Постанова № 72181556, 12.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/75/2018(м)

264/4262/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року м.Маріуполь

Єдиний унікальний номер 264/4262/176-ц

Головуючий у 1 інстанціїї Литвиненко Н.В.

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів Зайцевої С.А., Попової С.А.,

секретар Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Донецької області апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в особі його представника Біляка В.В., на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва,

встановила:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПрАТ «ММК ім.Ілліча») про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював інспектором зовнішньої безпеки. 15 січня 2004 року на автомобілі «Форд Експлоер», під керуванням старшого інспектора ОСОБА_5, вони виїхали з м.Києві до м.Маріуполя. 16 січня 2004 року о 00-10 годині на 446 км автодороги Київ-Луганськ-Ізварине ОСОБА_5 відволікся від керування автомобілем і допустив наїзд на причіп рухомого в попутному напрямку автомобіля КАМАЗ. В результаті зіткнення та пошкодження автомобілів він (ОСОБА_4.) отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого переднього вивиху лівого стегна, забитих ран лівого колінного суглоба та правої кисті. За результатами проведення розслідування даного нещасного випадку було складено акти за формою Н-1 та Н-5, якими встановлено, що нещасний випадок з позивачем пов'язаний з виробництвом. Внаслідок зазначених обставин та відповідно до первинного висновку МСЕК від 13 травня 2009 року йому було встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом, а при повторному огляді 22 травня 2017 року - 40% втрати працездатності та встановлено 3 групу інвалідності. Пошкодженням здоров'я внаслідок отриманих травм, йому завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршення життєвих умов та фізіологічних здібностей організму, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Просив стягнути з відповідача, як володільця джерела підвищенної небезпеки, у відшкодування моральної шкоди 60 000 грн. та у відшкодування витрат на правову допомогу 3200 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., витрати на правову допомогу 3 200 грн., а всього 53 200 грн. Стягнуто з ПрАТ «ММК ім.Ілліча» в дохід держави 531,20 грн. судового збору.

Не погодившись з даним рішенням, ПрАТ «ММК ім. Ілліча», в особі його представника Біляка В.В., подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема відповідач зазначив, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних страждань внаслідок отримання професійного захворювання; при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд не повністю врахував засади розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_4, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, просив вирішити спір у його відсутність.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ПрАТ «ММК ім. Ілліча», ОСОБА_6, яка підтримала скаргу, заперечення представника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 працював на ПрАТ «ММК ім. Ілліча» інспектором відділу зовнішньої безпеки.

15 січня 2004 року, отримавши на СТО «Браво» в м.Києві після технічного обслуговування транспортний засіб «Форд Експлоер» старший інспектор ОСОБА_5 та позивач виїхали у м.Маріуполь. Автомобілем керував ОСОБА_5, який 16 січня 2004 року о 00-10 годині на 446 км автодороги Київ-Луганськ-Ізварине відволікся від керування автомобілем і допустив наїзд на причіп рухомого в попутному напрямку автомобіля КАМАЗ. В результаті зіткнення позивачу були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого переднього вивиху лівого стегна, забитих ран лівого колінного суглоба та правої кисті.

За даними обставинами на підприємстві було складено акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), який відповідачем не оскаржувався (а.с.9-12).

Згідно довідки МСЕК №036031 від 13 травня 2009 року позивача було первинно оглянуто та встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом. При повторному огляді згідно довідки МСЕК №242969 від 22 травня 2017 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40% та встановлено 3 групу інвалідності (а.с. 6-8).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи добросовісне ставлення відповідача до позивача, якому виплачено матеріальну допомогу на лікування, допомогу на оздоровлення, а також одноразову допомогу у зв'язку із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України на загальну суму 44 597,67 грн., а також принципи розумності, поміркованості й справедливості, дійшов висновку про стягнення з відповідача на відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 50 000 грн.

З висновками суду про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та її розміром не можна не погодитися.

Відповідно до ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_4 був працівником ПрАТ «ММК ім. Ілліча» і 16 січня 2004 року отримав травму, яка пов'язана з виробництвом, згідно з актом за формою Н-1, затвердженим 26 лютого 2009 року першим заступником генерального директора ПрАТ «ММК ім. Ілліча». 13 травня 2009 року ОСОБА_4 встановлена втрата професійної працездатності 20%. Після повторного освідоцтва 22 травня 2017 року ОСОБА_4 встановили 40% втрати професійної працездатності та визначили інвалідність 3 групи.

Обгрунтовуючи свої вимоги до ПрАТ «ММК ім. Ілліча» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн., позивач посилався на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні ушкодження, що призвело до моральних страждань, які обумовлені моральними та фізичними стражденнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршення життєвих умов та фізіологічних здібностей організму, що потребує додаткових зусиль для організації його життя.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч.1 ст.1172 ЦК України).

Враховуючи наявність акту Н-1, який свідчить про нещасний випадок, пов'язаний саме з виробництвом та встановлення ОСОБА_4 втрати працездатності в розмірі 40% на час звернення до суду, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту завдання моральної шкоди позивачу, оскільки ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням позивачем трудових обов'язків, заподіює йому моральні та фізичні страждання, змусило змінити звичайний образ життя, у зв'язку з чим висновком медико- соціальної експертної комісії встановлені відповідні обмеження, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та визначення розміру відшкодування моральної шкоди в 50 000 грн., навівши при цьому обставини, які були враховані при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач в апеляційній скарзі посилається на недоведеність, неналежність та недопустимість представлених позивачем доказів заподіяння йому моральної шкоди. Ці доводи колегія суддів вважає безпідставними.

У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

За вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У скарзі зазначається, що встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачено Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженим Наказом міністерства охорони здоров'я України № 21 від 22 листопада 1995 року. Однак на час вирішення спору цей нормативний акт втратив чинність 05 червня 2012 року і тому підстав для його застосування у суду першої інстанції не було.

В суді апеляційної інстанції представник ПрАТ «ММК ім. Ілліча» вказав, що всі докази, які на думку відповідача є підставою для відмови ОСОБА_4 у позові, представлені суду першої інстанції; клопотання про призначення у справі експертизи не заявлялося.

Представник відповідача в апеляційній скарзі вважає, що суд повинен був ставитися критично до висновку спеціаліста психолога, який представлений суду першої інстанції позивачем, зважаючи на те, що цей висновок психолога є його особистою думкою щодо емоційного стану ОСОБА_4, спеціаліст не був попереджений про кримінальну відповідальність за неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Однак, колегія не може погодитися з цими доводами, оскільки кожна сторона має право надати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень і, в даному випадку, позивач скористався своїм правом представити висновок спеціаліста, якому суд дав відповідну оцінку.

Посилання у скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права і зокрема ст.153 КЗпП України щодо незабезпечення відповідачем безпечних умов праці позивача та не здійснення усіх можливих заходів щодо охорони праці ОСОБА_4, у зв'язку з чим працівник отримав виробничу травму та має право на відшкодування моральної шкоди, є неспроможними. Так, згідно з актом розслідування нещасного випадку встановлено, що травмування позивача відбулося в робочий час, під час виконання завдання адміністрації і тому за нормами трудового права підприємство повинно було вжити всіх передбачених засобів для уникнення нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, що не було забезпечено 16 січня 2004 року.

У скарзі відповідач також звертає увагу на те, що розмір відшкодування позивачу моральної шкоди не відповідає загальним засадам цивільного права - розумності, виваженості та справедливості.

За законом, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Колегія вважає, що судом першої інстанції повною мірою враховано положення ст. 23 ЦК України щодо врахування вимог розумності та справедливості, взяті до уваги обставини надання відповідачем матеріальної допомоги на лікування та оздоровлення позивача та належним чином не обгрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди. При цьому враховано, що первинно встановлено позивачу 20% втрати працездатності, в пізніше втрата працездатності становила 40 % з визначенням інвалідності та певними обмеженнями роботи за фахом.

Підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, який визначений судом першої інстанцї, в апеляційній скарзі не наведено і в ході судового розгляду в апеляційному суді не встановлено. Ті обставини, на які відповідач послався у скарзі були підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та зменшення відшкодування моральної шкоди до 50 000 грн.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні і тому, підстав для задоволення апеляційної скарги представника ПрАТ «ММК ім. Ілліча», скасування або зміни судового рішення не вбачається.

Відповідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в особі його представника Біляка В.В., залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2018 року.

Головуючий Л.М.Кочегарова

Судді: С.А.Зайцева

С.А.Попова