Постанова № 72164147, 08.02.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 року м. Чернівці

справа № 718/175/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Яремка В.В.

секретар - Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача - Панченка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання закінчення строку дії кредитного договору, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання права вимоги за ціною продажу відповідно до договору про відступлення прав вимоги, за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 17 грудня 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» уклали Договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, в тому числі щодо сплати суми основного боргу, відсотків, комісій, штрафних санкцій.

Зазначало, що згідно з укладеним 29 березня 2007 року між АКІБ «Промінвестбанком» та ОСОБА_2 кредитним договором № 762, ОСОБА_2

___________________

Справа №718/175/17 Провадження № 22-ц/794/20/18 Головуючий у 1-й інстанції Олексюк Т.І.

Категорія:27 Доповідач Литвинюк І.М.

отримала 36 000 доларів США. Рішенням Кіцманського районного суду від 21 грудня 2011 року з неї на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 30 479,52 доларів США. Станом на 11 січня 2017 року заборгованість по відсотках становить 21 660,78 доларів США, що еквівалентно 588 888,01 грн., які просив стягнути на їх користь з ОСОБА_2.

Відповідачка ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до ТзОВ «Кредитні ініціативи» про визнання закінченим строку дії кредитного договору № 762 від 29 березня 2007 року, посилаючись на те, що банк змінив умови договору пред'явленням вимоги про стягнення заборгованості за кредитом в повному обсязі. При цьому посилалася на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2011 року, яким з неї стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Відповідачка ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» про визнання права вимоги за ціною продажу відповідно до договору про відступлення прав вимоги.

Зазначала, що згідно з договором про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року ціна продажу за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 762 з урахуванням індивідуальної знижки, як за списані кредити значиться 26 609,63 грн., що становить право вимоги за даним договором.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 вересня 2017 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково, в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість по відсотках за кредитним договором № 762 від 29 березня 2007 року у розмірі 36 471,14 грн. та 547,67 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 вересня 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнити в повному обсязі.

Вказує на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог за зустрічними позовами.

Посилається на те, що борг за кредитним договором значиться як «Списаний кредит». Строк дії кредитного договору вважає закінченим. По оспорюваному кредиту в 2011 році ухвалено рішення, яким достроково стягнуто всю кредитну заборгованість, а тому кредитний договір є таким, що закінчився. Крім того, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» продав оспорюваний кредит ТОВ «Кредитні ініціативи» за ціною в розмірі 26 609,63 грн., а тому і право вимоги набув на цю суму.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що майновий поручитель не є відмінним від позичальника, в рахунок заборгованості (станом на 29.09.2016 року) звернуто стягнення на предмет іпотеки, а вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки. Дострокове присудження до виконання основного зобов'язання, яке не виконане боржником, не тягне його припинення у зв'язку з постановленням судового рішення і не виключає стягнення, зокрема відсотків.

З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись колегія суддів апеляційного суду не може.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 12, ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 29 березня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 762, за яким ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 36 000 доларів США на строк до 15 березня 2027 року.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 30 479,52 дол. США. Вказане рішення на даний час не виконане.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої сторони (боржника).

Встановлено, що 17 грудня 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» уклали Договір про відступлення прав вимоги, за яким позивач набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам, в тому числі щодо сплати суми основного боргу, відсотків, комісій, штрафних санкцій.

Згідно з реєстром позичальників до договору про відступлення прав вимоги, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» передав ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитним договором №762 від 29 березня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційним банк» та ОСОБА_2, за яким загальна сума боргу на момент звернення з позовом вказана - 588 888, 01 грн.

Отже, згідно з положеннями ст.ст. 512, 516 ЦК України ТОВ «Кредитні ініціативи» стало новим кредитором відповідача.

Як на підставу задоволення вимог про стягнення кредитної заборгованості позивач посилається на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань на користь нового кредитора, у зв'язку з чим станом на 11 січня 2017 року виникла заборгованість по відсотках у розмірі 21 660,78дол.США, що еквівалентно 588 888,01 гривень.

Як передбачено частиною 2 статті 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року при розгляді справи № 6-979цс15.

Таким чином, за договором відступлення права вимоги до ТзОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 29 березня 2007 року, в тому числі й вимога щодо стягнення заборгованості по сплаті процентів, яка виникла у відповідача до укладення договору відступлення права вимоги, що відповідає положенням ст. 514 ЦК України.

