Постанова № 72165269, 08.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/962/18

Номер справи місцевого суду: 2-2323/11

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2018 року м. Одеса

Справа № 2-2323/11

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Калараш А.А., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_4, заінтересовані особи - відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головні державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазур Геннадій Іванович, Нещадим Іван Сергійович, публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», товариство з обмеженою відповідальністю «ФФС» про визнання неправомірним рішення державного виконавця та часткове скасування постанови державного виконавця, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області, постановлену під головуванням судді - Гандзія Д.М. 31 жовтня 2017 року о 13 годині 58 хвилин в смт. Овідіополь Одеської області, про часткове закриття провадження у справі,

встановила:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4звернувся до суду із вищезазначеною скаргою, в якій просив: 1) визнати неправомірним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазура Г.І. про покладення на нього обов'язку самостійного виконання рішення суду, а саме, сплатити заборгованість згідно виконавчого документу у строк до 7-ми днів з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження та пов'язаного з невиконанням цього обов'язку - примусового виконання рішення суду зі стягненням з нього виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій; 2) частково скасувати постанову від 25.05.2012 р. за виконавчим провадженням № 33131378 головного державного виконавця Мазура Г.І., виключивши з неї пункти 2 та 3; 3) визнати неправомірним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі - 12 750 942,68 грн.; 4) скасувати постанову від 04.10.2016 р. за виконавчим провадженням № 33131378 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі - 12 750 942,68 грн..

Вимоги скарги ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2012 р. в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі - 127 509 426,84 грн. звернуто стягнення на належну йому земельну ділянку, площею - 1,7 га., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на час продажу.

24.10.2016 р. ним було отримано копію постанови головного державного виконавця Нещадима І.С. від 04.10.2016 р. про стягнення виконавчого збору в розмірі - 12 750 942,68 грн.. Після цього з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень він дізнався, що 25.05.2012 р. постановою головного державного виконавця Мазура Г.І. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 19.04.2012 р..

Вважає, що державний виконавець незаконно у постанові від 25.05.2012 р. поклав на нього обов'язок самостійно виконати рішення суду, шляхом погрози стягнення виконавчого збору. Розмір виконавчого збору неправомірно розраховано зі всієї суми заборгованості, у той час як він відповідає тільки в межах вартості предмета іпотеки.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 31.102017 р. закрито провадження по скарзі ОСОБА_4 в частині визнання неправомірним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі - 12 750 942,68 грн. та скасування постанови від 04.10.2016 р. за виконавчим провадженням № 33131378 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. про стягнення з ОСОБА_4 виконавчого збору у розмірі - 12 750 942,68 грн..

ОСОБА_4 вапеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Постановити нову ухвалу, якою розглянути його скаргу та задовольнити його вимоги у повному обсязі. Зокрема, посилається на те, що його скарга відносно виконавчого збору повинна бути розглянута судом за правилами ЦПК, оскільки рішення суду було ухвалено за нормами цього Кодексу. Суд безпідставно виділив ці вимоги зі скарги і закрив провадження з розгляду скарги в цій частині.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав викладені у апеляційній скарзі доводи та вимоги.

Інші учасники справи у судове засідання особисто не з'явилися, представників не направили. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у письмових запереченнях на апеляційну скаргу вважав необхідним скаргу залишити без задоволення. Ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 10% від суми стягнення, що становить - 12 750 942,68 грн., відповідає приписам ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на дату вчинення виконавчих дій.

Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважало необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Посилалося на те, що на сьогоднішній день відсутній предмет оскарження, оскільки предмет іпотеки реалізовано на прилюдних торгах. Кошти перераховані стягувачу з урахуванням суми виконавчого збору. 27.12.2017 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Дії державного виконавця здійсненні відповідно до ч. 1, 2 ст. 28, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження. Боржник, який є майновим поручителем боржника за основним зобов'язанням, міг добровільно до дня продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів виконати вимогу за основним зобов'язанням. Самостійно визначити вартість іпотечного майна. Проте, боржник не виконав рішення суду самостійно, з огляду лише на власне небажання цього робити, що свідчить про недобросовісність боржника, і не свідчить про несумлінне виконання обов'язків державним виконавцем.

Інші учасники справи письмових заперечень (відзивів) на апеляційну скаргу не надали.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду рішення, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження в частині оскарження рішення державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі - 12 750 942,68 грн.,суд першої інстанції виходив з того, що така скарга повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства (а. с. 144 - 145).

Колегія суддів вважає, що погодитися з такими висновками суду не можна, цих висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Питання стосовно юрисдикційного конфлікту між цивільними та адміністративними судами з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, колегія суддів розглядає в контексті ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права на ефективний засіб юридичного захисту в національних судах.

Ці питання розглядались пленумами Вищого адміністративного суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 6 своєї постанови від 13.12.2010 р. № 3 «Про практику застосування адміністративними судами у справах з приводу оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», роз'яснив адміністративним судам, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів також належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Таку ж думку висловив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 7 своєї постанови від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», зазначивши, що за змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим, справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.

Питання щодо юрисдикції справ цієї категорії було свого часу розглянуто Верховним судом України.

В своїй спільній постанові від 30 червня 2015 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору судові палати в адміністративних справах, у господарських справах та у цивільних справах Верховного Суду України звернули увагу на те, що частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

За правилами статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України про оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому ГПК України порядку.

Оскільки законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, Верховний суд України прийшов до висновку, що це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Переглядаючи рішення за виключними обставинами, Верховний суд України у ввищезазначеній постанові звернув увагу на те, що адміністративні суди усіх рівнів, які вважали, що спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративних судів, не є «судом, встановленим законом», через те, що, не маючи юрисдикції, судили осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Верховний суд України, використовуючи у своїй практиці висновки, які містяться у рішенні Європейського Суду з прав людини від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria», які є джерелом права в Україні, зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Що стосується конфлікту юрисдикцій у даній справі, то колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України, чинній на час постановлення ухвали про закриття провадження в частині вимог скарги, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ - ст. 384 ЦПК України.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судами за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими ст. 386 ЦПК України, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржується.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу - ч. 1 ст. 387 ЦПК України.

Беручи до уваги правову позицію, що висловлена Верховним судом України в рішенні від 30.06.2015 р., колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки Цивільно-процесуальним Кодексом України встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у справах про оскарження постанов стосовно стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 11.11.2015 року.

Внаслідок конфлікту юрисдикцій ОСОБА_4 позбавлений права на ефективний засіб правового захисту, що є порушенням ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і втратила можливість вирішення її скарги по суті.

Доводи апелянта щодо розгляду його скарги за правилами ЦПК, оскільки рішення суду було ухвалено за нормами цього Кодексу, безпідставне виділення частини вимог скарги і закриття провадження в цій частині, є обґрунтованими.

Доводи та вимоги апелянта щодо розгляду скарги по суті не засновані на положеннях п. 6 ч. 1 ст. 374, ст. 379 ЦПК України, оскільки суд першої інстанції не розглянув вимоги скарги по суті, а тому є неспроможними.

Таким чином, апеляційна скарга є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 379 ЦПК України, чинного на час перегляду ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, у випадку постановлення ухвали при невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі вищевикладеного, колегія судів вважає, що оскаржена ухвала суду першої інстанції постановлена при невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2017 року про часткове закриття провадження у справі - скасувати.

Справу направити для продовження її розгляду до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 лютого 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. А. Калараш

С. О. Погорєлова