Рішення № 72200080, 15.02.2018, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.2018 м. Ужгород Справа № 907/867/17

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 районного центру зайнятості, м. Тячів

до відповідача ОСОБА_1 виробничого управління житлово – комунального господарства, м. Тячів

про стягнення суми 46521,67грн.,

Представники сторін: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач просить стягнути простроченої заборгованості за умовами Мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2015 у справі № 907/259/14, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 35, 38, 39 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» шляхом ухилення від сплати страхових внесків.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.12.2017 у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України судом було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.01.2018 розгляд справи у спрощеному позовному провадженні відкладено на 05.02.2018.

Відповідно до вимог п.5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи зазначене, а також відсутність відповідного клопотання сторін про розгляд справи з викликом сторін, судом протокольно ухвалено здійснювати розгляд справи №907/867/17 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 120 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, а саме: 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, буд. 15.

Відповідач відзиву по суті заявлених позовних вимог суду та позивачу не подав, свого повноважного представника у судове засідання не направив. У матеріалах справи містяться відомості стосовно належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а саме поштове повідомлення про вручення кореспонденції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2015 по справі №907/259/14 затверджено Мирову угоду від 29.10.2015р., укладену між боржником - ОСОБА_1 виробничим управлінням житлово-комунального господарства (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Леніна, 15, код ЄДРПОУ 03344183) та кредиторами, в тому числі, ОСОБА_1 районним центром зайнятості, на підставі протокольного рішення Комітету кредиторів ОСОБА_1 ВУЖКГ.

Пунктом 4.2 укладеної мирової угоди визначено суму заборгованості ОСОБА_1 виробничого управління житлово комунального господарства перед кредиторами другої черги у розмірі 1 581 532 грн. 01 коп., а саме, перед Державною податковою інспекцією у ОСОБА_1 районі Головного управлінням ДФС у Закарпатській області 456 714 грн. 70 коп., перед Управлінням Пенсійного Фонду України в ОСОБА_1 районі 976 566 грн. 27 коп., перед Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в ОСОБА_1 районі 46 231 грн. 93 коп., перед ОСОБА_1 районним центром зайнятості 85 886 грн. 10 коп., перед Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 16 133 грн. 01 коп.

Згідно з п.4.2.1 вказаної мирової угоди боржник зобов’язується сплачувати заборгованість перед кредиторами другої черги на умовах розстрочення на 24 місяці починаючи з 01 жовтня 2016 року рівними частинами в розмірі 65897,18грн. щомісячно.

ОСОБА_1 районний центр зайнятості визнано кредитором другої черги на загальну суму 85886,10 грн.

Таким чином, відповідачем щомісяця, починаючи з 01 жовтня 2016 року на користь позивача має сплачуватися сума у розмірі 3578,59 грн. (85886,10 : 24 = 3578,59 грн.).

За доводами позивача, за період з 01 жовтня 2016 р. по 30 листопада 2017 р. згідно згаданої мирової угоди боржник (відповідач) допустив заборгованість в сумі 46521,67 грн. (13міс. х 3578,59 грн. = 46521,67 грн.), яку позивач просить стягнути на його користь в судовому порядку, посилаючись на порушення норм ст.ст. 35, 38, 39 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» шляхом ухилення від сплати страхових внесків.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами, в розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, є зобов'язання за мировою угодою від 02.11.2015 року, затвердженою судом у справі № 907/259/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову та затверджується ухвалою суду.

Тобто, законодавець визначає мирову угоду у справі про банкрутство в першу чергу як новацію зобов'язань боржника перед кредиторами та відповідну процедуру в ході провадження у справі про банкрутство, передбачає право кредиторів захистити свої інтереси в обсязі, передбаченому цією мировою угодою в загальному порядку, регламентує можливість розірвання мирової угоди у випадку невиконання не менше третини вимог кредиторів та не передбачає можливості звернення кредиторів про виконання мирової угоди в порядку виконання судових рішень, визначеного розділом XIV ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04.11.2014 у справі №44/285-б.

Відповідно до п.3.19 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наказ Господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Суд враховує наведені у рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 по справі № 5-рп/2013 (пункт 3 мотивувальної частини) обставини, та правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15, щодо правової природи ухвали про затвердження мирової угоди та її невідповідності статусу виконавчого документу незалежно від наявності відповідної постанови державного виконавця.

Судом встановлено, що ухвала Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2015 року у справі №907/259/14 про банкрутство ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Леніна, 15, код ЄДРПОУ 03344183), якою затверджено мирову угоду від 29.10.2015, не містить усіх даних, що мають зазначатись у виконавчому документі згідно зі ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (не зазначені повне найменування стягувача і боржника, дата набрання законної сили ухвалою суду та строк пред'явлення її до виконання; відсутнє скріплення гербовою печаткою). Отже, дана ухвала не має статусу виконавчого документа та інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди.

Судом також встановлено, що наказ про виконання умов мирової угоди у справі №907/259/14 господарського суду Закарпатської області не видавався.

Підпунктом 2 пункту 4.2.1 мирової угоди визначено порядок її виконання в частині заборгованості боржника перед кредиторами другої черги, а саме, що виплата здійснюється з розстроченням на 24 місяці починаючи з 01 жовтня 2016 року рівними частинами.

Враховуючи пункти 4.2, 4.2.1 мирової угоди та статті 202, 509, 525, 526, 530 ЦК України, станом на 30 листопада 2017 року (момент звернення позивача з даним позовом до суду) сплило 13 місяців, тому строк для розрахунків ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства (код ЄДРПОУ 03344183) перед ОСОБА_1 районним центром зайнятості, м. Тячів за вказаний період настав.

Відповідачем взятих на себе згідно з мировою угодою зобов'язань по погашенню кредиторських вимог у встановлений цією угодою строк виконано не було.

З матеріалів справи вбачається, що мирова угода від 29.10.2015, яка затверджена ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02 листопада 2015 року, не була розірвана у передбаченому законом порядку.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи із положень ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, дослідивши всі обставини, що мають значення для справи, надавши їм відповідну правову оцінку та врахувавши факт неналежного виконання відповідачем умов мирової угоди, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за мировою угодою відповідають за своєю суттю вимогам про зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди, є належним чином обґрунтованими і позивач отримав право вимагати від відповідача сплати непогашеної суми заборгованості у розмірі 46521,67 грн.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, стягуються з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Ураховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов’язати Тячівське виробниче управління житлово-комунального господарства, м. Тячів, вул. Незалежності, 15 (код ЄДРЮОФОП 03344183) виконати умови Мирової угоди від 29.10.2015 року, затвердженої ухвалою господарського суду Закарпатської області від 02.11.2015 року у справі № 907/259/14 шляхом стягнення з ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства (90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 15 (код ЄДРЮОФОП 03344183) на користь ОСОБА_1 районного центру зайнятості (90500, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, ЄДРЮОФОП 22110686) заборгованості за невиконаним зобов’язанням по мировій угоді в сумі 46521,67 (Сорок шість тисяч п’ятсот двадцять одну) грн. 67 коп.

3. Стягнути з ОСОБА_1 виробничого управління житлово-комунального господарства (90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 15 (код ЄДРЮОФОП 03344183) в дохід Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795) із зарахуванням надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106 "Судовий збір" (отримувач коштів - ГУК у м.Києві /м.Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ - 37993783; банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача - 820019; рахунок отримувача- 31215256700001; код класифікації доходів бюджету -22030106) суму1 600 (Одна тисяча шістсот гривень) грн. судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 15.02.2018

Суддя О.Ф. Ремецькі