Вирок № 72195827, 14.02.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/50/18 Справа № 711/2246/16-к Категорія: ч. 2 ст. 125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5за участю прокурорівОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9,

захисника ОСОБА_10,

потерпілої ОСОБА_11,

представника потерпілої ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_11 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 травня 2017 року, яким

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, учасника бойових дій, раніше не судимого,

визнано невинуватими та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Прийнято рішення про залишення без розгляду цивільного позову потерпілої ОСОБА_11,

в с т а н о в и л а :

Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він близько 10 год. 30 хв. 28.01.2015 в приміщенні квартири АДРЕСА_1 під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно схопив правою рукою за шию спереду свою колишню дружину – потерпілу ОСОБА_11 та умисно стиснув нею горло останньої, в результаті чого заподіяв потерпілій тілесні ушкодження у вигляді закритої травми органів шиї з порушенням цілісності під’язикової кістки, травматичного набряку м’яких тканин шиї, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Судом першої інстанції, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, виправдано ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_9 суд виходив з тих міркувань, що органом досудового розслідування не доведено винуватість останнього у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки суду не надано безспірних доказів такого. При цьому, не ставлячи під сумнів висновок судово-медичних експертів про виявлення у потерпілої легких тілесних ушкоджень, в судовому рішенні зазначено, що перед судом не доведено поза всяким розумним сумнівом те, що вони заподіяні саме обвинуваченим, а не іншою особою.

В поданих на вирок апеляційних скаргах:

- прокурор у кримінальному провадженні порушує питання про скасування вироку районного суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподаткованих мінімумів доходів громадян

Як на підстави скасування незаконного, на думку прокурора, виправдувального вироку вказує, що суд першої інстанції обґрунтував прийняте рішення на показаннях, наданих слідчому та прокурору, в порушення вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, оцінюючи докази зібрані в ході досудового розслідування та безпосередньо отримані в судовому засіданні. При цьому, судом проігноровано показання потерпілої ОСОБА_11, які суд сприймав особисто в судовому засіданні, щодо механізму та обставин нанесення їй тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_9, а також не надано належної оцінки показанням свідків обвинувачення ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що узгоджуються з показаннями потерпілої та висновками судово-медичних експертиз.

Зазначає, що судом також упущено показання свідка ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_9 намагався йому нав’язати свою думку щодо виниклого між ним та ОСОБА_11 конфлікту, чим саме здійснював на нього вплив.

Крім того, зазначає, що судом в порушення вимог ч. 1 ст. 352 КПК України, в ході допиту свідка ОСОБА_17 не з’ясовано її стосунки з потерпілою, які є неприязними, так як вона являється матір’ю обвинуваченого, а тому є зацікавленою в провадженні особою.

Крім того просить, в порядку ст. ч. 3 ст. 404 КПК України, повторно дослідити докази обсяг яких наведений в апеляційній скарзі;

- потерпіла ОСОБА_11 порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції через поверхневість, неповноту розгляду судом кримінального провадження, неправильну оцінку добутим в провадженні доказам та просить постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та задовольнити заявлений нею цивільний позов в повному обсязі.

На думку апелянта, в матеріалах провадження наявні докази, зокрема письмові документи та показання свідків, які доводять винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення.

Зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишено: висновки судово-медичних експертів, яким встановлено наявність у неї легкого тілесного ушкодження, з посиланням на те, що воно могло утворитися за обставин, що були зазначені нею в ході слідчої дії, а само ушкодження малоймовірне; дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю понятих, в ході якого вона показала механізм та спосіб нанесення їй тілесних ушкоджень; показання експертів ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які підтвердили висновки проведеної ними судово-медичної експертизи в судовому засіданні; показання свідка ОСОБА_20 про те, що обвинувачений намагався нав’язати йому свою версію подій; її показаннями, які узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.

Адвокатом ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подано заперечення на апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_11, які зводяться до законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції і відсутності підстав для задоволення апеляційних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів про задоволення апеляційних вимог прокурора у кримінальному провадженні та потерпілої ОСОБА_11 з наведених в апеляційних скаргах підстав, міркування потерпілої ОСОБА_11 та її представника – адвоката ОСОБА_12 в підтримку апеляційної скарги потерпілої та сторони обвинувачення, міркування обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника – адвоката ОСОБА_10, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої і просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_9 про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг і повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, в задоволених апеляційним судом межах, колегія суддів вважає, що вони підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаних вимог процесуального закону судом першої інстанції не дотримано та ухвалено вирок, який підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Так, визнаючи ОСОБА_9 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, суд допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам кримінального провадження, безпідставно не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а власний висновок про непричетність ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого йому злочину побудував на достатньо не перевірених доказах, яким не дав належної правової оцінки.

В суді апеляційної інстанції як і в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину не визнав та показав, що він разом зі своєю матір’ю ОСОБА_17, яку він взяв з собою як можливого свідка у разі виникнення конфлікту і як стримуючий фактор, біля 10 год. 30 хв. 28.01.2015 прибув до квартири, де перебувала його колишня дружина потерпіла ОСОБА_11 Він подзвонив у двері квартири і через 5-7 хв. йому відчинила потерпіла і запитала: «- Чого прийшов?». Він пройшов на кухню для того щоб зняти показники з лічильників. Потерпіла ОСОБА_21 намагалась влаштувати конфлікт, в цей час його мати ОСОБА_17 перебувала в коридорі і стояла між ним та потерпілою. Потім, ОСОБА_11 повідомила про те, що викличе міліцію. Коли прибув наряд міліції, то у нього перевірили документи і запропонували проїхати у відділення для того, щоб написати заяву. Коли вони спускалися по сходинках, то зустріли «бабусю», яка проходить свідком в провадженні.

За результатами проведеного апеляційного розгляду, повторно дослідивши докази, в межах задоволеного апеляційним судом клопотання прокурора, колегія суддів встановила наступні обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9

Близько 10 год. 30 хв. 28.01.2015 в приміщенні квартири АДРЕСА_1 під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, ОСОБА_9 умисно схопив правою рукою за шию спереду свою колишню дружину – потерпілу ОСОБА_11 та умисно стиснув нею горло останньої, в результаті чого заподіяв потерпілій ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді закритої травми органів шиї з порушенням цілісності під’язикової кістки, травматичного набряку м’яких тканин шиї, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, підтверджується безпосередньо дослідженими апеляційним судом доказами.

Зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_11, які вона дала суду апеляційної інстанції, про те, що з обвинуваченим ОСОБА_9 вона перебувала в шлюбі, який розірвано і вони перебувають в неприязних стосунках, оскільки останній не давав їй спокійно проживати в спірній квартирі. 28.01.2015 вона перебувала вдома і, почувши дзвоник у двері квартири, відчинила їх. До квартири увійшов ОСОБА_9 зі своєю матір’ю ОСОБА_17, він пройшов на кухню і почав викидати її речі, у зв’язку з чим по телефону вона викликала міліцію. ОСОБА_17 завадила їй зайти на кухню. В подальшому, ОСОБА_9, перебуваючи в коридорі квартири, схопив її за шию рукою та сказав, що вона своєю смертю не помре і пішов до низу. В цей час вона повторно викликала міліцію і пішла до сусідки попросити ліки від болю. Сусідці вона повідомила про обставини сварки і знов зателефонувала в міліцію, а в подальшому дільничному, який порадив їй поїхати до лікаря. Коли вона приїхала на роботу, у неї почало набрякати горло, у зв’язку з чим вона вжила «Фурасемід». В подальшому, вона звернулась в міліцію, в лікувальні заклади та судмедекспертизу. Після огляду експертом, її було направлено до спеціаліста, а в подальшому на «кісткове УЗО», за результатами якого судмедексперт дав заключення. З приводу отриманих ушкоджень вона лікувалась амбулаторно. Наслідки травми вона відчуває до цього часу.

Згідно висновку експертизи судово-медичного експерта № 486 від 20.03.2015, проведеної на підставі постанови ст. слідчого СВ Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області від 14.03.2015 б/н, у ОСОБА_11 мали місце наступні тілесні ушкодження: закрита травма органів шиї з порушенням цілісності під’язикової кістки, травматичним набряком м’яких тканин шиї. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному в постанові про призначення експертизи та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Тілесні ушкодження у ОСОБА_11 могли утворитися внаслідок стиснення органів шиї тупим предметом можливо рукою. Виникнення вказаних ушкоджень від падіння з положення стоячи з наступним ударом об твердий предмет або поверхню – малоймовірно (а.п. 77).

За змістом висновку судово-медичного експерта № 1622 від 02.09.2015, виникнення у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень зазначених у висновку експерта № 486 від 20.03.2015 внаслідок самоушкодження – малоймовірно (а.п. 71).

В ході проведеного слідчого експерименту від 09.04.2015 за участю потерпілої ОСОБА_11, остання вказала на обставини, за яких обвинувачений ОСОБА_9 застосував до неї фізичне насильство, зокрема механізм та спосіб нанесення їй тілесних ушкоджень (а.п. 73-76).

Згідно висновку судово-медичного експерта № 734 від 28.04.2015, виявлені у ОСОБА_11 тілесні ушкодження, які зафіксовані у висновку експерта № 486 від 20.03.2015, могли виникнути за обставин на які вона вказала в протоколі проведення слідчого експерименту від 09.04.2015.

Як показала свідок ОСОБА_22, допитана судом апеляційної інстанції , в січні 2015 року до неї звернулась потерпіла ОСОБА_11 зі скаргами на біль в горлі через те, що ОСОБА_9 стиснув її за шию, до неї в квартиру вона не заходила і шуму в її квартирі вона не чула.

Свідок ОСОБА_14 суду апеляційної інстанції показала про те, що в січні 15 року через монітор відеокамери спостереження вона бачила вона бачила як до їх дому на автомобілі приїхав ОСОБА_17 p з матір»ю, які зайшли до будинку Потім з квартири ОСОБА_17, що поверхом вище вона чула сварку, зокрема ОСОБА_9 кричав ти своєю смертю не помреш. Того ж дня потерпіла повідомила, що ОСОБА_9 душив її за шию. Вона як медичний працівник побачила покрасніння на шиї в потерпілої. Це був не перший випадок побиття потерпілої ОСОБА_9

Колегія суддів вважає, що зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі, сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, а тому доводи ОСОБА_9 з приводу непричетності його до інкримінованого йому кримінального правопорушення є необґрунтованими, надуманими та безпідставними, нічим не підтверджені, та спростовуються доводами наведеними вище.

Як вбачається з показань свідка ОСОБА_17, які вона дала суду апеляційної інстанції, вона разом зі своїм сином ОСОБА_9 прийшла до квартири, де проживала потерпіла ОСОБА_23, яка провокувала сина на зустрічний конфлікт, але останній не піддався і будь-якого насильства до потерпілої не застосовував.

Колегія суддів приймає до уваги показання свідка ОСОБА_17 в частині підтвердження факту перебування її сина ОСОБА_9 по місцю проживання потерпілої ОСОБА_11, що фактично не оспорюється і самим обвинуваченим, а її доводи щодо не заподіяння її сином тілесних ушкоджень потерпілій – оцінює критично, оскільки вона являється матір’ю обвинуваченого, тобто зацікавленою в провадженні особою.

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності безспірних доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину та не доведеності органом досудового розслідування перед судом, поза всяким розумним сумнівом, того, що зафіксовані у потерпілої тілесні ушкодження заподіяні саме обвинуваченим, а не іншою особою.

Зокрема, факт перебування обвинуваченого ОСОБА_9 по місцю проживання потерпілої ОСОБА_11 в даному провадженні не оспорюється. Наявність у потерпілої ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, з малоймовірним їх спричиненням шляхом самоушкодження, встановлена висновками судово-медичних експертиз № 486 від 20.03.2015 та № 1622 від 02.09.2015. При цьому, показання потерпілої ОСОБА_11 щодо механізму та способу нанесення їй тілесних ушкоджень саме обвинуваченим ОСОБА_9, цілком узгоджуються з її показаннями, даними нею в ході проведення слідчого експерименту, а виявлені у потерпілої тілесні ушкодження, як це вбачається з висновку судово-медичного експерта № 734 від 28.04.2015, могли виникнути за обставин, на які остання вказала в ході проведення даної слідчої дії. Крім того, на факт заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень саме обвинуваченим, вказують і свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_14, які хоч і небули безпосередніми очевидцями події, що мала місце в приміщенні квартири АДРЕСА_2, однак показали, що спілкувались з потерпілою, яка після події розповіла їм про вчинене обвинуваченим насильство проти неї та скаржилась на біль в горлі, а свідок ОСОБА_14 вказала на те що бачила на шиї у ОСОБА_11 червоні плями.

Колегією суддів не встановлено будь-якої зацікавленості у вказаних свідків у вирішенні провадження, а деякі розбіжності та неточності в їх показаннях не мають суттєвого значення для правильного встановлення фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що це обумовлене сплином значного проміжку часу після настання інкримінованих подій

Що стосується посилань суду першої інстанції на те, що потерпіла ОСОБА_11 в ході судового розгляду давала суперечливі показання в частині місця знаходження ОСОБА_17 на момент заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_9, то вони не свідчать про те, що тілесні ушкодження їй заподіяні не обвинуваченим.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність визнання судом першої інстанції невинуватим ОСОБА_9 у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 125 КК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні та потерпілої ОСОБА_11 про необхідність скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_9 за ч.2 ст. 125 КК України та постановлення нового вироку, є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що виправдувальний вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.05.2017 щодо ОСОБА_9 необхідно скасувати та ухвалити новий вирок апеляційного суду, в межах повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргами на вирок суду першої інстанції, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України.

Оцінюючи зібрані докази в даному кримінальному провадженні в їх сукупності в результаті повного, всебічного і об’єктивного їх розгляду в судовому засіданні під час апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, доведена, і кваліфікує його дії за ч.2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Доводи ОСОБА_9 про незастосування до потерпілої ОСОБА_23 фізичного насильства об’єктивно не підтверджені та спростовуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, дослідженими судом апеляційної інстанції, які є достовірними, послідовними, узгоджуються між собою та спростовують його версію подій, а тому розцінюються колегією суддів як намагання обрати такий спосіб з метою уникнення відповідальності за вчинене і, як наслідок, справедливого покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_9 колегія суддів керується ст. 50, 65 КК України, правовими позиціями викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, відповідно до класифікації злочинів відноситься до злочинів невеликої тяжкості; особу винного, який за місцем реєстрації характеризується негативно, а по місцю попередньої роботи – позитивно, являється учасником бойових дій, одружений, працює менеджером ТОВ «Нафтотрейдресурс» (м. Черкаси), раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває.

Обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9, відповідно до ст. 66, 67 КК України, колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів при призначенні ОСОБА_9 покарання не враховує наявність на його утриманні обох дітей, зокрема ОСОБА_24 ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини, зокрема факту його утримання, а ні обвинуваченим, а ні стороною захисту не надано, а згідно довідки про неотримання аліментів від 27.02.2017 № 14.1-36/3630 Центрального ВДВС м. Черкаси, ОСОБА_11 з 01.09.2016 по 27.02.2017 не отримувала аліменти від ОСОБА_9, згідно з виконавчим документом 711/1039/15-ц від 30.07.2015, виданим Придніпровським районним судом м. Черкаси, на користь ОСОБА_24

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_9 слід призначити покарання в межах санкції ч.2 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, відповідає загальним засадам призначення покарання і його меті.

