Постанова № 72150158, 08.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 761/2451/15-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Волошин В.О.

08 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва у складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Семенюк Т.А., Прокопчук Н.О.

секретаря судового засідання: Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ «КБ «Надра» та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача 1855,38 грн. в якості грошової компенсації (оплати праці) за роботу у вихідні та неробочі дні, 872,23 грн. - компенсації частини заробітної плати, у зв'язку з несвоєчасною її виплатою за період з березня 2009 року по січень 2015 року від належної позивачеві оплати за роботу у вихідні та неробочі дні, а також середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні за період з 13.02.2009 по 06.04.2015 у сумі 238 254,01 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18.10.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.02.2009 по 06.04.2015 в сумі 137 829,94 грн. без врахування податків та обов'язкових платежів. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь держави судовий збір у розмірі 1 378,29 грн.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1110/2018В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, неврахування правових висновків ВСУ та невірне їх застосування. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відповідач не заперечував щодо визначеного позивачем розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до стягнення (відсутність спору про розмір сум), а оспорював підстави задоволення таких вимог, тому застосування судом принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування є помилковим.

У свою чергу, в апеляційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. просить скасувати рішення першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю. Посилається на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що позивач був ознайомлений із розрахунком проведеним у лютому 2009 року, а оскаржує його лише у 2015 році, що вказує на необґрунтованість таких вимог та їх спрямування на неправомірне збагачення за рахунок відповідача. Зазначає, що відповідно до табелю виходу на роботу працівників ВАТ КБ «Надра» за грудень 2008 - січень 2009, відсутні відомості щодо роботи позивача у вказані ним вихідні дні, а тому доказів виконання роботи позивачем у вихідні дні в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.

У судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просив задовольнити апеляційну скаргу позивача та залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, як необґрунтовану.

Представник ПАТ «КБ «Надра» просив залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача та задовольнити його в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ПАТ «КБ «Надра» залишенню без задоволення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснив фактичний розрахунок та виплату позивачу суми оплати праці за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та в січні 2009 року в розмірі 1 855,38 грн., компенсації за втрати заробітної плати, внаслідок порушення строків її виплати в розмірі 872,02 грн. в повному обсязі, а тому підстав для задоволення позову в цій частині відсутні.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Зменшуючи розмір відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом застосовано принцип співмірності визначення такої заборгованості.

З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2працював у структурному підрозділі ПАТ (ВАТ) КБ «Надра» в м. Києві на посаді радника Відділу бізнес-коучингу центру коучингу та супроводження Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом. Під час роботи позивач, як працівник відповідного підрозділу Банку та на підставі внутрішньобанківських розпоряджень відповідача, спеціально залучався до робіт, виконання яких припадало на вихідні дні та мало здійснюватись в грудні 2008 року та в січні 2009 року в інших структурних територіальних підрозділах (регіональних управліннях) Банку за межами м. Києва. Виконання таких робіт входило до завдань того структурного підрозділу Банку, в якому позивач працював.

З Поточного звіту за операціями по поточному (картковому) рахунку позивача за період з 01.12.2008 по 01.03.2009 вбачається, що 26.12.2008 відповідач зарахував на банківський рахунок позивача грошові кошти в сумі 2 623,0 грн. з цільовим призначенням «кошти на відрядження». 09.01.2009 відповідач зарахував на банківський рахунок позивача грошові кошти в сумі 9 547,0 грн. з цільовим призначенням «кошти на відрядження» (т. 1, а. с. 29-30).

Відповідно до розпоряджень № 549 від 25.12.2008 «Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку» та №3 від 06.01.2009 «Про впровадження нового продукту на площадках продажу» передбачено направлення ОСОБА_2 до Запорізького регіонального управління ВАТ КБ «Надра» з метою виконання робіт, зазначених у вказаних розпорядженнях (впровадження нових банківських продуктів, навчання персоналу банку в регіональних управліннях банку) (т. 1, а. с. 9-10; 15-16).

Розпорядженням № 549 від 25.12. 2008 передбачалось проведення в період з 27 по 30.12.2008 семінарів-тренінгів для співробітників банку співробітниками Департаменту управління персоналом та Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ «Надра». Пунктом 1.1. розпорядження зобов'язано начальників МРУ, Директорів РУ прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу з 27 по 30.12.2008. Пунктом 1.2. розпорядження передбачено направлення співробітників для проведення семінарів-тренінгів в цей період часу, згідно зі списками (додатки 2-33). Додатком №33 до розпорядження №549 передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу (ПІБ), яка їх проводить, позивач безпосередньо вказаний в якості особи, яка направляється до Запорізького Регіонального Управління ВАТ КБ «Надра» для проведення семінарів-тренінгів з 27 по 30.12.2008.

В цей період часу вихідними днями були 27 та 28.12.2008 (субота і неділя).

Розпорядженням № 3 від 06.01.2009 передбачалось проведення семінарів-тренінгів в період з 12 по 28.01.2009 співробітниками Департаменту управління персоналом та Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ «Надра». Пунктом 1.1. цього розпорядження передбачено направлення співробітників згідно додатку №1. Пунктом 2.1. розпорядження №3 передбачено прийняття співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу. Додатком № 1 до цього розпорядження передбачено місце проведення семінарів, дата їх проведення, особу, яка їх проводить. Згідно додатку № 1 до розпорядження №3, позивач безпосередньо вказаний в якості особи, яка направляється до Запорізького Регіонального Управління ВАТ КБ «Надра» для проведення семінарів-тренінгів з 12 по 28.01.2009. Згідно з Службовою запискою в.о. заступника директора по МБ Філії ВАТ КБ «Надра» ЗРУ ОСОБА_4 від 20.01.2009 за вих. № 2/256 зазначено, що 24.01.2009 відбудеться тренінг для працівників ВАТ КБ «Надра» в м. Запоріжжя (т. 1, а. с. 31).

В зазначений період часу вихідними днями були 17, 18, 24, 25.01.2009 (суботи та неділі).

Відповідно до Поточного звіту встановлено, що 13, 22.01.2009 позивач здійснював зняття грошових коштів у м. Запоріжжя, тобто за місцем виконання розпоряджень № 549 та № 3 (т. 1, а. с. 29-30).

Матеріали справи містять лист ПАТ КБ «Надра», в якому зазначено, що в період з 26.12.2008 та з 12.01 по 13.02.2009 по рахунку позивача здійснювалось зняття грошових коштів в банкоматах, які розташовані в м. Запоріжжя, а саме: 27.12.2008, 16, 26, 27.01.2009.

Відповідно до п.1.3.1. «Правил оформлення службових відряджень та обліку витрат на відрядження в системі ВАТ КБ «Надра», працівники банку можуть направлятись у службові відрядження з наступною метою: а) для вирішення виробничих питань: перевірка роботи структурних підрозділів Банку; поїздка по виробничих питаннях; участь у нарадах, конференціях, отримання та надання інформаційно-консультативних послуг; б) з метою навчання у виробничих потребах; в) з інших питань, пов'язаних із діяльністю Банку.

Пунктом 4 цих Правил встановлено наступний порядок видачі авансу на відрядження: відрядженому працівникові перед виїздом у відрядження надається грошовий аванс у межах суми на оплату проїзду, наймання жилого приміщення добові (п. 4.1.), аванс у готівковій або безготівковій формі ( при використанні особистої пластикової картки) формі або витратний ліміт (при використанні корпоративної пластикової картки) виплачується або встановлюється, щонайменше, за один день до початку відрядження (п. 4.3.) (т. 1, а. с. 44-57).

Висновком про результати розслідування можливого порушення чинного законодавства та встановлених в Банку внутрішніх правил з боку звільнених працівників Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом та інших працівників Банку» від 20.11.2009 встановлено стосовно надання працівникам Управління розвитку персоналом Департаментом управління персоналом днів відпочинку за роботу у вихідні дні (т. 1, а. с. 192).

Колективним договором ВАТ КБ «Надра» передбачено, що адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та неробочі дні у подвійному розмір, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день ( п.4.7.). Відповідно до п. 5.1. Колективного договору, працівникам банку встановлюються наступні гарантії, компенсації, пільги: 5.1.2. при відрядження працівників: якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні в розмірі, визначеному чинним законодавством України. Відповідно до п. 5.1.10. при виконанні трудових обов'язків у вихідний день: таким працівникам за згодою Сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов'язково зазначається в наказі (т. 1, а. с. 32-43).

13.02.2009 ОСОБА_2 подав відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, в якій, серед інших підстав розірвання трудового договору повідомляв відповідача про такі підстави звільнення, як те, що з боку відповідача облік понаднормових робіт не здійснювався, допускалось залучення до виконання робіт у святкові та вихідні дні, робота в такі дні не обліковувалась та не оплачувалась (т. 1, а. с. 8).

Наказом № 79-п від 13.02.2009 відповідач звільнив позивача з роботи з 13.02.2009, при цьому сторони зазначили, що з наказу вбачається, що при звільненні позивачу була виплачена лише компенсація за 22 календарних дні невикористаної відпуски. Про виплату заробітної плати за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та в січні 2009 року в наказі не зазначається.

ОСОБА_2зазначив, що під час роботи у відповідача, він в грудні 2008 року та в січні 2009 року залучався відповідачем до робіт, виконання яких припадало також і на вихідні дні. Однак виконання позивачем роботи в такі дні не було відповідачем обліковане, оплачене або компенсоване позивачу іншим днем відпочинку. При звільненні позивача з роботи 13.02.2009 відповідач не провів з позивачем розрахунок в повному обсязі, не виплатив позивачу заробітну плату за роботу у вихідні дні.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» структуру заробітної плати складає додаткова заробітна плата, і є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Оплата за роботу у неробочі дні входить до структури заробітної плати, а саме до додаткової заробітної плати.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Розмір оплати за роботу у неробочі дні визначений ст. 107 КЗпП України та передбачає, що робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки: працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні (ст. 107 КЗпП України).

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Аналіз зазначеної норми права дає можливість дійти до висновку про те, що можливе відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством. Власник не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством. Підставою для відрахування не можуть бути положення генеральної, галузевої та регіональної угод, колективних і трудових договорів, інших угод між працівником і власником.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем при звільненні позивача не було виплаченооплати праці за роботу у вихідні дні в грудні 2008 року та в січні 2009 року в розмірі 1 855,38 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У зв'язку з невиплатою працівнику всіх сум, що належать йому від ПАТ «КБ «Надра» в день звільнення, виникла необхідність щодо здійснення компенсаційної виплати за втрати заробітної плати, внаслідок порушення строків її виплати в розмірі 872,02 грн.

Несплата позивачеві таких сум при звільненні, відбувалась з вини відповідача.

При розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що 12.11.2015 ПАТ «КБ «Надра» в повному обсязі здійснив фактичний розрахунок та виплату позивачеві вищевказаних сум (1 855,38 грн. та 872,02 грн.), що підтверджується платіжним дорученням (т. 4, а. с. 14).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні даної частини позовних правильними.

Щодо розгляду справи по суті, колегія суддів вважає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 N 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Матеріали справи свідчать, що позивача звільнено Наказом № 79-п відповідача від 13.02.2009 з роботи та з вини останнього не було виплачено оплату праці за роботу у вихідні дні.

Позивачем проведений розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 13.02.2009 по 06.04.2015) відповідно до вищевказаного Порядку, який складає 238 254,01 грн., що визнано судом першої інстанції.

При цьому ні при розгляді справи в суді першої, ні апеляційної інстанції представники відповідача не заперечували проти розміру зазначеної суми так і розрахунку середньоденної заробітної плати та будь-яких доказів на спростування розрахунку позивача не надавали.

Таким чином, колегія суддів вважає, що саме дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо зменшення суми середнього заробітку та застосування принципу співмірності з урахуванням недоплаченої суми позивачу.

Частино 2 статті 117 КЗпП України передбачена можливість суду визначення розміру відшкодування за час затримки, якщо спір вирішено на користь працівника частково.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.11.2015 ПАТ КБ «Надра» визнав свій борг та здійснив фактичний розрахунок в повному обсязі з позивачем під час розгляду справи у суді, а тому відмова в задоволенні даної частини позовних вимог не може вважатися, як часткове вирішення спору на користь позивача.

На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов висновків з порушенням норм матеріального права.

Таким чином доводи ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі ПАТ КБ «Надра» про те, що позивач протягом тривалого часу після звільнення не звертався до суду не може бути підставою для відмови у задоволенні позову щодо захисту порушених прав ОСОБА_2

Доводи відповідача про недоведеність роботи позивача у вихідні є необґрунтованими, оскільки встановлені, як при розгляді справи в суді першої, так і апеляційної інстанції, та враховуючи визнання даної обставини самим відповідачем при виплаті вищевказаних сум.

Отже вимоги ПАТ КБ «Надра» не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги представника позивача фактично зводяться до неправильного визначення судом першої інстанції розміру суми середнього заробітку, колегія суддів з ними погоджується внаслідок чого вважає, що доводи вказаної апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року скасувати в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв'язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (місцезнаходження м. Київ, вул. Артема, 15; ідентифікаційний код юридичної особи 20025456) на користь ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 06 квітня 2015 року в сумі 238 254,01 грн. без вирахування податків та обов'язкових платежів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12.02.2018.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк