Постанова № 72201185, 06.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа№ 910/16725/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зеленіна В.О.

Буравльова С.І.

при секретарі Позюбан А.С.

за участю представників

від позивача: Михайлов Т.М., ордер серія КС № 26650 від 22.09.17р.

від відповідача: Кардашов Я.О., ордер серія КВ № 365655 від 27.12.2017р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство

"Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2017 р.

у справі № 910/16725/17 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргазбуд"

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне

товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення 1 409 372,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Укргазбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 1 409 372,60 грн. заборгованості за договором підряду № 1086 від 05.10.2010 з яких: 605 467,90 грн. - борг, 95 249,22 грн. - 3 % річних, 708 655,47 грн. - інфляційні нарахування.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.11.2017 р. у справі № 910/16725/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Приватного акціонерного товариства "Укргазбуд" 605 467,90 грн. основного боргу, 549 456,03 грн. інфляційних втрат, 54541,88 грн. 3% річних, 18 141,99 грн. витрат на сплату судового збору та 21934,54 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2017 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Буравльов С.І., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017р. у справі № 910/16725/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. у справі № 910/16725/17 призначено розгляд справи на 06.02.2018р.

11.01.2018 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотримання норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2017 р. у справі № 910/16725/17 без змін.

02.02.2018 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла відповідь на відзив позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав повністю та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

05.10.2010 між Приватним акціонерним товариством "Укргазбуд" (далі - підрядник) та Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - замовник) укладено договір підряду № 1086 (далі - договір), предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт з придбанням і подальшим монтажем обладнання об'єкта "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242".

Відповідно до п. 1.3 договору, всі необхідні матеріали і обладнання для виконання робіт замовляється і постачається підрядником.

Згідно з п. 2.1 договору, ціна предмета договору є приблизною (динамічною) і становить 8 674 768,83 грн., крім того ПДВ - 1734953,76 грн., всього 10409722,59 грн. і складається із Договірної ціни (Додаток № 1) та вартості обладнання згідно Специфікації обладнання (Додаток № 2).

Положеннями п. 3.1 договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно відповідно до актів приймання виконаних будівельно-монтажних робіт (Ф №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт/і затрат/ (Ф №КБ-3) протягом 10 календарних днів після підписання вказаних документів.

Вартість змонтованого обладнання, придбаного підрядником за власні кошти і включеного в довідку про вартість виконаних будівельних робіт /і затрат/ (Ф №КБ-3), підтверджується актами змонтованого обладнання. В акт змонтованого обладнання включається перелік змонтованого обладнання, його кількість і вартість, підтверджена бухгалтерськими документами, із зазначенням позиції монтажу обладнання згідно акту приймання виконаних будівельних робіт (Ф №КБ-2в) з наданням паспортів та/або сертифікатів якості, які підтверджують відповідність придбаного обладнання державним стандартам і проектній документації. Перелік і кількість обладнання повинні відповідати специфікації обладнання (Додаток № 2) ( п. 3.2 Договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 (п. 12.1 договору).

Додатковою угодою № 3 до Договору сторони продовжили строк дії договору до 01.07.2012.

В обґрунтування своїх вимог, позивачем надані акти приймання виконаних будівельних робіт: за жовтень 2010 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1094544,00 грн., за листопад 2010 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 329072,10 грн., за грудень 2010 №№ 1, 2, 3 на загальну суму 957 270,66 грн., за січень 2011 №№1, 2 на загальну суму 535612,68 грн., за лютий 2011 №№1, 2, на загальну суму 340340,52 грн., за березень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 191858,40 грн., за квітень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 880999,14 грн., за червень 2011 № 1 на суму 611 508,06 грн., за вересень 2011 № 1, № 3 на суму 1530515,82 грн., за жовтень 2011 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1 655 091,50 грн., за листопад 2011 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 367598,22 грн., крім того, акти № 1, 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті від 28.11.2011 на загальну суму 997761,00 грн., за червень 2012 №№1, 2, 3, 4, 5 на загальну суму 915 268,73.

Також, позивач зазначає, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату прийнятих робіт здійснив частково, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором становить 605 467,90 грн. Розмір заборгованості зафіксований сторонами в Акті звірки розрахунків.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивач за період з 28.06.2012 по 24.09.2017 нарахував 3% річних у розмірі 95 249,22 грн. та інфляційні втрати у розмірі 708 655,47 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору виконано, а відповідачем прийнято виконані позивачем будівельно-монтажні роботи на загальну суму 10 408 440,83 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт: за жовтень 2010 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1094544,00 грн., за листопад 2010 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 329072,10 грн., за грудень 2010 №№ 1, 2, 3 на загальну суму 957 270,66 грн., за січень 2011 №№1, 2 на загальну суму 535612,68 грн., за лютий 2011 №№1, 2, на загальну суму 340340,52 грн., за березень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 191858,40 грн., за квітень 2011 №№1, 2, 3 на загальну суму 880999,14 грн., за червень 2011 № 1 на суму 611 508,06 грн., за вересень 2011 № 1, № 3 на суму 1530515,82 грн., за жовтень 2011 №№1, 2, 3, 4 на загальну суму 1 655 091,50 грн., за листопад 2011 №№ 1, 2, 3, 4 на загальну суму 367598,22 грн., за червень 2012 №№1, 2, 3, 4, 5 на загальну сум 915 268,73 грн., актами № 1, 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті від 28.11.2011 на загальну суму 997761,00 грн., а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт /і затрати/.

Вказані акти з боку відповідача підписані та скріплені печаткою без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями п. 3.1 договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно відповідно до актів приймання виконаних будівельно-монтажних робіт (Ф №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт/і затрат/ (Ф №КБ-3) протягом 10 календарних днів після підписання вказаних документів.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема наданих позивачем банківських виписок, відповідачем здійснено погашення заборгованості у розмірі 9 443 557,30 грн.

Крім того, між сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 359 415,63 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи заявами № 02 від 24.12.2012 на суму 254537,23 грн., № 01 від 24.12.2012 на суму 60263,60 грн. Позивачем не долучено до матеріалів справи заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 44 614,80 грн., однак вказане зарахування відображене у підписаному між сторонами Акті звірки розрахунків.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 605 467,90 грн.. Доказів оплати заборгованості у розмірі 605 467,90 грн. сторонами суду не надано.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач посилається на акт звірки розрахунків, однак у вказаному акті містяться лише посилання на платіжні доручення, угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, видаткову накладну № 69 від 28.11.2011 та реалізацію товарів і послуг, однак вказані документи позивачем не надавались. Акт приймання-передачі обладнання, на який посилається позивач, не передбачений умовами договору, а обладнання та його вартість, що вказані у актах, не відповідають умовам специфікації до договору. Також відповідач зазначає, що вартість та кількість змонтованого обладнання повинні підтверджуватись Актом змонтованого обладнання та включатись у довідку, однак такі акти відсутні.

З матеріалів вбачається, що заборгованість у розмірі 605 467,90 грн. виникла на підставі актів за червень 2012 №№1, 2, 3, 4, 5, а не на підставі актів № 1 та № 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242". Акти № 1 та № 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті, оплачені відповідачем повністю на суму 977761,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписами.

Твердження відповідача про те, що акт приймання-передачі обладнання, на який посилається позивач, не передбачений умовами договору, а обладнання та його вартість, що вказані у актах, не відповідають умовам специфікації до договору, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки такий акт передбачений сторонами у п. 3.2 договору. Більше того, зазначені акти змонтованого обладнання включені у довідку про вартість виконаних будівельних робіт /і затрати/ за листопад 2011. Зазначені акти приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242", і довідка за листопад 2011 підписані відповідачем без зауважень та заперечень.

Пункт 3.2 договору містить умову про те, що перелік та кількість обладнання повинні відповідати специфікації - Додатку № 2. Судом встановлено, що обладнання, зазначене в Актах приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242", за переліком та кількістю відповідає умововам Специфікації, відмінність полягає лише у ціні, яка є меншою, ніж зазначена у специфікації, що не суперечить умовам договору.

Щодо відсутності у матеріалах справи видаткової накладної № 69 від 28.11.2011, посилання на яку міститься у Акті звірки розрахунків, то позивач зазначив, що вказана накладна зазначена у Акті звірки помилково. Суд зазначає, що на суму 977761,00 грн. у матеріалах справи містяться належні докази - а саме Акти № 1 та № 2 приймання-передачі обладнання, змонтованого на об'єкті "Заміна ділянки магістрального газопроводу Ялта-Алушта в районі зсувної ділянки на ПК 242".

Щодо посилань відповідача на відсутність у матеріалах справи доказів, передбачених п. 3.4, 3.5 договору, а саме підтвердження витрат на відрядження, вартість матеріально технічних ресурсів, то суд зазначає, що, по-перше, розбіжності щодо вказаного питання вирішуються між сторонами під час погодження та підписання довідки про вартість виконаних будівельних робіт /і затрати/, однак, усі довідки підписані відповідачем без зауважень та заперечень; по-друге, у довідці Державної фінансової інспекції в місті Києві від 25.02.2013 № 09-31/461 зустрічної звірки з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та ПАТ "Укргазбуд" за період з 01.01.2012 по 01.01.2013 зазначено, що витрати позивача, пов'язані з організацією роботи вахтовим методом, у тому числі вартість проїзду працівників до місяця роботи і назад до місця проживання, а також добові за час перебування у дорозі підтверджено наказами, актами виконаних послуг по організації проживання працівників, табелями обліку робочого часу, звітами про використання коштів виданих на відрядження, розрахунково-платіжними відомостями.

Також, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.

Відповідач зазначає, що повинен був розрахуватися за виконані роботи у строк до 07.07.2012, таким чином, строк позовної давності щодо стягнення заборгованості закінчився 07.07.2015, при цьому, за твердженням відповідача, акт звірки розрахунків від 25.09.2014 не перериває строк позовної давності, оскільки не містить посилання на первинні документи та не містить відмітки про визнання відповідачем боргу на суму 605 467,90 грн.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки, свій обов'язок з оплати виконаних робіт за червень 2012 за договором № 1086 від 05.10.2010 відповідач повинен був здійснити до 09.07.2012 (оскільки останній день строку виконання зобов'язання припав на вихідний день), перебіг позовної давності розпочався з 10.07.2012.

25.09.2014, в межах трирічного строку позовної давності, між ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та ПАТ "Укргазбуд" було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.09.2014 на суму 605 467,90 грн.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін акту звірки від 25.09.2014 є дією, що свідчить про визнання боргу відповідачем, у зв'язку з чим перебіг позовної давності переривався.

Відповідно до акту звірки від 25.09.2014 відображена загальна сума заборгованості відповідача за укладеним між сторонами договором № 1086 від 05.10.2010 у загальному розмірі 605 467,90 грн.

Акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.09.2014 підписано зі сторони відповідача тимчасово виконуючою обов'язки Голови правління - Нєжновою С.В., Головним бухгалтером Бойко І.А. та скріплено печаткою підприємства, зі сторони позивача - головою правління Ярмолатій О.В. та в.о головного бухгалтера - Мальчук Н.А. У матеріалах справи наявні копії наказів про призначення вказаних осіб на посади, а тому суд дійшов висновку, що вказаний акт звірки підписаний уповноваженими представниками сторін.

Разом з тим, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак, за висновками суду, акт звірки від 25.09.2014, у розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу, а відтак, має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.

При цьому, чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено факт переривання позовної давності, відповідно 25.09.2014, отже визнання відповідачем боргу було вчинено в межах трирічного строку позовної давності.

Як вбачається з опису вкладення у цінний лист на ім'я Господарського суду міста Києва та відбитку поштового штемпеля на конверті, позивач звернувся з даним позовом до суду 25.09.2017 , а відтак, в межах позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, оскільки у на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача за договором підряду № 1086 від 05.10.2010 складає 605 467,90 грн., таким чином позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 605 467,90 грн. є обґрунтованими.

Також, позивачем, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором, нараховані 3 % річних у розмірі 95 249,22 грн. за період з 28.06.2012 по 24.09.2017 та інфляційні втрати у розмірі 708 655,47 грн. за період з 28.06.2012 по 24.09.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині, зазначав про пропуск позивачем строків позовної давності, а також посилався на те, що в матеріалах справи міститься сертифікат Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 № 2018, відповідно до якого ТПП України засвідчила відповідачу форс-мажорні обставини з 27.02.2014, а тому нарахування 3; річних та інфляційних втрат є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до п. 9.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили, які виникли після підписання сторонами договору, при цьому виникнення обставин непереборної сили сторони не могли передбачити, а їх виникненню і дії не могли запобігти.

Положеннями п. 9.2 договору встановлено, що сторона, яка зазнала дій обставин, вказаних в п. 9.1 договору, зобов'язана негайно, в письмовій формі повідомити іншу сторону про виникнення і можливу тривалість вказаних дій.

Матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин. У судовому засіданні 30.11.2017 представник відповідача зазначив, що вказані докази у відповідача відсутні.

Частиною 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" унормовано, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Підпунктом 3.3.1 пункту 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Згідно з пунктом 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже, вказаними нормами встановлено, що обставини непереборної сили мають підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України, виданим по конкретному договору, контракту, виконання якого ускладнено чи стало неможливим у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.

Сертифікат Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 № 2018, на який посилається відповідач, не містить відомостей про договір підряду № 1086 від 05.10.2010, невиконання якого відповідачем спричинило передання спору на вирішення господарському суду, а отже не може вважатися доказом підтвердження дії обставин непереборної сили на виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором підряду № 1086 від 05.10.2010.

З урахуванням викладеного, нарахування та заявлення до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірним.

Також, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 28.06.2012 по 24.09.2017.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 25.09.2017, а доказів переривання позовної давності щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем суду не надано, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 25.09.2014 по 24.09.2017 (в межах позовної давності).

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, та вважає що до стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 549 456,03 грн. та 3% річних в розмірі 54 541,88 грн.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів щодо задоволення позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017р. у справі № 910/16725/17 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2017р. у справі № 910/16725/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/16725/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді В.О. Зеленін

С.І. Буравльов