Рішення № 72202583, 15.02.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6582/17

Провадження № 2/219/125/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2018 року. Артемівський міськрайсуд Донецької області у складі:

головуючого судді - Радченко Л.А.,

при секретарях - Дубаніної О.В., Лосинської І.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бахмута цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» про стягненнявихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» про стягненнявихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, який в подальшому неодноразово уточнив та в якому зазначив, що він працював на підприємстві ПАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» з 08.01.1992р. до 15.03.2017р.

15 березня 2017 р. позивач звільнився за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію, про що було видано наказ № 1210к від 15.03.2017 р. і зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

У день звільнення, 15.03.2017 р., позивачу була видана належним чином оформлена трудова книжка, але не був проведений остаточний розрахунок в порушення вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України.

В порушення ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору позивачеві не виплачена вихідна допомога , виходячи з наступного розрахунку. Згідно з розрахунковим листком за табельним номером 3173 ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, заробітна плата за 20 виходів (відпрацьованих робочих змін) у січні 2017 р. становила 9 100, 47 (дев'ять тисяч сто гривень сорок сім копійок) грн. Відповідно до розрахункового листка заробітна плата за 20 виходів у лютому 2017 р. становила 9 190, 68 грн. Кількість відпрацьованих днів у січні-лютому 2017 р. становить 40 днів, середня кількість днів роботи за цей період - 20 днів, отже, зважаючи на зазначені суми заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількість відпрацьованих днів у січні та лютому 2017 p., вихідна допомога розраховується наступним чином: [(9 100, 47 грн. + 9 190, 68 грн.) / 40 виходів) * 20 виходів] і становить 9 145, 57 грн.

Також, вважає, що відповідач повинен сплатити компенсацію за невикористані 62 дні щорічної відпустки за період з 31.11.2015 р. до 15.03.2017 р. у розмірі 18253,43 грн., виходячи з наступного розрахунку.

Відповідно до розрахункових листків позивача, за період із березня 2016 р. до лютого 2017 p., включно, сумарна заробітна плата за останні 12 місяців перед звільненням, складається з таких сум: [7 690, 52 + 8 229, 34 + 7 623, 04 + 7 615, 44 + 9 656, 54 + 8 579, 19 + 7 759, 14 + 9 155, 03 + 9 542, 06 + 10 374, 01 +9 100, 47 + 9 190, 68] і становить 104 515, 46 грн.

В особовій картці ОСОБА_3 № 1192 зазначено про заборгованість з виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 62 днів за період з 31.11.15 р. до 15.03.2017 р.

Отже, розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період із 31.11.2015 р. до 15.03.2017 р. розраховується наступним чином: (104 515, 46 грн./355 календарних днів * 62 дні) і становить 18 253, 40 грн.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст.116, 117 КЗпП України відповідач провинен сплатити середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні 15 березня 2017 р. Станом на день уточнення предмету позовної заяви, 11.01.2018 р., розрахунок із позивачем не проведено, тому, вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку, а саме за період з 16.03.2017 р. до 01.09.2017 р., який становить 114 робочі дні.

Відповідно до розрахункових листків за табельним номером 3173 ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, за січень 2017 р. і лютий 2017 р. заробітна плата позивача, відповідно, за січень 2017 р. склала 9 100, 47 грн., а за лютий 2017 р. - 9 190, 68 грн. Кількість виходів у січні та лютому 2017 р. становила по 20 днів. Отже, середньоденна заробітна плата розраховується наступним чином: [(9 100, 47 грн. + 9 190, 68 грн.) / 40 виходів] і становить 457, 27 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, розраховується наступним чином: (457, 27 грн. * 114 днів) і становить 52 128, 78 грн.

Більше того, позивачу відповідно до ст.ст.23, 1167 ЦК України спричинена моральна шкода, яка становить 5000,00грн., оскільки, позивач певний час не мав засобів існування, був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого побуту, хвилювався через нестачу коштів, мав складності у відносинах з дружиною через відсутність грошей та надзвичайно непокоївся з приводу того, що йому відмовили у виплаті винагороди, яка була зароблена щоденною важкою та чесною працею, а також проігнорували його спробу залагодити спір у позасудовому порядку.

Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» на свою користь невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 9 145, 57 грн.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період із 31.11.2015 до 15.03.2017 р. у розмірі 18 253, 40 грн.; середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 52 128, 78 грн.; моральну шкоду, заподіяну внаслідок незаконної бездіяльності відповідача, у розмірі 5 000, 00 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1 280, 00 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги та просила їх задовольнити, дала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково пояснила, що надані ксерокопії розрахункових листків, крім розрахункових листів за грудень 2016р. та січень 2017р., та ксерокопію особової картки ОСОБА_3 № 1192 вона нічим підтвердити не може, оскільки, зазначені документи були отримані з непідконтрольної Україні території, де фактично залишилось підприємство.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив суду, що позивач був звільнений на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв,язку з виходом на пенсію, і про що зазначено в трудовій книжці, тому, відсутні підстави для застосування ст.44 КЗпП України щодо стягнення вихідної допомоги у зв,язку з невиконанням власником законодавства про працю. Також, ззатримка розразрахунку по заробітній платі під час звільнення позивача виникла не з вини роботодавця, оскільки на той момент існували обставини непереборної сили форс-мажорні обставини, а саме, на початку 2017 року відповідач здійснював господарську діяльність на фактично не підконтрольній території, проте 13 березня 2017 року майно ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу», а саме, будівлі, обладнання, офісна техніка, рухоме майно, яке знаходилоась в м. Хрестівка (до 2016 року м. Кіровське) Донецької області, було захоплено неправомірними діями третіх осіб, у зв,язку з чим, відповідач з 13 березня 2017 року втратив доступ до своїх виробничих потужностей, зокрема, відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первини та технічної, договірної, податкової, архівної та ін.), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю, що знівелювало можливість відповідача виконати зобов'язання перед відповідачем згідно до вимог ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, і що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 24 липня 2017 року №2372/2/21-10.2, який ґрунтується на тому, що після 13.03.2017 року (дати фактичного захоплення невстановленими особами виробничих потужностей) відповідач фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних, та інше, що підлягають до виплати на користь робітників у день звільнення, засвідчено настання у ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу»форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Хрестівка (до 2016 року м.Кіровське). Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 13 березня 2017року. Тобто, вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України.

Позивач зазначає про те, що в день звільнення 15.03.2017 року відповідач не здійснив розрахунок із ним, між тим, у відповідача відсутня первинна документація, що позбавляє можливості у відповідності до вимог діючого законодавства здійснити розрахунок та всіх виплат, які належать працівникам у зв'язку з їх звільненням.

Більше того, матеріали справи не містять довідки про заборгованість відповідача перед позивачем.

Уточнені позовні вимоги щодо наявності днів невикористаної щорічної відпустки та розрахунки сум грунтуються на фотокопіях розрахункових листків працівника та копії особової картки працівника (форма № П-2). За свідченнями представника позивача, фотокопії особової картки працівника (форма № П- 2) та розрахункових листків отримані позивачем на підприємстві відповідача у м. Хрестівка (до 2016 року м.Кировське), після особистого звернення до директора шахти та за розпорядженням останнього. Проте, до початку 2017 року відповідач здійснював господарську діяльність на фактично не підконтрольній території, 13 березня 2017 року майно відповідача було захоплено неправомірними діями третіх осіб, відповідач з 13 беречня 2017 року втратив доступ до документації підприємства комп'ютерних баз та втратив контроль над господарською діяльністю, відповідачем не здійснено вивезення матеріальних цінностей та документації товариства у зв'язку з реальним існуванням загрози життю та здоров'ю співробітників та наявних форс-мажорних обставин.

Таким чином, вважає, що відсутня можливість отримання необхідних письмових доказів належної форми та змісту через незаконний захват підприємства сторонніми особами, оскільки відповідач не має доступу до носіїв інформації, первинних документів та інформаційних ресурсів про заробітну плату почивача, а отримання їх позивачем від осіб, що незаконно захватали підприємство, хоча б вони і були б виготовлених від імені відповідача та з відтисками незаконно захоплених у нього штампів та печатей, будуть мати статус недопустимих та нелегітимних доказів, отриманих з порушенням порядку, передбаченого діючим законодавством України, а отже, такими, що не відповідають вимогам ст.78 ЦПК України. Отримання та надання суду належних письмових доказів, які б могли мати статус належності та допустимості, можливе лише при відновленні законної юрисдикції належного власника підприємства ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу»над майном та іншими ресурсами підприємства.