Доказів того, що ОСОБА_2 сплачувала заборгованість за кредитом первісному кредитору матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок, або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15 та від 21 вересня 2016 року у справі №6-2739цс15).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявним рішенням суду від 21 грудня 2011 року про дострокове стягнення заборгованості кредитором змінено строк виконання зобов'язання. Строк позовної давності щодо стягнення відсотків було перервано, згідно наданого позивачем розрахунку, 03 липня 2013 року.

Також судом правильно зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання за кредитним договором № 762 від 29 березня 2007 року та не припиняє договірні правовідносини.

З огляду на викладене, законодавством передбачено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 у справі № 6-1206цс15.

Враховуючи вищезазначені положення чинного законодавства, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно, його борг складатиме, зокрема, проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами. Отже, вищенаведеними правовими нормами передбачено стягнення на користь позикодавця процентів за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, про що зазначено у правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 02 вересня 2015 у справі № 6-369цс15.

У відповідності до положень ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом також встановлено, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 02 серпня 2017 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 березня 2007 року в розмірі 50 772,7 доларів США та 293 935,18 грн., яка складається з непогашеної суми кредиту 28 635,03 доларів США, заборгованості зі сплати відсотків 22 137,67 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 293 935,18 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежиле приміщення, вбудоване, що розташоване по вулиці Незалежності № 8 у м. Кіцмань Чернівецької області, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною - 619 450 грн.

Вказаним рішенням встановлено наявність заборгованості станом на 29 вересня 2016 року.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, що в даному випадку має місце подвійне стягнення і що заявлені вимоги підлягають задоволенню за період з 30 вересня 2016 року до 11 січня 2017 року.

Наявність двох судових рішень - про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок її погашення не свідчить про подвійність стягнення із боржника.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України (правова позиція у справі за № 6-224цс17 від 13.03.2017 року).

З огляду на викладене, також є безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що стягувач протягом трьохрічного строку, до 03 липня 2016 року, не звернувся до суду з відповідними вимогами.

Вишенаведеним також спростовуються посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що кредитний договір закінчився у зв'язку з достроковим стягненням всієї кредитної заборгованості.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції слід змінити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 762 від 29 березня 2007 року в розмірі 588 888,01 грн.

Згідно зі ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Однією з підстав припинення зобов'язання є проведення його належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

Постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 172 затверджено Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 17 червня 2011 року № 722/19460 (далі -Порядок).

Згідно з п. 1 Порядку цей Порядок встановлює правила відшкодування (списання) банками України згідно з пунктами 159.2 та 159.4 ст. 159 розділу III Податкового кодексу України за рахунок створеного страхового резерву заборгованості, яка визначена безнадійною відповідно до методики, установленої Національним банком України.

Відповідно до п. 6 Порядку банк відображає в бухгалтерському обліку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента.

Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Тобто відображення в бухгалтерському обліку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а тому не свідчить про припинення зобов'язання в цій частині, зокрема шляхом прощення боргу кредитором.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що банк списав заборгованість за кредитним договором, яку визнав безнадійною, що свідчить про втрату банком права вимоги до позичальника за цим договором, є безпідставними.

Також твердження апелянта ОСОБА_2 щодо визначення права вимоги за ціною продажу не заслуговують на увагу, оскільки ціна договору відступлення прав вимоги жодним чином не впливає на суму заборгованості за кредитним договором. Крім того, з реєстру позичальників до договору про відступлення прав вимоги та копії додатку №1 визначено код валюти 840, що відповідно до міжнародного стандарту ISO 4217 відповідає валюті долар США.

Оскільки судове рішення в частині вирішення вимог за зустрічними позовами ОСОБА_2 ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни рішення суду і висновків суду першої інстанції не спростовують, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Ураховуючи викладене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині обсягу задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в решті рішення слід залишити без змін.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» слід стягнути сплачені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 18 550,01 грн., які документально підтверджені.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 вересня 2017 року в частині обсягу задоволення позову змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 762 від 29 березня 2007 року в розмірі 588 888 гривень 01 копійка.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 18 550 гривень 01 копійку у відшкодування судових витрат.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 13 лютого 2018 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

В.В. Яремко