Постанова № 72207128, 14.02.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №272/278/17 Головуючий у 1-й інст. Брагін В. І.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №272/278/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 07 вересня 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Брагіна В.І. у м. Андрушівці,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (надалі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк або кредитор) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (надалі - позичальник або боржник), з якого просило стягнути заборгованість у сумі 43 295,18 дол. США. Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 04 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», назва якого згодом була змінена на Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладений договір кредиту №281/20-253, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 24 000 доларів США під процентну ставку за користування грошовими коштами та з кінцевим строком (терміном) повернення кредиту до 03 вересня 2022 року. У порушення умов договору позичальник свої зобов'язання не виконує - кредитні кошти не повертає та проценти за користування кредитом не сплачує, у зв'язку з чим станом на 18 січня 2017 року утворилася заборгованість за тілом кредиту в сумі 21 722 дол. США та за процентами за користування кредитом - 21 573,18 дол. США.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 07 вересня 2017 року позов задоволено у повному обсязі та вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Вважає, що суд безпідставно поновив банку строк звернення до суду. Зазначає, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки не відноситься до обставин, які зупиняють або переривають перебіг строку позовної давності. Окрім того листування з банком із питань погашення боргу також не перериває строк позовної давності, а тому не може бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.

Суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі, оскільки вважав, що банк пропустив строк позовної давності з поважних причин та поновив вказаний строк, виходячи з того, що банк не проявив недбалості, а навпаки вживав заходів, щоб шляхом реалізації предмета іпотеки задовольнити свої вимоги за кредитним договором, але змінився курс гривні відносно долара США та має місце тривале невиконання виконавчого напису.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 04 вересня 2007 року між Акціонерно -комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», назва якого була згодом змінена на Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладений договір кредиту №281/20-253, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 24 000 доларів США під процентну ставку за користування грошовими коштами та з кінцевим строком (терміном) повернення кредиту до 03 вересня 2022 року (а.с.5-8).

Пунктом 1.1 договору кредиту передбачено, що відповідач зобов'язався погашати кредит щомісячно до «10» числа кожного місяця згідно з графіком, що встановлений вказаним пунктом договору, та згідно з п.3.3.7 правочину сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п.2.4 та 2.5 договору, до «10» числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Відповідно до пункту 4.5 договору кредиту при укладенні правочину сторони домовилися також з наступної істотної умови, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п.3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту.

За таких обставин, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання строкового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Із довідки банка від 18 січня 2017 року про внесення позичальником платежів слідує, що останній платіж був здійснений відповідачем 04 липня 2012 року (а.с.19).

Враховуючи зміст пункту 4.5 договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після 04 липня 2012 року, тобто з 05 вересня 2012 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 05 вересня 2012 року, то саме з цього моменту розпочався перебіг строку позовної давності.

У даному спорі заявлені вимоги про стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитом. За приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч.1,3 ст.264 ЦК України).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони визнали ту обставину, яка в силу частини першої ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що листами від 29 листопада 2012 року та від 05 квітня 2013 року, звертаючись до банка з пропозиціями щодо застосування до нього індивідуального підходу, ОСОБА_1 визнавав наявність заборгованості за кредитним договором (а.с.115-116). Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, оскільки підтверджуються відповіддю банка від 18 квітня 2013 року №19.1-02/96-5228 на лист ОСОБА_1 від 05 квітня 2013 року (а.с.170).

Перебіг строку позовної давності, який розпочався 05 вересня 2012 року, перервався 29 листопада 2012 року (до сплину трьох років). Заново розпочатий 30 листопада 2012 року строк позовної давності перервався 05 квітня 2013 року. Саме з 06 квітня 2013 року й слід рахувати три роки, коли позивач мав право звернутися до суду із позовом щодо захисту своїх порушених прав (06 квітня 2013 року + 3 роки = до 06 квітня 2016 року), але банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 10 березня 2017 року, тобто пропустивши строк для захисту порушеного права майже на одинадцять місяців.

Разом із тим, у квітні 2017 року, тобто до винесення судом першої інстанції рішення у справі, відповідачем у спорі заявлено про застосування позовної давності (а.с.53-54).

Правильно встановивши, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права, суд першої інстанції, з'ясувавши причини пропущення банком позовної давності, безпідставно вважав, що тривале невиконання виконавчого напису виправдовує юридичну особу.

Вчинення ж нотаріусом виконавчого напису 21 червня 2011 року з пропозицією звернути стягнення на житловий будинок, який на праві власності належить ОСОБА_1 згідно іпотечного договору в якості забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором кредиту, не перериває перебігу позовної давності, оскільки відповідно до приписів частини другої ст. 264 ЦК України позовна давність переривається лише у разі пред'явлення особою позову до боржника. Обставин, які б зупиняли перебіг позовної давності, не встановлено. Обов'язок щодо надання доказів покладається на сторони. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, бо відсутні сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Інших випадків, передбачених ЦПК України, не встановлено.

Зміна курсу гривні до долару США по відношенню до суб'єкта господарювання, який працює на ринку фінансових послуг, не може прийматися до уваги.

Позивачем, ураховуючи зміну строку виконання основного зобов'язання за умовами договору та переривання перебігу строку позовної давності, не надано доказів на обґрунтування тих обставин, які б свідчили про існування об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду за позовом про стягнення заборгованості.

Оскільки кредитор звернувся до суду за захистом порушеного права за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною (відповідачем) у спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки поважних причин пропущення позовної давності не встановлено, то суд апеляційної інстанції відповідно до ст.376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким відмовляє позивачу в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення, а відтак відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України змінює й розподіл судових витрат (а.с.162).

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 07 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за спливом строку позовної давності.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 19 271 грн. 26 коп. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 лютого 2018 року.

Головуюча Судді: