Постанова № 72187692, 14.02.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/5932/13-ц 14.02.2018

Провадження №22-ц/784/171/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/5932/13-ц Головуючий І інстанції - Ротар М.М.

Провадження № 22-ц/784/171/18 Доповідач - Темнікова В.І. П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року, постановлену під головуванням судді Ротар М.М. в приміщенні суду, за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2014 року за заявою позивача про забезпечення позову накладено арешт на комплекс, що розташований по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, до вирішення справи по суті та вступу в законну силу рішення суду.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь борг за договором позики в сумі 570 500 грн., суму інфляційних втрат - 69601 гривень, 3 % річних в сумі 12097 грн. 73 коп., проценти за користування грошовими коштами в сумі 27480 грн., та судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2015 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2014 року залишено без змін.

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про скасування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на комплекс, розташований по АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підстав договору купівлі-продажу від 17.08.2010 р., посилаючись на те, що рішення суду про стягнення заборгованості набрало чинності, однак заходи забезпечення, вжиті судом, до цього часу не скасовані. Також зазначив, що виконавче провадження за виконавчим листом, виданим на виконання рішення суду на сьогоднішній день закінчене, у зв'язку з поверненням виконавчого листа стягувачу (через відмову від прийняття ним арештованого майна та відсутність іншого майна, на яке можна звернути стягнення).

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою задовольнити заяву про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на порушенням судом норм процесуального права.

Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Постановляючи ухвалу по справі, суд виходив з того, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.10.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17.03.2015 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу були задоволенні у повному обсязі. Судом було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 570 500 гривень, суму інфляційних втрат - 69601 гривень, 3 % річних в сумі 12097 грн. 73 коп., проценти за користування грошовими коштами в сумі 27480 гривень, та судові витрати в сумі: судовий збір - 3441 гривень. Під час розгляду справи, ухвалою суду від 28.01.2014 року, було вирішено питання про забезпечення позову, а саме накладено арешт на нерухоме майно - комплекс, що розташований за адресою АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1. Рішення про скасування заходів забезпечення позову судом не приймалось.

Також судом було встановлено, що на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду від 30.10.2014 року було видано виконавчий лист, на підставі якого у Вознесенському міськрайонному відділі ДВС ГТУЮ у Миколаївській області було відкрито виконавче провадження № 47551788 від 19.05.2015 року. Постановою головного державного виконавця від 12.10.2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачеві у зв'язку з тим, що стягувач не виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника - комплекс, що розташований за адресою АДРЕСА_1, інше майно зареєстроване за боржником відсутнє.

Згідно матеріалів справи борг в сумі 683119,73 грн. боржником ОСОБА_1 не повернуто, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.10.2014 року не виконано у повному обсязі. Враховуючи те, що мета з якою було пов'язано застосування забезпечення позову не досягнута, рішення суду не виконано у повному обсязі, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28.01.2014 року.

Висновок суду відповідає матеріалам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував того, що на даний час змінилися обставини, які існували на час накладення судом забезпечення у вигляді арешту на майно ОСОБА_1, оскільки воно не було реалізовано, а стягувач не побажав забрати його в рахунок повернення боргу, що ОСОБА_1 є іноземцем і не має в Україні ні постійного місця проживання, ні постійного місця перебування, не є підставою для скасування ухвали суду, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.10.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17.03.2015 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу були задоволенні у повному обсязі. Судом було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 570 500 гривень, суму інфляційних втрат - 69601 гривень, 3 % річних в сумі 12097 грн. 73 коп., проценти за користування грошовими коштами в сумі 27480 гривень, та судові витрати в сумі: судовий збір - 3441 гривень. На підставі даного рішення було видано виконавчий лист, який знаходився на примусовому виконанні в Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Постановою головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 12 жовтня 2017р. виконавчий лист було повернуто стягувачу, так як він не виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника ОСОБА_1, а інше майно зареєстроване за боржником - відсутнє.

Вказані обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчать про те, що рішення суду, для забезпечення виконання якого було накладено судом арешт на майно ОСОБА_1 не виконано.

Тому, приймаючи рішення по справі, суд правильно керувався положеннями п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006р., які передбачають, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання ріення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування, і правильно дійшов висновку, що мета з якою було пов'язано застосування забезпечення позову не досягнута, рішення суду не виконано у повному обсязі, а тому відсутні підстави для скасування забезпечення позову.

На даний час положення ч.7 та 8 ст. 158 ЦПК України (в чинній редакції) також передбачають, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Але якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Повернення виконавчого листа стягувачу не перешкоджає йому повторно звернутися до органів виконавчої служби в межах строків давності, передбачених для примусового виконання рішення, з заявою про примусове виконання рішення. А відсутність у ОСОБА_1 в Україні постійного місця проживання чи постійного місця перебування тільки підтверджує необхідність зберігання заходів забезпечення позову у вигляді арешту його майна, яке знаходиться на території України до повного виконання рішення суду.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не є достатньою підставою для скасування ухвали суду.

Положення ч. 6 та 7 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають, що у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду, а якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові, стосуються арешту, який був накладений державним виконавцем та таке майно в ході примусового виконання рішення і не мають вирішального значення для суду при вирішенні питання про можливість скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, при відсутності доказів повного виконання рішення суду, постановленого на користь стягувача.

При прийнятті остаточного рішення по справі колегія суддів враховує також те, що саме по собі зберігання заходів забезпечення позову, не позбавляє права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а тільки перешкоджає йому реалізувати це майно без згоди стягувача до виконання ним рішення про стягнення з нього коштів на користь стягувача.

Таким чином, підстави для скасування ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану через представника ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття і є остаточною.

Головуючий Судді