Надані позивачем копії розрахункових листків не відповідають вимогам діючого законодавства, не містять найменування підприємства, код ЄДРПОУ підприємства, підпису відповідальної особи працівника. Тобто, оригінали документів мають знаходитись на підприємствах, а їх копії надаються з засвідчувальним підписом керівника або уповноваженої на те особи та засвідчуються печаткою, тобто гарантується вірність копії. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, відповідно до яких можна встановити точну кількості днів не використаної відпустки та здійснити достовірний розрахунок грошової компенсації.

З урахуванням вищезазначеного, враховуючи дію по відношенню до відповідача форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що зумовлені незаконним захопленням виробничих потужностей невстановленими особами в березні 2017 року, а також враховуючи, що позивачем не доведено допустимими доказами ані кількості днів невикористаної відпустки, ані розміру заробітної плати, ані інших розмірів заявлених сум та зважаючи на те, що такі докази не можуть бути надані відповідачем, керуючись нормами діючого законодавства України, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимогу повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що уточнені позовні вимоги, які представник ипозивача підтримала в судовому засіданні, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 4 ЦПК України надає кожній особі право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, підставою для захисту прав в судовому порядку є їх порушення, оспорювання чи невизнання іншими особами.

Стаття 13 ЦПК України вказує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії БТ-ІІ № 3344345 від 10.01.1992 року позивач ОСОБА_3 перебував у трудових правовідносинах з підприємством ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу»з 08.01.1992 року по 15.03.2017 року.

На підставі наказу № 1210к від 15.03.2017 року ОСОБА_3 було звільнено за ст.38 КЗпП України (а.с.13-15).

За фактом привласнення майна та за вчинення дій, спрямованих на неправомірне втручання в діяльність ТОВ «ДТЕК шахта ОСОБА_4 Донбасу», за заявою останнього 18.03.2017р. порушено кримінальне провадження № 12017100000000152 за ознаками ст.206 ч.3 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР. ( а. с. 178).

У завязку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих обєктів ТОВ «ДТЕК шахта ОСОБА_4 Донбасу», розташованих у м.Хрестівка (до 2016 року м.Кіровське) Донецької області, відповідач з 13 березня 2017 року втратив доступ до своїх виробничих потужностей, зокрема, відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та ін.), до компютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю ( а.с.246).

Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 24 липня 2017 року №2372/2/21-10.2 ТОВ засвідчено «ДТЕК шахта ОСОБА_4 Донбасу» настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Хрестівка (до 2016 року м. Кіровське). Початок дій форс-мажорних обставин ( обставин непереробної сили) є 13 березня 2017 року ( а. с. 137-177).

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України « від 14.04.2014 року розпочато проведення антитерористичної операції. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операції та визначені населені пункти, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. До переліку таких міст включене м. Кіровське.

Як вбачається з платіжних доручень про перерахування заробітної плати, позивач отримав заробітну плату по лютий 2017 року включно.(а.с.83-89)

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач проживає в м.Єнакієве, тобто не перемістився з непідконтрольної території.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 115 КЗпП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим оллективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим оллективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно приписів частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями статті 117 КЗпП України обовязковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Як випливає зі змісту заперечень відповідача, що ТОВ «ДТЕК шахта ОСОБА_4 Донбасу» не здійснило вивезення матеріальних цінностей та документації товариства у звязку з реальним існуванням загрози життю та здоров'ю співробітників та наявних форс-мажорних обставин.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до вимог ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс- мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення субєкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для субєктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що обєктивно унеможливлюють виконання зобовязань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Науково-Правовим висновком Торгово-промислової палати України визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілостності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотніми обставинами, що обєктивно унеможливлюють виконання обов,язків відповідачем, передбачених трудовим договором.

При цьому, як зазначено у висновку, обставини непереборної сили мають місце і на час його складання.

Тобто, вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем згідно до вимог ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, і що свідчить про відсутність вини з боку відповідача.

Крім того, щодо позовних вимог позивача про стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні суд зазначає наступне.

Позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на норми ст..44 КЗпП України, згідно якої, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання: переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю 1 групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно ч.3 ст. 38 КЗпІІ України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст..44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудовою договору (ст.. 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Тобто, право на отримання вихідної допомоги , відповідно до ст. 44 КЗпП України, при звільненні виникає у працівника, якщо підставою звільнення за власним бажанням є невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективною чи трудового договору.

Згідно з ч.ч. 1,3 п. 2.26. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України. Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, із змінами та доповненнями), записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Як вбачається з позовної заяви та наданої копії трудової книжки БГ-ІІ № 3344345, 15.03.2017р. ОСОБА_3 звільнився за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію, про що був виданий наказ №1210к від 15.03.2017р. і зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

Стороною позивача факт звільнення за власним бажанням, з підстав виходу на пенсію не заперечується та не є спірним.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні не ґрунтуються на законі.

Позовні вимоги щодо наявності днів невикористаної щорічної відпустки та розрахунки сум грунтуються на фотокопіях розрахункових листків працівника та фотокопії особової картки працівника (форма № П-2).

За свідченнями представника позивача, фотокопії особової картки працівника (форма № П- 2) та розрахункових листків, окрім листків за грудень 2016р. та січень 2017р.) отримані позивачем після 18.03. 2017р. за фактичним місцем знаходження підприємства відповідача у м. Хрестівка (до 2016 року м.Кировське).

Проте, зазначене представником відповідача заперечуються. До початку 2017 року відповідач здійснював господарську діяльність на фактично не підконтрольній території. 13 березня 2017 року майно ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» (будівлі, обладнання, офісна техніка, рухоме майно) було захоплено неправомірними діями третіх осію. У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу», розташованих у м. Хрестівка (до 2016 року м.Кіровське) Донецької області, відповідач з 13 беречня 2017 року втратив доступ до своїх виробничих потужностей, зокрема, відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та ін.), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу»не здійснило вивезення матеріальних цінностей та документації товариства у зв'язку з реальним існуванням загрози життю та здоров'ю співробітників та наявних форс-мажорних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений Наказом Міністерства Юстиції України від 12 квітня 2012 року, реєстраційні журнали, картки, електронні бази даних розпорядчих документів центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій з кадрових питань (особового складу) створюються та зберігаються на підприємстві.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами та організаціями копій документів, що стосуються прав громадян" (який є чинний та не суперечить діючому законодавству, а тому підлягає застосуванню), достовірність копій документів, що видаються підприємствами, засвідчується підписом керівника або уповноваженої на те посадової особи і печаткою. На копії зазначається дата її видачі і робиться відмітка про те, що оригінал документа знаходиться на даном підприємстві. На підприємства покладається обов'язок засвідчувати вірність копій документів, які подаються на ці підприємства, якщо чинне законодавство не передбачає обов'язкового нотаріального засвідчення таких копій.

Облік відпусток здійснюється: в особовій картці працівника (форма № П-2), затвердженої наказом Держстату № 495 від 25.12.2009 року; в журналі обліку робочого часу (форма П-5), затвердженої наказом Держстату № 495 від 25.12.2009 року, в журналі реєстрації наказів з особового складу (надання відпусток) відповідно до листа Мінсоцполітики № 09-487 від 19.10.2015 р, в графіку надання відпусток.

Відповідно до наказу Держстату № 495 від 25.12.2009 року, листа Мінсоцполітики № 09-487 від 19.10.2015 р., Наказу Мінюсту України № 578/5 від 12.04.2012 року, указу Президії ВР СРСР № 9779-Х від 04.08.1983 року, зазначені документи: створюються, заповнюються, обліковуються підприємством, з яким працівник перебуває в трудових відносинах. Дані, які вносяться до вищезазначених форм, вносяться працівником кадрової служби підприємства і засвідчуються його особистим підписом. Зберігання зазначених форм та даних здійснюється підприємством, його правонаступником, або у разі ліквідації міським, районним архівом за місцем розташування підприємства. Оригінали зазначених документів, працівникам, органам влади тощо не видаються. Зазначені документи зберігаються від 50 до 75 років. Видача копій здійснюється виключно підприємством, достовірність копії засвідчується посадовою особою підприємства.

Мі тим, надана позивачем копія особової картки, яка заперечується відповідачем, заповнена в порушення вищезазначених вимог діючого законодавства, містить неточності виправлення, нечітке зображення, наклеєні дані і не містить підпису відповідальної особи роботодавця.

Розмір заробітної плати має бути підтверджений з урахуванням документів первинного обліку праці та заробітної плати. Такими документами є: розрахунково-платіжна відомість працівника (форма № П-6), затвердженої наказом Держстату № 495 від 25.12.2009 року; розрахункова платіжна відомість зведена (форма П-7), затвердженої наказом Держстату №495 від 25.12.2009 року; особовий рахунок працівника, затверджений наказом Держстату № 144 від від 22.05.1996 року.

Зазначені форми первинних бухгалтерських документів створюються, заповнюються, обліковуються підприємством , з яким працівник перебуває в трудових відносинах. Дані, які вносяться до вищезазначених форм, вносяться працівником підприємства і засвідчуються його особистим підписом. В них зазначається найменування підприємства, код ЄДРПОУ підприємства, тощо.

Зберігання зазначених форм та даних здійснюється підприємством, його правонаступником, або у разі ліквідації міським, районним архівом за місцем розташування підприємства. Оригінали зазначених документів, працівникам, органам влади тощо не видаються. Зазначені документи зберігаються від 50 до 75 років. Видача копій здійснюється виключно підприємством, достовірність копії засвідчується посадовою особою підприємства.

Надані позивачем копії розрахункових листків, які заперечуються стороною відповідача, не відповідають вимогам діючого законодавства, не містять найменування підприємства, код ЄДРПОУ підприємства, підпису відповідальної особи працівника. Тобто, оригінали документів мають знаходитись на підприємствах, а їх копії надаються з засвідчувальним підписом керівника або уповноваженої на те особи та засвідчуються печаткою, тобто гарантується вірність копії.

Таким чином, стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, відповідно до яких можна встановити точну кількості днів не використаної відпустки та здійснити достовірний розрахунок грошової компенсації.

З урахуванням наведеного, відсутня можливість отримання необхідних письмових доказів належної форми та змісту через незаконний захват підприємства сторонніми особами, оскільки відповідач не має доступу до носіїв інформації, первинних документів та інформаційних ресурсів про заробітну плату почивача, а отримання їх позивачем від осіб, що незаконно захватали підприємство, хоча б вони і були б виготовлені від імені відповідача та з відтисками незаконно захоплених у нього штампів та печатей, будуть мати статус недопустимих та нелегітимних доказів, отриманих з порушенням порядку, передбаченого діючим законодавством України, а отже, такими, що не відповідають вимогам ст.78 ЦПК України.

Отримання та надання суду належних письмових доказів, які б могли мати статус належності та допустимості, можливе лише при відновленні законної юрисдикції належного власника підприємства ПрАТ «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» над майном та іншими ресурсами підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з якою - будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо такі органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, позовні вимоги і рішення суду не можуть ґрунтуватися на наданих позивачем доказах.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що трудові права позивача відповідачем не порушені (через відсутність вини відповідача), у зв'язку з чим підстави для стягнення на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні.

Згідно з пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного суду від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року № 5 зазначено, що обов'язковою умовою для настання відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди є наявність вини з боку заподіювана такої шкоди. Разом з цим, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки суд приходить до висновку про те, що відповідач не вчиняв винних дій щодо порушення, оспорювання чи невизнання законних прав та інтересів позивача, здійснення розрахунків при звільненні, суд доходить до висновку і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди відповідно до ст.237-1 КЗпП України.

З огляду на вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_3, тому вважає необхідним у задоволенні позову позивача відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 4,6,7,8,10,12,19,42,76-81,258,265 ЦПК України, ст.ст.38, 44, 47, 115,116,117, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн НОМЕР_1) до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_4 Донбасу» (місце знаходження: м.Добропілля, Донецька область, вул..Київська,1, ЄДРПОУ 05508186)про стягненнявихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди – відмовити повністю.

Повне судове рішення складено 14.02.2018р.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

09.02.2018

Суддя Л.А.Радченко