вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" а також Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Вимоги підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки на час їх виникнення законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Оспорюваний договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг".

Колегія суддів вважає, що позичальник при належній завбачливості міг, з урахуванням динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи досліджені судом умови укладеного між сторонами кредитного договору, колегія суддів не встановила наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, заподіяння шкоди споживачу та порушення принципу добросовісності.

Оспорюваний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. Підписанням оспорюваного кредитного договору без будь яких застережень ОСОБА_4. підтвердила, що обізнана та погодилась з усіма умовами такого договору.

Передбаченим п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини позивач не скористалась, не відмовилась від його виконання, а тривалий час користувалася кредитними коштами, що також свідчить про її згоду з умовами договору.

Оспорюваним договором № 11389620000 від 1 вересня 2008 року, який укладено між сторонами, передбачена інформація про умови кредитування, де зазначені перелік, розмір і база розрахунку комісії банку за надання кредиту і вартості всіх сукупних послуг, а також фінансових зобов'язань позичальника за кожним платіжним періодом, реальна процентна ставка, вид і предмет супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтування вартості супутньої послуги.

За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору та похідного від нього іпотечного договору недійсними відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не довела введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала, умови договору були погоджені сторонами при його укладанні та визнані такими, що не є несправедливими.

Не знайшло свого підтвердження і те, що зміст кредитного договору суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та вимогам ст. 227 ЦК України щодо наявності відповідної ліцензії у банка для кредитування в іноземній валюті.

Позивач не довела своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Із висновку експерта № 1807 від 08.07.2016 року вбачається, що при дослідженні реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту за договором про надання споживчого кредиту з Правилами № 11389620000 від 01.09.2008 року при обрахуванні зазначених величин експертом включено платежі за надані супутні послуги на користь банку, у тому числі за розрахункове касове обслуговування - 308 доларів США та інші послуги банку - 15, 97 доларів США, а також на користь третіх осіб платежі пов'язані із іншими послугами (біржові збори) - 359,20 доларів США.

Крім того, до платежів за надані супутні послуги на користь третіх осіб експерт включив витрати на страхування в сумі 2291 ,70 доларів США, при цьому експерт не звернув уваги на те, що кошти на сплату страхових платежів надавались Банком на підставі укладеного між сторонами Договору про надання споживчого кредиту №11389622000 від 01.09.2008 року, який не є предметом даного спору.

Суд також не визнає як підставу для визнання договорів недійсними те, що кредитні кошти за договором № 11389620000 від 01.09.2008 р, надійшли позичальнику з рахунку № НОМЕР_1, який не передбачено використовувати для операцій з надання кредиту.

Дана обставина нічим не порушує прав позивача, який отримав обумовлену суму кредиту і використав його на власні потреби.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам, що згідно з п.п. 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

.

Керуючись ст. ст. 367, 368 374, 376, 381 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 травня 2017 року скасувати.

ОСОБА_4 в позові до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір в сумі 1760 грн. сплачених за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення тільки на підставі встановленій статтею 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2018 року.

Головуючий суддя С.А.Кіселик

Судді : Л.В.Суровицька

О.І.Чельник