Клопотань про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 Закону України «Про амністію в 2016 році», від останнього та його захисника не надходило.

Враховуючи вимоги ст. ст. 49 ч.5 ст. 74 КК України колегія суддів звільняє ОСОБА_9 від призначеного цим вироком покарання, оскільки станом на день ухвалення вироку минуло більше трьох років з дня вчинення останнім злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, максимальним покаранням за який може бути обмеження волі.

Що стосується заявленого потерпілою ОСОБА_11 цивільного позову, то колегія суддів виходить з того, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно ст. 129 КПК України ухвалюючи вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, в тому числі, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п.3, 9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно заявленого потерпілою ОСОБА_11 цивільного позову, в порядку ст. 128 КПК України, остання порушує питання про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_9 50 851 грн., зокрема: в рахунок відшкодування моральної шкоди 41 340 грн., 6 000 грн. витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення кримінального провадження на досудовому слідстві та судовому розгляді справи і 3 511 грн. 20 коп. витрат, пов’язаних з проведенням психологічного дослідження.

В ході судового розгляду потерпілою доповнено позовні вимоги та збільшено розмір витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення кримінального провадження на досудовому слідстві та судовому розгляді справи до 17 280 грн.

При розв’язанні цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 колегія суддів виходить з вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України та роз’яснень, що містяться у постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» і вважає, що незаконними діями обвинуваченого ОСОБА_9 потерпілій ОСОБА_11 заподіяна моральна шкода.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_9 колегія суддів враховує, що внаслідок протиправних дій останнього потерпілій ОСОБА_11 заподіяна шкода немайнового характеру, внаслідок її моральних та фізичних страждань, при цьому приймає до уваги висновок експертного дослідження № 08/16-23 від 23.03.2016. Зокрема, протиправні дії обвинуваченого наповнили життя потерпілої стресогенними чинниками в таких сферах життєдіяльності як: емоційно-вольова сфера особистості; система особистих цінностей і світогляду; соціальні, професійні і родинні стосунки; фізичний та психічний стан здоров’я. Колегія суддів враховує, що дії обвинуваченого спричинили психоемоційний стрес для ОСОБА_11, наповнили її життя стресами та негативно забарвленими переживаннями, обмежили її звичайну соціальну та професійну активність, створили підставу для виникнення й розвитку психосоматичних розладів, що знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв’язку з учиненням відносно неї незаконних дій зі сторони обвинуваченого.

З огляду на викладене, розмір заподіяної потерпілій ОСОБА_11 моральної шкоди колегія суддів оцінює в сумі 10 000 грн.

Крім того, на виконання вимог ст. 120, 122, 124, 126 КПК України підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 понесені нею і документально підтверджені процесуальні витрати, зокрема: 11 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката ОСОБА_12, що підтверджується розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу по кримінальному провадженню від 06.02.2017 та квитанціями від 10.03.2016 та 01.02.2017 про сплату ОСОБА_11 11 000 грн. за надання правової допомоги; 3 511 грн. 20 коп. витрат, пов’язаних з проведенням психологічного дослідження потерпілої ОСОБА_11, вартість якого підтверджується актом № 06/16-23 від 01.03.2016.

Речові докази в провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, ч.1 п.3 ст. 407, ст.ст. 409, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

з а с у д и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 травня 2017 року щодо ОСОБА_9, скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн. (одна тисяча сто дев’яносто).

На підставі п.2 ч.1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_9 від призначеного покарання у зв’язку з закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_11 10 000 грн. (десять тисяч) моральної шкоди, 11 000 грн. (одинадцять тисяч) витрат на правову допомогу та 3 511 грн. 20 коп. (три тисячі п’ятсот одинадцять грн. 20 коп.) витрат, пов’язаних з проведенням психологічного дослідження.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений до суду касаційної інстанції в порядку і строки, передбачені ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :