Постанова № 72145953, 02.02.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Березка О.М.

Доповідач -Авалян Н.М.

Справа № 431/2240/17

Провадження № 22ц/782/877/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2018 року місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого (судді-доповідача) - Авалян Н.М.

суддів - Кострицького В.В., Орлова І.В.

за участю секретаря судового засідання - Данько Л.С.

позивача - ОСОБА_2

представника позивача - адвоката ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року (суддя Березка О.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

встановив

Позивачка звернулась до суду 22 травня 2017 року з позовом, в якому просила встановити батьківство відповідача відносно народженої в неї 05 серпня 2016 року дитини та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до повноліття дитини, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням, що оскаржується, суд задовольнив позов частково. Визнав ОСОБА_4 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліментні платежі на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 травня 2017 року і до його повноліття.

Рішення суду оскаржується відповідачем в частині розміру присуджених аліментів.

В апеляційній скарзі скаржник просив рішення в зазначеній частині скасувати і ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання дитини у розмірі 4000 гривень щомісячно. В подальшому уточнив апеляційну скаргу та просив стягнути з нього на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі 1/8 частки щомісячно. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані наступним. Судом порушені норми процесуального права, оскільки відкрито позовне провадження за заявою про стягнення аліментів без дотримання позивачкою процедури попереднього звернення до суду в порядку наказного провадження. Судом порушені норми матеріального права (ст.182 СК України) та не враховані всі обставини, які мають значення для визначення розміру аліментів. Зокрема, не враховано, що відповідач є внутрішньо-переміщеною особою, що вимагає від нього додаткових зусиль та матеріальних витрат на облаштування побуту сім'ї (значна частина його доходу витрачається на оренду житла та сплату комунальних послуг). Крім того, на утриманні відповідача знаходиться дружина, яка не працює, а також дитина-інвалід його дружини від першого шлюбу. Також відповідач має батьків похилого віку, які потребують лікування та яким він надає матеріальну допомогу.

В судовому засіданні відповідач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивачка та її представник просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін. В запереченнях проти доводів апеляційної скарги сторона позивача зазначила, що суд першої інстанції врахував ті обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі. Окремо звернули увагу суду на те, що за 2016 рік задекларований дохід відповідача склав 258 042 гривні або 21 503 гривні на місяць. Крім того, у власності відповідача перебуває автомобіль вартістю 219 000 гривень. Також позивач мав готівкові кошти у розмірі 12 000 доларів США, які позичив. Про свій дохід відповідач в суді першої інстанції не повідомляв, але ця інформація міститься в декларації відповідача, яка є в загальному доступі, оскільки відповідач займає керівну посаду в органах прокуратури. Позивачка також є внутрішньо переміщеною особою та вимушена наймати житло на новому місці проживання. На її утриманні знаходиться двоє дітей. Зауважили, що відповідач за законом не зобов'язаний утримувати дитину своєї дружини, оскільки він не є її батьком.

Апеляційний суд, перевіривши доводи сторін, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі наданих сторонами письмових доказів судом першої інстанції встановлені наступні факти.

Позивачка та відповідач є батьками дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

І позивачка, і відповідач є внутрішньо переміщеними особами, які перемістились з території проведення антитерористичної операції на підконтрольну державі територію.

Позивачка у шлюбі не перебуває, на її утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей: донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Дохід позивачки за 2016 рік, без урахування аліментів, становив 17 366,57 гривень та складався із заробітної плати, соціальної допомоги по вагітності та пологам. Позивачка не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідач з 17 жовтня 2017 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_8 яка також є внутрішньо переміщеною особою та має від першого шлюбу дитину-інваліда ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, який проживає з нею. Батько дитини помер 05 травня 2004 року.

Відповідач має батьків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які є пенсіонерами.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції врахував та зазначив про це в рішенні, що відповідач має постійний дохід, оскільки працює; має на утриманні неповнолітнього сина дружини, який є інвалідом, та непрацездатних батьків пенсійного віку; інших аліментних зобов'язань не має. Тому визначив розмір аліментів на утримання дитини ? частку, а не 1/3 частку, як про це просила позивачка.

Отже, доводи скаржника про те, що суд вказані обставини не врахував, є надуманими, а тому не приймаються до уваги.

Апеляційний суд ретельно перевірив доводи скаржника про його матеріальне становище, оскільки суду першої інстанції він не надавав жодного доказу, який би свідчив про майновий стан його сім'ї, а також майновий стан його батьків. У зв'язку з цим в суді апеляційної інстанції були досліджені нові докази, які не надавались суду першої інстанції, але мають доказове значення для правильного вирішення справи. Проти дослідження нових доказів кожна із сторін не заперечувала.

Під час апеляційного розгляду справи додатково встановлені наступні факти.

Батьки відповідача проживають окремо від нього та отримують пенсію: ОСОБА_10 отримує пенсію за вислугою років у розмірі 4313,23 гривень; ОСОБА_11 отримує пенсію за віком у розмірі 3029,57 гривень. У відповідача є брат ОСОБА_12, який отримує пенсію за вислугою років та також за законом зобов'язаний брати участь в утриманні непрацездатних батьків, якщо вони такого утримання потребують.

Відповідач пояснив в судовому засіданні, що він не надає батькам постійного щомісячного утримання, відраховуючи з свого заробітку певну суму, а надає таку допомогу періодично, коли батьки за станом здоров'я потребують лікування, на що витрачаються додаткові кошти. Зазначені нові обставини не суперечать висновку суду першої інстанції про те, що відповідач надає утримання своїм батькам. Але таке утримання не є постійним, а батьки відповідача мають сукупний щомісячний дохід, який вдвічі перевищує розмір мінімальної заробітної плати

Також встановлено, що дружина відповідача доходу не має, оскільки не працює, але перебуває на обліку в Луганському міському центрі зайнятості, як така, що шукає роботу. Цей новий факт свідчить про те, що дружина відповідача на час розгляду справи перебуває на його утриманні, але це має тимчасовий характер, оскільки дружина відповідача є працездатною особою та вживає заходів для пошуку роботи, звернувшись до центру зайнятості.

Крім того, встановлено, що дружині відповідача державою виплачується пенсія на дитину у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 1300 грн. І хоча про виплату пенсії на дитину відповідач не повідомляв в суді першої інстанції, суд не поставив під сумнів, що відповідач утримує дитину своєї дружини. Наявність пенсії підтверджує ту обставину, що тягар відповідача по утриманню дитини пом'якшується зі сторони держави.

Відповідач працює в органах прокуратури та отримує щомісячно заробітну плату. Розмір заробітної плати, отриманої ним в 2016 році за основним місцем роботи склав 258 042 гривень Крім того, відповідач отримав допомогу на проживання, як внутрішньо переміщена особа, у розмірі 2 210 гривень та інші види матеріальної допомоги у розмірі 1 500 гривень. Загальний розмір доходу відповідача за 2016 рік склав 261 752 гривень. Розмір постійного доходу відповідача переконливо свідчить про те, що утримання неповнолітньої у розмірі ? частки заробітку (доходу) дитини не може бути для нього надмірним тягарем, з огляду на наступне.

Фактично на момент вирішення справи утриманцями відповідача за законом можуть вважатись лише його непрацездатні батьки, яких він зобов'язаний утримувати на підставі ст.202 СК України, у разі, якщо вони такої допомоги потребують. Однак, в судовому засіданні не було встановлено, що відповідач надає таке щомісячне утримання своїм батькам. З пояснень відповідача, можна зробити висновок про те, що він приймає участь у додаткових, викликаних хворобою батьків. Суд першої інстанції цю обставину при визначенні розміру аліментів врахував.

Дружина відповідача та її син відповідно до закону не можуть вважатись утриманцями відповідача, однак, суд першої інстанції врахував проживання в сім'ї відповідача дитини його дружини як обставину, що має бути врахована як істотна при визначенні розміру аліментів.

Окремо суд зауважує, що стягнення аліментів на неповнолітню дитину у розмірі ? частки заробітку (доходу) - це мінімальний розмір аліментів на одну дитину, визначений законом для безспірного стягнення судом в порядку наказного провадження відповідно до п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року (п.4 ч.1 ст.96 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Тому за наявності у відповідача постійного доходу стягнення аліментів на утримання в мінімальному безспірно встановленому розмір не може вважатись для нього надмірним тягарем, адже у відповідача залишається ? частини його доходу.

Суд вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що його дохід має мінливий характер з огляду на розмір премії, яка змінюється від 50% до 134%, або взагалі не виплачується. Преміювання в даному випадку не має значення для скасування рішення суду, оскільки з будь-якого доходу (у тому числі меншому, ніж за попередні періоди та у разі відсутності преміювання) на утримання дитини буде вираховуватись ? частка заробітку (доходу).

Також суд вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що на утримання орендованого ним житла та сплати комунальних послуг він витрачає значну частину свого доходу, оскільки це спростовується представленими суду доказами. Зокрема, декларація про доходи відповідача свідчить про те, що він у 2016 році отримував державну соціальну допомогу в розмірі 2 210 гривень, яка виплачується на покриття витрат за житло і комунальні послуги. Квартира була ним орендована 23 березня 2017 року. Докази про розмір свого доходу в 2017 році відповідач суду не представив. Також не представлено доказів на підтвердження того, що орендна плата виплачена в зазначеному в договорі розмірі. А сам по собі договір оренди не є доказом понесених витрат.

Доводи відповідача про порушення судом норм процесуального права також не заслуговують на увагу, оскільки засновані на помилковому суб'єктивному тлумаченні припису п.4 ч.1 ст.96 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Зазначена норма передбачала видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів виключно у випадках:

якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на одну дитину у розмірі ? частки заробітку (доходу) платника аліментів, а позивачкою було заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки;

якщо ця вимога не пов'язана із встановленням батьківства, а позивачкою була заявлена вимога про встановлення батьківства відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду про стягнення аліментів.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.381, ст.382, ст.383, ст.384, ст.388, п.1 ч.1 ст.389, ч.1 ст.390, 391 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд

постановив

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 07 лютого 2018 року.

Головуючий Авалян Н.М.

Судді Кострицький В.В.

Орлов І.В.