Ухвала суду № 72175942, 12.02.2018, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №278/603/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого Дубовік О. М.

за участю секретаря Поліщук І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Житомирі позовну заяву Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Житомирська РДА про визнання незаконними рішень селищної ради, скасування права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває зазначена цивільна справа.

У судове засідання з’явилися представник позивача ОСОБА_9, представник відповідача ОСОБА_10 та представник третьої особи ОСОБА_11

Інші учасники справи в судове засідання не з’явились, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

У процесі розгляду справи представником відповідача ОСОБА_12 було заявлено клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Новогуйвинської селищної ради № 111 від 14 квітня 2016 року, обгрунтовуючи тим, що така вимога має розглядатися в рамках адміністративного судочинства, оскільки спір носить публічно-правовий характер.

Дослідивши згадану заяву та інші матеріали справи, заслухавши учасників справи, суд дійшов такого.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 ЗК України).

За правилами частини 1 статті 123 ЗК надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина 2 статті 123 ЗК).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 3 статті 123 ЗК).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 ЗК України.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Верховний Суд України висловив правову позицію, що рішення про надання земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпує свою дію внаслідок його виконання.

Отже, при вирішенні питання щодо підсудності спору адміністративному суду необхідно встановити, чи були реалізовані оскаржувані рішення, чи виникло право користування (право власності) на земельну ділянку і чи це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

З огляду на наведене, зважаючи на те, що оскаржуване рішення реалізовано, про що свідчать наявні у матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 22-27), суд дійшов висновку, що позовна вимога стосовно визнання незаконним та скасування рішення Новогуйвинської селищної ради № 111 від 14 квітня 2016 року має розглядатися в порядку цивільного судочинства, а тому в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_12 має бути відмовлено.

Керуючись ст. 19, 255 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_12 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Новогуйвинської селищної ради № 111 від 14 квітня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Дубовік