Постанова № 72198735, 08.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/62/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воронюк В. А.

Доповідач :Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 рокуСправа № 133/503/14-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Берегового О.Ю.,

суддів Денишенко Т.О., Медяного В.М.,

за участю секретаря судового засідання Торбасюк О.І., представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Огородника В.В., розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Огородника Володимира Васильовича на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2017 року, ухваленого в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Воронюка В.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Глуховецької селищної ради Козятинського району, ОСОБА_3, Вінницької філії центру Державного земельного кадастру, Козятинської райдержадмінстрації Вінницької області , Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору товариства "Юридично-земельний союз "Альянс ", про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

встановив:

У лютому 2014 року ОСОБА_5 звернувся в суд з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 31 квітня 1994 року йому передано безоплатно у власність земельну ділянку розміром 0,1900 га, яка розташована в АДРЕСА_1. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0, 1500 га, для ведення особистого селянського господарства - 0, 400 га.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого 19 грудня 1994 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 300 га, яка розташована на території АДРЕСА_1, Глуховецька селищна рада та є суміжною до земельної ділянки позивача.

Під час виготовлення технічної документації на власну земельну ділянку позивачу стало відомо що ОСОБА_3 повторно виготовив два державних акта на право власності на земельну ділянку, на яку ним уже отримано державний акт, при виготовленні яких самовільно змінив конфігурацію та межі земельної ділянки, в зв'язку з чим просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га НОМЕР_2, виданий 23 квітня 2012 року, яка розташована в АДРЕСА_1.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 виданий 23 квітня 2012 року ОСОБА_3 на земельну ділянку розміром 0.15 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3 та зареєстрована в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 052140001001241 та скасувати його державну реєстрацію.

В частині позовних вимог щодо затвердження Глуховецькою селищною радою Козятинського району технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 без погодження меж із ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати судового збору у розмірі 463 грн та витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи у розмірі 4624 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок встановленого порушення меж земельних ділянок з сусідніми землекористувачами при виготовленні ОСОБА_3 державних актів, ОСОБА_5 не може здійснити своє право на отримання державного акта на власну земельну ділянку, в зв'язку з чим місцевий суд прийшов до висновку, що виданий відповідачу державний акт підлягає визнанню недійсним. При цьому, обґрунтовуючи підстави відмови у задоволенні вимог про затвердження Глуховецьою селищною радою Козятиснького району технічної документації із земелеустрою зазначив, що вказане питання є виключно компетенцією селищної ради.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_3 адвокат Огородник Володимир Васильович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги відсутність порушення оскаржуваним державним актом прав позивача, а також того, що межа між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вже зафіксована в плані меж земельної ділянки в державному акті ОСОБА_3 Крім того вважає, що судом не прийнято до уваги рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яке набуло законної сили.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в абзаці 2 п.2 постанови №7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земель 8,124 Конституції України, статей 26,30,87-90, 100,102,118,123,128,143-146,149,151,153-158,161,210,212 ЗКУ, глав 27,33,34 ЦКУ, ст.15 ЦПКУ судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 31 квітня 1994 року ОСОБА_5 передано безоплатно у власність земельну ділянку розміром 0,1900 га, яка розташована в АДРЕСА_1. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0, 1500 га та 0, 400 га для ведення особистого селянського господарства .

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого 19 грудня 1994 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 300 га, яка розташована на території АДРЕСА_1, Глуховецька селищна рада.

08 жовтня 2010 року було складено акт земельної комісії, відповідно до якого межа по лінії 2-3 з східної сторони земельної ділянки, яка обстежувалася на межі з присадибною ділянкою ОСОБА_5 не співпадає з даними державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданого ОСОБА_3 19 грудня 1994 року. Довжина лінії 3-4 складає 3 м 96 см в той час, як в державному акті зафіксовано проміри 5 м 96 см. Таким чином, межа указаної земельної ділянки порушена.

У 2011 році на підставі заяви відповідача ОСОБА_3, останньому, ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» було виготовлено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки нового зразка.

Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, був зареєстрований Управлінням Держземагенства у Козятинському районі за № 052140001001241; кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3.

Цей державний акт був виданий ОСОБА_3 23 квітня 2012 року, підписаний головою Глуховецької селищної ради та скріплений печаткою.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 19 квітня 2017 року встановлено, що площа та розміри земельної ділянки зазначені в Державному акті від 19 грудня 1994 року не відповідають площі та розмірам земельних ділянок зазначених в нових державних актах, які було виготовлено ОСОБА_3 28 квітня 2012 року, при цьому мають місце розбіжності в конфігурації та площі між фактичними земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та ділянками визначеними правовстановлюючими документами, а саме Державними актами НОМЕР_4 та НОМЕР_2.

Співставлення фактичної площі та зовнішніх розмірів по периметру земельної ділянки ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 з розмірами земельної ділянки визначеної Державними актами виданими в 2012 році та становить площу меншу на 0,0350 га дорівнює 350 кв.м.

Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Отже, указаним положенням визначено правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 118 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 118 ЗК України для приватизації земельної ділянки необхідним є встановлення та узгодження розмірів такої.

Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об'єктивних і суб'єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначений у статті 141 ЗК України і є вичерпним.

У відповідності до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

При розробці технічної документації із землеустрою необхідною умовою є узгодження її меж із власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок.

Акт узгодження меж є необхідною частиною документації, що передається на розгляд комісії з розгляду питань, пов'язаних із узгодженням документації з землеустрою.

Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.ст. 184, 198 ЗК України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Згідно пп. 3, 4, 5, 10 ч.2 ст.16 ЦК України «Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, визнається судом незаконним та скасовується.

Як зазначено у правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року (справа № 6-14цс13), державний акт, виданий з порушенням вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Згідно з правової позиції висловленою Верховним Судом України у постанові від 4 червня 2014 року у справі № 6-46цс14, державні акти на право власності на земельні ділянки можуть визнаватися судами недійсними з метою захисту порушених прав на землю без визнання недійсним рішення органу влади, на підставі якого такий акт виданий, у випадках видання державних актів на право власності на земельні ділянки з порушенням вимог закону, всупереч рішення чи угодам.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Враховуючи вищезазначені обставини колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що при виготовленні державних актів на земельні ділянки, відповідачем не було дотримано вищезазначених вимог закону, а саме не встановлено та не узгоджено розміри та межі земельних ділянок, чим неправомірно частково припинено право користування земельною ділянкою позивача, який при цьому не може здійснити своє право на отримання державного акта на свою земельну ділянку.

Таким чином, враховуючи, що, відповідно до висновку експерта, розмір земельних ділянок в спірних державних актах суперечить розміру земельної ділянки переданої ОСОБА_3 рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 31 квітня 1994 року, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується посилань заявника на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 листопада 2013 року у цивільній справі №133/2860/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то вони не заслуговують на увагу, оскільки зазначене рішення ухвалене на підставі державного акту, який оспорюється в даній справі, а відтак воно не має преюдиційного значення.

Разом з тим, посилання заявника на те, що ОСОБА_5 не набув права на земельну ділянку, яка межує з земельною ділянкою ОСОБА_3, а відтак оскаржуваними державними актами не порушено його права та обов'язки, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року № 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Аналогічне положення міститься у пунктах першому та сьомому розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 22 версеня 2005 року №5-рп/2005 суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. ОСОБА_7 України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, ОСОБА_5 є належним землекористувачем земельної ділянки, що межує з земельними ділянками ОСОБА_3 При цьому, оскільки дані земельні ділянки, відповідно до висновку експерта, на неї накладаються, його права, як користувача, порушені.

Інші доводи апеляційної скарги носять формальний характер, спростовують матеріалами справи та не скасовують вірний висновок суду першої інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог щодо затвердження Глуховецькою селищною радою Козятинського району технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 без погодження меж із ОСОБА_3, оскільки у розумінні п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення вказаного питання віднесено до виключної компетенції Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, передбачених ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України підстав для його скасування, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Огородника Володимира Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: