Постанова № 72149352, 25.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2018 р. Справа№ 910/15276/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Трушев О.П. (довіреність №29/09-1 від 29.09.2017 р.);

від відповідача 1: Федоренко М.В. (довіреність №20.1.0.0.0./7-58399 від 10.05.2017 р.);

від відповідача 2: Омельчук В.М. (довіреність №18-0009/75433 від 08.09.2016 р.);

розглянувши апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та Національного банку України

на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року .

у справі № 910/15276/17 (суддя: Гумега О.В,)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до 1. публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

2. Національний банк України

про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (відповідач-1) та до Національного банку України (відповідач-2) про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017 р. у справі № 910/15276/17 позов задоволено частково: зобов'язано публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за Кредитним договором № 19 від 03.03.2009 р., укладеним між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» та Національним банком України, шляхом перерахування на банківський рахунок Національного банку України грошових коштів у повній сумі заборгованості.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на встановлені судом обставини, що свідчать про можливість виконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов'язання перед НБУ, проте неприйняття останнім такого виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", водночас із наявністю можливості вжиття заходів до стягнення такої заборгованості із позивача, цілком обґрунтованим є звернення ТОВ "Приватофис" з даним позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 р., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" мотивована тим, що на момент розгляду справи відсутнє порушення прав та інтересів позивача, як іпотекодавця. Також зазначив, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач - Національний банк України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 р., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга Національного банку України мотивована тим, що оскільки звернення стягнення на майно на підставі іпотечного договору, визначеного в ст.346 ЦК України як законна підстава для припинення права власності іпотекодавця на передане в іпотеку майно, так як здійснюється у встановленому законодавством порядку, що передбачає примусове позбавлення іпотекодавця відповідно права власності, то вказане виключає навіть теоретичну можливість порушення іпотекодержателем права власності на заставлене майно. Також, апелянт вказав на неправильність обраного позивачем способу захисту права. В апеляційній скарзі апелянт також зазначив, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини виконання зобов'язань за кредитним договором, відсутні підстави для прийняття в якості доказів по справі електронних листів, безпідставно зроблено висновок щодо зловживання правом НБУ.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 р. прийнято до провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», розгляд справи № 910/15276/17 призначено на 19.12.2017 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2017 р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Національного банку України, розгляд справи № 910/15276/17 призначено на 19.12.2017 р.

19.12.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення.

В судових засіданнях 19.12.2017 р. та 23.01.2018 р. були оголошені перерви на 23.01.2018 р. та 25.01.2018 р. відповідно.

В судовому засіданні 25.01.2018 р. представники відповідачів апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 25.01.2018 р. проти апеляційних скарг заперечував, просив їх залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.03.2009 р. між Національним банком України (кредитор, НБУ) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (після зміни організаційно-правової форми - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичальник, Банк, ПАТ КБ "Приватбанк") було укладено Кредитний договір №19 (далі - Кредитний договір). (том 4, а.с. 13)

За змістом п. 1.1 Кредитного договору відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ №459 від 25.12.2008, постанови Правління НБУ №92/БТ від 25.02.2009, кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього.

Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори №№1-81, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо. (том 4, а.с. 18-219)

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору в редакції додаткового договору № 66 від 12.06.2014 р. за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7 714 900 000 грн. 00 коп. на строк з 03.03.2009 р. по 23.12.2016 р. Загальна сума заборгованості за Кредитним договором складається з трьох частин:

- 2 031 100 000 грн. 00 коп., наданих в повному обсязі до 21.02.2014 р., зі строком погашення по 23.12.2016 р.;

- 2 968 800 000 грн. 00 коп., які будуть надані з 21.02.2014 р., з яких 1 662 500 000 грн. 00 коп. надаються 21.02.2014 р., 500 000 000 грн. 00 коп. надаються 25.02.2014 р., 306 300 000 грн. 00 коп. надаються 26.02.2014 р., зі строком погашення по 23.12.2016 р.;

- 2 715 000 000 грн. 00 коп., які будуть надані з 26.05.2014 р., з яких 770 000 000 грн. 00 коп. надаються 26.05.2014 р., 1 800 000 000 грн. 00 коп. надаються 29.05.2014 р., 145 000 000 грн. 00 коп. надаються з 07.07.2014, зі строком погашення по 23.12.2016 р.

Пунктом 1.4 Кредитного договору в редакції додаткового договору №42 від 26.01.2010 р. визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками.

На виконання умов Кредитного договору Національний банк України надав ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, а ПАТ КБ "Приватбанк" частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та меморіальними ордерами.

В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, у період з 04.03.2009 р. по 23.02.2012 р. між Національним банком України (іпотекодержатель) та ТОВ "Приватофис" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори № 21 від 04.03.2009 р., № 25 від 05.03.2009 р., № 30 від 06.03.2009 р., №58 від 20.03.2009 р., № 56 від 19.03.2009 р., №62 від 24.03.2009 р., № 66 від 27.03.2009 р., № 75 від 03.04.2009 р., № 122 від 28.04.2009 р., № 105 від 17.04.2009 р., №128 від 22.05.2009 р., № 37 від 10.03.2009 р., № 42 від 11.03.2009 р., № 45 від 12.03.2009, № 144 від 31.08.2009 р., № 35 від 18.08.2010 р., № 36 від 20.08.2010 р., № 42 від 13.10.2010 р., № 3 від 05.01.2011 р., №20 від 09.08.2011 р., № 24 від 13.10.2011 р., № 21 від 07.09.2011 р., № 25 від 20.12.2011 р. та № 11 від 23.02.2012 р., відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору. (т.1 а.с.54-200)

Також, в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 27.03.2009 р. по 09.06.2009 р. між Національним банком України (іпотекодержатель) та ТОВ "ІстейтАльянс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: № 67 від 27.03.2009 р., № 123 від 28.04.2009 р., № 35 від 10.03.2009 р., № 40 від 11.03.2009 р., № 53 від 16.03.2009 р., № 22 від 04.03.2009 р., № 27 від 05.03.2009 р., № 31 від 06.03.2009 р. та № 135 від 09.06.2009 р., відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору.(т.1 а.с.204-249)

У період з 27.03.2009 р. по 31.10.2012 р. між Національним банком України (іпотекодержатель) та ТОВ "Істейт Сервіс" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено іпотечні договори в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, а саме: № 68 від 27.03.2009 р., № 23 від 04.03.2009 р., № 32 від 06.03.2009 р., № 38 від 10.03.2009 р., № 43 від 11.03.2009 р., № 63 від 24.03.2009 р., № 136 від 09.06.2009 р., № 77 від 03.04.2009 р., № 17 від 05.09.2012 р. та № 20 від 31.10.2012 р., відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору.(т.2 а.с.6-63)

Також, в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, у період з 03.04.2009 р. по 30.07.2014 р. між Національним банком України (іпотекодержатель) та ТОВ "Спектрум-Енерго" (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено наступні іпотечні договори: № 76 від 03.04.2009 р., № 72 від 02.04.2009 р., № 131 від 27.05.2009 р., № 134 від 09.06.2009 р., № 48 від 13.03.2009 р., № 52 від 16.03.2009 р., № 20 від 04.03.2009 р., № 26 від 05.03.2009 р., № 33 від 06.03.2009 р., № 36 від 10.03.2009 р., № 41 від 11.03.2009 р., № 157 від 14.12.2009 р., № 34 від 26.07.2010 р. та № 45 від 30.07.2014 р., відповідного до яких визначено, що останні забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору.(т.2 а.с.66-149)

24.03.2016 р. ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго" були припинені шляхом реорганізації - приєднання до ТОВ "Приватофис", що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ІстейтАльянс" від 06.04.2015 р. № 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Істейт Сервіс" від 06.04.2015 р. № 06/04-15, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Спектрум-Енерго" від 06.04.2015 р. № 06/04-15, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.03.2016 №1000770673, №1000768762, №1002929306, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Приватофис" від 18.03.2016 р. № 18/03-16. (том 1, а.с. 18-48)

Відповідно до Статуту ТОВ "Приватофис", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Приватофис" (протокол № 11/05-2017 від 11.05.2017 р.), ТОВ "Приватофис" є єдиним правонаступником ТОВ "ІстейтАльянс", ТОВ "Істейт Сервіс" та ТОВ "Спектрум-Енерго", що були припинені шляхом приєднання до ТОВ "Приватофис".

Таким чином, станом на сьогоднішній день ТОВ "Приватофис" є майновим поручителем перед Національним банком України за виконання ПАТ КБ "Приватбанк" взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором згідно переданого в іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами № 21 від 04.03.2009 р., № 25 від 05.03.2009 р., № 30 від 06.03.2009 р., №58 від 20.03.2009 р., №56 від 19.03.2009 р., №62 від 24.03.2009 р., №66 від 27.03.2009, №75 від 03.04.2009 р., №122 від 28.04.2009 р., №105 від 17.04.2009 р., №128 від 22.05.2009 р., №37 від 10.03.2009 р., №42 від 11.03.2009 р., №45 від 12.03.2009 р., №144 від 31.08.2009 р., №35 від 18.08.2010 р., №36 від 20.08.2010 р., №42 від 13.10.2010 р., №3 від 05.01.2011 р., №20 від 09.08.2011 р., №24 від 13.10.2011 р., №21 від 07.09.2011 р., №25 від 20.12.2011 р., №11 від 23.02.2012 р., №67 від 27.03.2009 р., №123 від 28.04.2009 р., №35 від 10.03.2009 р., №40 від 11.03.2009 р., №53 від 16.03.2009 р., №22 від 04.03.2009 р., №27 від 05.03.2009 р., №31 від 06.03.2009 р., №135 від 09.06.2009 р., №68 від 27.03.2009 р., №23 від 04.03.2009 р., №32 від 06.03.2009 р., №38 від 10.03.2009 р., №43 від 11.03.2009 р., №63 від 24.03.2009 р., №136 від 09.06.2009 р., №77 від 03.04.2009 р., №17 від 05.09.2012 р., №20 від 31.10.2012 р., №76 від 03.04.2009 р., №72 від 02.04.2009 р., №131 від 27.05.2009 р., №134 від 09.06.2009 р., №48 від 13.03.2009 р., №52 від 16.03.2009 р., №20 від 04.03.2009 р., №26 від 05.03.2009 р., №33 від 06.03.2009 р., №36 від 10.03.2009 р., №41 від 11.03.2009 р., №157 від 14.12.2009 р., №34 від 26.07.2010 р. та №45 від 30.07.2014 р. (далі разом - "Іпотечні договори").

За змістом п. 15.8 Іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 15.8.1);

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог п. 17.1 даних договорів (п. 15.8.2).

Листами від 19.08.2017 р. Національний банк України звернувся до ТОВ "Приватофис" з вимогами щодо усунення порушень за Кредитним договором, відповідно до яких вимагав сплати заборгованість за Кредитним договором в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотек за Іпотечними договорами в рахунок задоволення своїх вимог. (том 2, а.с. 187-250, том 3, а.с. 1-264)

Позивач вказує, що незважаючи на можливість ПАТ КБ "Приватбанк" погасити утворену за Кредитним договором заборгованість, Національний банк України допускає бездіяльність щодо прийняття від ПАТ КБ "Приватбанк" належного виконання такого зобов'язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за Іпотечними договорами.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання незаконною вказаної бездіяльності НБУ, а також зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк» погасити заборгованість за Кредитним договором, а НБУ - прийняти від ПАТ КБ «Приватбанк» виконання зобов'язань щодо її погашення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з огляду на встановлені судом обставини, які свідчать про можливість виконання ПАТ КБ "Приватбанк" основного зобов'язання перед НБУ, проте неприйняття останнім такого виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з ПАТ КБ "Приватбанк", водночас із наявністю можливості вжиття заходів до стягнення такої заборгованості із позивача, цілком обґрунтованим є звернення ТОВ "Приватофис" з даним позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі кредитного договору між сторонами виникли певні правовідносини, а саме НБУ зобов'язався надати ПАТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти, а останній - повернути такі кошти та сплатити проценти за користування ними.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору в редакції додаткового договору № 66 від 12.06.2014 р. за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7 714 900 000 грн. 00 коп. на строк з 03.03.2009 р. по 23.12.2016 р.(т.2 а.с.194)

Як унормовано частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, сторонами кредитного договору було погоджено, що кінцевим строком повернення грошових коштів є 23.12.2016 р.

В листі заступника Голови НБУ №41-00009/14703 від 24.02.2017 р., надісланого в якості відповіді про наміри банку здійснити планове погашення заборгованості, висловлено позицію НБУ щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості.

При цьому, колегією суддів вважає необґрунтованими доводи апелянтів про те, що вищенаведений лист не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки вказаний лист був підписаний заступником голови НБУ О.Є. Чурієм, відсутність повноважень на підпис якого відповідачами не доведено.

Щодо заперечень апелянтів про те, що вказаний лист є за своїм змістом міркуванням, та не може бути обов'язковим до виконання відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», колегія суддів зазначає, що з листа НБУ вбачається повідомлення одної сторони (кредитора) іншу (позичальника) про наміри стосовно правовідносин по укладеним з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитним договорам.

В зазначеному листі також було надано відповідь на електронне повідомлення № 20.1.0.0.0/7-20535 про наміри Банку здійснити 28.02.2017 р. часткове погашення заборгованості за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 р. Представник НБУ не заперечував отримання зазначеного електронного листа від Банку.

Як було зазначено вище, в забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, між НБУ та товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" були укладені іпотечні договори №21 від 04.03.2009 р., №25 від 05.03.2009 р., №30 від 06.03.2009 р., №58 від 20.03.2009 р., №56 від 19.03.2009 р., №62 від 24.03.2009 р., №66 від 27.03.2009, №75 від 03.04.2009 р., №122 від 28.04.2009 р., №105 від 17.04.2009 р., №128 від 22.05.2009 р., №37 від 10.03.2009 р., №42 від 11.03.2009 р., №45 від 12.03.2009 р., №144 від 31.08.2009 р., №35 від 18.08.2010 р., №36 від 20.08.2010 р., №42 від 13.10.2010 р., №3 від 05.01.2011 р., №20 від 09.08.2011 р., №24 від 13.10.2011 р., №21 від 07.09.2011 р., №25 від 20.12.2011 р., №11 від 23.02.2012 р., №67 від 27.03.2009 р., №123 від 28.04.2009 р., №35 від 10.03.2009 р., №40 від 11.03.2009 р., №53 від 16.03.2009 р., №22 від 04.03.2009 р., №27 від 05.03.2009 р., №31 від 06.03.2009 р., №135 від 09.06.2009 р., №68 від 27.03.2009 р., №23 від 04.03.2009 р., №32 від 06.03.2009 р., №38 від 10.03.2009 р., №43 від 11.03.2009 р., №63 від 24.03.2009 р., №136 від 09.06.2009 р., №77 від 03.04.2009 р., №17 від 05.09.2012 р., №20 від 31.10.2012 р., №76 від 03.04.2009 р., №72 від 02.04.2009 р., №131 від 27.05.2009 р., №134 від 09.06.2009 р., №48 від 13.03.2009 р., №52 від 16.03.2009 р., №20 від 04.03.2009 р., №26 від 05.03.2009 р., №33 від 06.03.2009 р., №36 від 10.03.2009 р., №41 від 11.03.2009 р., №157 від 14.12.2009 р., №34 від 26.07.2010 р. та №45 від 30.07.2014 р.(т.1 а.с.54-249, т.2 а.с.6-149)

Правовідносини у сфері іпотеки регулюються низкою нормативно-правових актів, зокрема, це Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. №898-ІV, згідно з ст. 2 якого законодавство про іпотеку базується на Конституції та складається з Цивільного кодексу, Господарського кодексу, Земельного кодексу, цього закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Визначення іпотеки міститься і у ст. 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 Закону України «Про іпотеку»).

Дійсне зобов'язання повинне ґрунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст.11, ч.2 ст.509 ЦК України), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України «Про іпотеку», основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку").

Безпосередньо в Законі України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без зобов'язання.

Майбутня вимога, що забезпечується іпотекою, виникатиме після набрання чинності договором, яким вона встановлена. Така вимога може виникати з моменту настання певних обставин або терміну, що обумовлюється в договорі.

Вирішуючи це питання, суди повинні враховувати, що згідно з ст. 546 ЦК порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука, а майновий поручитель є суб'єктом іншого виду забезпечення виконання зобов'язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньою участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється стст.572- 593 гл.49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участю майнового поручителя не підлягають застосуванню положення §3 гл.49 ЦК (постанова ВСУ від 16.10.2012 у справі №3-43гс12).

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відтак, обов'язок іпотекодавця (майнового поручителя) виконати за боржника обов'язок перед кредитором з'являється у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником.

Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При цьому, виконання зобов'язання за боржника саме майновим поручителем, яким є позивач у даній справі, за рахунок належного йому майна не може залежати від небажання боржника або кредитора виконати або прийняти належне виконання зобов'язання, оскільки іпотечний договір є зобов'язанням, укладеним на забезпечення виконання основного зобов'язання - повернення Банком кредитних коштів, та не має наслідком заміну боржника в основному зобов'язанні чи встановлення двох боржників у основному зобов'язанні.

Тобто, іпотечні договори є похідними зобов'язаннями, спрямованими на забезпечення виконання ПАТ КБ «Приватбанк» своїх грошових зобов'язань перед НБУ, та право вимоги у НБУ до позивача виникає лише внаслідок прострочення виконання банком своїх зобов'язань, а отже першочерговий обов'язок із сплати коштів НБУ наявний саме у ПАТ КБ "Приватбанк".

В той же час, відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", що опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Привтбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files/qvart2kv2017.pdf, залишок на рахунку Банку в НБУ станом на 30.06.2017 р. складає 7 669 000 000 грн. 00 коп. (т.2 а.с. 174-186)

Таким чином, оскільки відповідно до умов договору саме у ПАТ КБ «Приватбанк» існує прямий обов'язок, щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту та процентів за використання кредитом, а тому відповідач 1, не виконуючи умови договору, та не здійснюючи жодних дій, щодо повернення кредитних коштів за наявності останніх у відповідача 1, являється опосередкованим порушенням законних прав та охоронюваних інтересів позивача, як іподекодавця (майнового поручителя).

Водночас, є необґрунтованим посилання апелянтів на можливість втрати ліквідності ПАТ КБ «Приватбанк» внаслідок виконання зобов'язання за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 р. на користь НБУ, оскільки кредитним договором чітко передбачено кінцевий строк погашення кредиту, обов'язок ПАТ КБ «Приватбанк» погасити кредит у визначений договором строк зі сплатою процентів за користування кредитом, тоді як ні умовами кредитного договору ні положенням Цивільного кодексу України не передбачено підстави звільнення ПАТ КБ «Приватбанк» у зв'язку з економічною недоцільністю чи наявністю інших заборгованостей ПАТ КБ «Приватбанк» з огляду на можливість ліквідності.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

З аналізу наведених норм вбачається, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов.

Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно приписів національного законодавства у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а відтак обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення.

Прострочення боржника в даному випадку має безпосередній вплив на розмір майнового блага майнового поручителя, зменшення обсягів якого залежатиме від проміжку часу протягом якого боржник прострочує виконання свого зобов'язання перед кредитором.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном" (рішення Європейського суду з прав людини "Іатрідіс проти Греції").

При з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, суд повинен з'ясувати чи обставини справи в цілому надають заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею (рішення "Бейєлєр проти Італії").

В даному випадку прострочення боржника призводить до зростання обсягу зобов'язання банку перед НБУ, за виконання якого поручилося Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис", та таке зростання є зворотно пропорційним можливості позивача виконати перед кредитором зобов'язання боржника з метою припинення зобов'язань іпотеки та збереження права власності на нерухоме майно, а в подальшому взагалі може призвести до унеможливлення виконання позивачем зобов'язань боржника у зв'язку з його надмірним збільшенням та відповідно до унеможливлення зберегти позивачем своє право власності на предмет іпотеки.

Доданими до матеріалів справи меморіальними ордерами та платіжними дорученнями підтверджується сплата відповідачем 1 лише частини заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитом, тоді як станом на дату винесення рішення повна сума кредиту ПАТ КБ «Приватбанк» погашена не була.

При цьому, за змістом пункту 15.8 іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (пункт 15.8.1);

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадках: порушення банком зобов'язань, передбачених кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться кредитному договорі або в цьому договорі; невиконання вимог пункту 17.1 даного договору; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом іпотекодавця, чи про визнання недійсними його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; ліквідація юридичної особи іпотекодавця (пункт 15.8.2).

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Пунктом 24 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" шляхом:

- передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань банку по кредитному договору у поряду, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, прострочення боржника перед Кредитором може мати наслідком звернення стягнення на майно, що належить позивачу та було передано в іпотеку за Іпотечними договорами, а відтак, зважаючи на те, що боржник має можливість виконати своє грошове зобов'язання перед НБУ, перекладання обов'язку зі сплати кредитних коштів з банку на товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" під загрозою втрати права власності на нерухоме майно суперечило б засадам добросовісності.

Твердження НБУ про набуття товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" права вимоги до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" у зв'язку із можливим виконанням ним зобов'язання банку, не є рівнозначно набутим майном взамін праву власності на нерухоме майно, оскільки фактично матиме місце втрата права власності на нерухоме майно та набуття взамін нього права грошової вимоги до банку, яке на відміну від вимог НБУ, не буде забезпеченим, а тому у товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" наявний самостійний майновий інтерес у виконанні публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" грошових зобов'язань перед НБУ, який також в силу приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає захисту на рівні із правом власності.

З наведеного вбачається, що прострочення боржника у даному випадку може обґрунтовано розцінюватись позивачем як втручання у його право мирно володіти майном, оскільки у останнього наявний самостійний майновий інтерес у належному виконанні Банком зобов'язань перед кредитором та відповідно збереження свого права власності на нерухоме майно.

Зважаючи на визначений кредитним договором обов'язок ПАТ КБ «Приватбанк» здійснити погашення кредитної заборгованості, проте не вчинення жодних дій відповідачем 1 щодо належного виконання свого зобов'язання за наявності у останнього коштів, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначене не відповідає приписам статті 13 Цивільного кодексу України та суті забезпечувального зобов'язання.

Твердження апелянтів про те, що за відсутності порушеного права позивач позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Норма частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.

Відтак, частиною 2 статті 386 Цивільного кодексу України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися.

Таким чином, виходячи зі змісту вказаної статті, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі № 6-180цс14.

За таких обставин, навіть при умові відсутності порушеного права товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" станом на момент звернення до суду із даним позовом, проте зважаючи на наявність реальної загрози такого порушення, позивач вправі реалізувати превентивний спосіб захисту своїх прав з метою запобігання їх порушення в майбутньому.

З огляду на встановлені судом обставини, що свідчать про можливість виконання публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" основного зобов'язання перед Національним банком України, цілком обґрунтованим є звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" з позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, та недопущення втрати права власності на нерухоме майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.

При цьому суд відзначає, що у разі наявності можливості боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, виконання майновим поручителем такого обов'язку замість боржника та набуття права вимоги до останнього не може вважатись ефективним способом захисту порушеного права майнового поручителя, оскільки у даному випадку існує реальний ризик невиконання боржником зобов'язання як перед кредитором, так і в подальшому перед поручителем.

З огляду на викладене, найефективнішим способом захисту майнового поручителя від ризику порушення його прав у зв'язку з невиконанням боржником забезпеченого зобов'язання за наявності реальної можливості його виконання, є зобов'язання боржника виконати основне зобов'язання перед кредитором.

Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статті 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Наведений правовий висновок погоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який викладений у постанові № 6-32цс13 від 12.06.2013 р.

Зважаючи на приписи Конституції України та частину 2 статті 386 Цивільного кодексу України, звернення позивача із даним позовом про зобов'язання боржника виконати зобов'язання є обґрунтованим та ефективним способом захисту його права від порушення в майбутньому.

Зазначене вище спростовує заперечення апелянтів, що на момент розгляду справи відсутнє порушення прав та інтересів позивача, як іпотекодавця.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" про зобов'язання публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 р. шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості, є правомірною та обґрунтованою.

Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що НБУ фактично зловживає своїм правом та ухиляється від прийняття виконання ПАТ КБ «Приватбанк» щодо повернення грошових коштів з огляду на наступне.

Згідно з частини 1 статті 73 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.

Згідно з пунктом 5.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ № 327 від 13.07.2010 р., Національний банк має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів.

Постановою Правління НБУ № 220 від 31.03.2016 р. було затверджено Технічний порядок проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України (надалі - порядок), розроблений з метою врегулювання взаємодії Національного банку України і банків України під час надання стабілізаційного кредиту, зміни умов кредитного договору, контролю за виконанням банком умов кредитного договору і договору застави/іпотеки.

Згідно з підпунктом 1 пункту 42 Порядку у разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань, передбачених кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним: заборгованість відображається в перший робочий день, що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору/вимоги Національного банку щодо дострокового виконання банком зобов'язань за кредитним договором, за рахунками з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів.

Пунктом 43 вказаного порядку передбачено, що Департамент супроводження кредитів не пізніше наступного робочого дня після віднесення заборгованості банку на рахунки з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів, надсилає вимогу банку про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором не пізніше наступного робочого дня після отримання вимоги.

Відповідно до пункту 2.6 вказаного договору позичальник доручає здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника на виконання зобов'язань за цим договором, в тому числі в разі його дострокового розірвання (відмови, припинення).

За змістом пункту 3.2.4 кредитного договору кредитор має право здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника на виконання зобов'язань за цим договором, у тому числі в разі його дострокового розірвання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що НБУ відповідно до умов договору та норм Закону наділено саме правом вчиняти дії щодо договірного списання, тобто обумовлену певними обставинами підставу задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом договірного списання коштів з рахунків позичальника. Проте, таке право у разі неналежного виконання позичальником своїх обов'язків за договором з повернення кредиту, не перетворюється в обов'язок НБУ щодо договірного списання коштів.

Тобто, НБУ своїми діями (бездіяльністю) щодо несписання коштів внаслідок настання строку виконання банком грошового зобов'язання за кредитним договором не порушив права позивача у даній справі, оскільки таке списання вчиняється лише у разі вчинення НБУ на власний розсуд дій для захисту своїх порушених прав за договором про надання кредиту.

У разі, якщо б ПАТ КБ «Приватбанк» вчинялись певні дії на виконання обов'язку з повернення коштів (формування платіжних доручень чи меморіальних ордерів для змоги перерахування коштів на рахунок НБУ), а НБУ не вчиняло дій або повертало зазначені кошти відповідачу 1, тоді б такі дії розцінювались як ухилення НБУ від прийняття зобов'язання за договором.

Проте, оскільки такі дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо повного виконання свого зобов'язання за кредитним договором не вчинялись, а тому і факту зловживання своїм правом та ухилення від прийняття виконання ПАТ КБ «Приватбанк» колегія суддів не вбачає.

Крім того, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, колегія суддів зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В той же час, зважаючи на наявне у НБУ в силу умов кредитного договору та норм законодавства право на списання коштів з рахунків Банку у разі його прострочення, вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо не прийняття від банку виконання зобов'язань за Кредитним договором а також зобов'язання НБУ прийняти від банку виконання зобов'язань не підлягають задоволенню як такі, що є необґрунтованими, оскільки у НБУ наявне лише право, а не обов'язок, щодо договірного списання коштів з рахунків ПАТ КБ «Приватбанк» та в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» дій щодо виконання зобов'язання з повернення кредиту, а тому право позивача вказаними діями (бездіяльністю) на даний час порушено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог в цій частині.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року у справі № 910/15276/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» та Національного банку України на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року у справі № 910/15276/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року у справі № 910/15276/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15276/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 06.02.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко