Рішення № 72204791, 07.02.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/290/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Меркуловій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання кредитного договору та додаткової угоди до Генерального договору про надання кредитних послуг недійсним з моменту їх укладення, -

В С ТА Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» за якою просить суд: визнати укладений між сторонами генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 від 29 травня 2008 року та додаткову угоду № BL4933/ BL4933-К від 30 травня 2008 року недійсним з моменту їх укладення.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19.01.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 26.05.2016 року, скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 01.02.2017 року, справу було розподілено на суддю Дергачову Н.В.

За ухвалою від 02.02.2017 року суддею Дергачовою Н.В. було прийнято справу до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позову зазначила наступне.

На думку повивача, положення Генерального договору про надання кредитних послуг № BL4933 від 29 травня 2008 року та додаткової угоди № BL4933/ BL4933-К від 30 травня 2008 року є несправедливими для позичальника та порушують принцип рівності сторін правочину, позичальнику, як споживачу фінансових послуг не надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.

В порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитор не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.

З огляду на положення п. 3.2., 3.4 розділу 3 Правил, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування і а сукупну вартість кредиту» позивач вважає, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це підставою для визнання таких положень недійсними.

Проте, пунктом 3.1. Додаткової угоди № BL4933/BL4933-К від 30 травня 2008 року визначено, що за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування цією індивідуальною угодою встановлюється процентна ставка в розмірі 11,5% річних (далі - «базова процентна ставка»).

Пунктом 3.2. угоди сторони передбачили, що за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлюється процентна ставка в розмірі 23% річних (надалі по тексту «підвищена процентна ставка»).

Розмір також підвищеної процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основної заборгованості позичальника за цієї індивідуальною угодою.

Банк, відповідно до п. 7.1. Додаткової угоди № BL4933/BL4933-K від 30 травня 2008 року, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у втратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився.

Отже, на думку позивача, умови Генерального договору про надання кредитних послуг № BL4933 від 29 травня 2008 року є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такою договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договору іпотеки, оскільки цей договір є похідними від головного.

Позивач також вважає, що під час укладення Генерального договору про надання кредитних послуг № BL4933 від 29 травня 2008 року та Додаткової угоди № BL4933/ BL4933-K від 30 гравня

2008 року були відсутніми вільне волевиявлення учасників кредитного договору, оскільки під час його укладання банк приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив позичальника про валютні ризики, що позбавило позичальника можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування.

Позивач або її представник у судове засідання не прибули, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи були судом повідомлені належними чином, причини неприбуття суду не повідомили.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, проте надав суду письмові заперечення проти позову з підстав зазначених у них, за яким також просив суд розглянути справи за відсутності представника банку за наявними у справі доказами.

Судове засідання у справі було призначене на 30.01.2018 року на 15 год. 30 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як десять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, 29 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_1, як позичальником, та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банки (мовним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Унверсал Банк»), як кредитором, укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 (надалі за текстом «Кредитний договір») відповідно до якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 230 000,00 (Двісті тридцять тисяч Доларів США).

Згідно ч. 1.2.1. Генерального договору позичальник повинен викопані свої зобов'язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за генеральним договором не пізніше 01.05.2028 року.

Також позивачем було укладено з відповідачем зміни до договорів, а саме:

-додаткову угоду № 1 від 01.12.201 1 року до генерального договору;

-договір від 01.12.2011 року про внесення змін до договору іпотеки від 29.05.2008

року, за реєстровим номером 1814;

-додаткова угода № 2 від 01.10.2012 року до Генерального договору;

-додаткова угода № 3 від 28.03.2013 року до Генерального договору;

-додаткова угода № 4 від 30.04.2013 року до Генерального договору;

-додаткова угода № 5 від 27.03.2014 року до Генерального договору;

-додаткова угода № 6 від 27.03.2014 року до Генерального договору;

-договір іпотеки нерухомого майна нежитлової нерухомості від 19.06.2015 року, за реєстровим номером 2458;

-додаткова угода № 7 від 04.07.2014 року до Генерального договору;

-додаткова угода № 8 від 04.07.2014 року до Генерального договору.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 від 29.05.2008 року з усіма вище переліченими додатками був укладений між сторонами та особисто підписаний ОСОБА_1, що не заперечується позивачем і містять інформацію щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, строків повернення кредиту та механізму його погашення.

У зв’язку з цим наявні всі підстави вважати, що ОСОБА_1 на час укладення і підписання договору була повідомлена про істотні умови кредитування, в тому числі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Таким чином, кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 11 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що він відповідає положенням ч. 2 ст. 11 Закону України ''Про захист прав споживачів'' у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, а саме: містить дані про особу та місцезнаходження кредитодавця; предмет договору - кредитні кошти у розмірі 230 000 доларів США, плату за користування у розмірі 11,5% річних відповідно до індивідуальної угоди, строк погашення до 01 травня 2028 р., порядок проведення розрахунку щодо повернення коштів, здійснення оплати за проценти, що визначено щомісячними платежами, порядок нарахування процентів, право дострокового погашення, дата видачі кредиту.

Крім того, обґрунтування ОСОБА_1 згідно позовної заяви від 10.12.2015 про те, що їй не надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість по кредиту – не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки:

-згідно п. 7.4 Генерального договору про надання кредитних послуг №BL4933 від 29.05. 2008 року ОСОБА_1 підтверджує, що була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту та попереджена про те, що валютні ризики під час виконання зобов’язань несе Позичальник;

-згідно п. 3.1 додаткової угоди №1 від 01.12.2011 року до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL4933 від 29.05. 2008 року ОСОБА_1 підтверджує, що розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та їй повідомлена методика визначення курсів і комісій, пов’язана з конвертацією валюти та ознайомлена зі схемою кредитування та погашення кредиту;

-тим більше згідно п. 8.1 додаткової угоди №5 від 27.03.2014 року та додаткової угоди №7 від 04.07.2014 року до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL4933 від 29.05.2008 року ОСОБА_1 підтверджує своє ознайомлення та попередження;

Факт ознайомлення ОСОБА_1 з усіма умовами підтверджується підписанням нею Генерального договору, усіх додатків, іпотеки тощо.

Слід також зазначити, що відповідач звернувся до суду із позовом про стягнення з позивача заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.

З урахуванням викладеного судом не встановлено підстав для задоволення позову та визнання укладеного між сторонами генерального договору про надання кредитних послуг № BL4933 від 29 травня 2008 року та додаткової угоди № BL4933/ BL4933-К від 30 травня 2008 року недійсним з моменту їх укладення, відтак слід відмовити повністю у задоволенні позову позивача.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати із сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 81, 89, 141, 263-265, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання кредитного договору та додаткової угоди до Генерального договору про надання кредитних послуг недійсним з моменту їх укладення.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати із сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_2