Рішення № 72143839, 31.01.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6263/16-ц

2/214/639/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 січня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого – судді Чернової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання – Лєбєдєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу № 214/6263/16 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, третя особа – ОСОБА_2, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу з вказаним позовом, в якому просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на жилий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: вул. Лавринева, буд. 11, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне. 01.08.1989 року батько позивача – ОСОБА_3 склав заповіт, за яким жилий будинок з господарчими побудовами, що знаходиться в м. Кривому Розі по вул. Лавринева, буд. 11 – заповів ОСОБА_2, який є рідним братом позивача. Вказаний заповіт 01.08.1989 року посвідчено державним нотаріусом сьомої Криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 2-1026. Відповідно до реєстраційного посвідчення від 02.07.1987 року, «Криворізьке БТІ» засвідчило, що житловий будинок 11 по вул. Лавринева в м. Кривий Ріг зареєстрований за ОСОБА_3 на праві приватної власності і на підставі договору на право будівлі будинку з господарчими побудовами і безстрокового користування земельною ділянкою. 18.01.2002 року помер батько позивача. На момент смерті батька, позивач та її рідний брат – ОСОБА_2 проживали окремо від батька. Після смерті батька, відкрилась спадщина у вигляді вищезазначеного житлового будинку. Після відкриття спадщини, позивач бела переконана, що її брат – ОСОБА_2 скористався заповітом та переоформив визначену заповітом спадщину на своє ім’я. Претендувати на спадкове майно після смерті батька позивач не мала можливості, оскільки вона за заповітом повино було дістатись братові. Іншого майна у ОСОБА_3 не було. У лютому 2003 року позивач звернулась до брата, як вважала до власника майна за заповітом, із проханням надати їй в користування земельну ділянку і жилий будинок з господарчими побудовами, на що отримала згоду. Таким чином, із лютого 2003 року і по теперішній час позивач безперервно, відкрито і добросовісно володіє жилим будинком з господарчими побудовами та використовує земельну ділянку, площею 600 кв.м., які розташовані за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лавринева, 11. Протягом всього часу, позивач власними сила підтримує в належному стані будинок, при необхідності виконує поточні ремонти, обробляє прилеглу земельну ділянку, сплачує поточні комунальні платежі. ОСОБА_2 передав позивачеві всі документи на жилий будинок і земельну ділянку. До нотаріальної контори ОСОБА_2 з приводу прийняття чи відмови від прийняття спадщини не звертався. Оформити свої права на спадщину у нотаріуса позивач не має можливості, оскільки пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач має на оригінали документів на вищевказане нерухоме майно, добросовісно, безперервно володіє нерухомістю, у зв’язку із чим звернулась до суду.

Позивач у судове засідання не з’явилась, представник позивача надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив задовольнити та розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, до суду не з’явився, заяв не надав.

Третя особа – ОСОБА_2 до судового засідання не з’явився, надав заяву в якій не заперечував проти задоволення позову, просив розглянути справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, судом були встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно свідоцтва про народження батьками ОСОБА_5 є: батько ОСОБА_3 Кузміч та матір ОСОБА_6 (а.с. 7).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу, 18.04.2003 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на «Бока» (а.с. 8).

Відповідно заповіту, посвідченого 01.08.1989 року державним нотаріусом Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_4, ОСОБА_3 заповів належний йому жилий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лавринева, 11 – ОСОБА_2 (а.с. 12).

18.01.2002 року помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 13).

Згідно реєстраційного посвідчення, від 02.07.1987 року Криворізьке міське БТІ посвідчило, що буд 11 по вул. Лавринева в м. Кривому Розі на праві приватної власності на підставі договору на право побудови будинку та безстрокового користування земельною ділянкою належить ОСОБА_3 (а.с. 14,15,16-18).

ОСОБА_1 сплачує комунальні платежі, які нараховуються за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лавринева, 11 (а.с. 21-22).

Позивачем на адресу Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори надіслано заяву від 26.07.2016р. про прийняття спадщини, яка згідно відмітки у рекомендованому повідомлені була отримана представником нотаріальної контори 29.07.2016р. (а.с. 38,39).

Згідно звіту про оцінку майна, ринкова вартість житлового будинку із господарчими будівлями, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лавринева, 11 станом на 12.11.2016 року становить 48 435,00 грн. (а.с.40-43).

Суд, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу, повно і всебічно з’ясувавши обставини цієї справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за таких підстав.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.ст. 12 ч. 3, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в судовому засіданні було встановлено, та згідно тверджень позивача у позовній заяві та пояснень до позовної заяви, позивач знала про існування заповіту, посвідченого 01.08.1989 року державним нотаріусом Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_3 заповів належний йому жилий будинок з господарськими побудовами, який знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лавринева, 11 своєму синові, брату позивача, - ОСОБА_2 (а.с. 12). Отже останній було відомо щодо власника спірного нерухомого майна.

Основоположні принципи здійснення правомочності власника сформульовані в ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятої в м. Рим 04 листопада 1950 року, що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України. Ця норма міжнародної конвенції передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном; не допускає позбавлення тією чи іншою особою свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

У Конституції України закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головним з яких є принцип рівного визнання й захисту рівним чином усіх форм власності (ст. ст. 13, 14, 41).

Зокрема, ч. 4 ст. 41 Конституції України передбачено, що «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним».

Конституційні положення про право власності відображені в нормах чинного законодавства, зокрема в ст. 344 Цивільного кодексу України, якою встановлені правила застосування набувальної давності як одного зі способів набуття права власності.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду положення ст.ст. 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуте на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що мають юридичне значення і підлягають доведенню.

З аналізу ст. 344 ЦК України вбачається, що така норма матеріального закону визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме, володіння має бути добросовісним, тобто у випадку, якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а саме, ті обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, що не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, або на майно, що придбано добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено.

За змістом роз’яснень пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надано жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на правові підстави для визнання за нею права власності на спірне майно на підставі ст. 344 ЦК України. Позивач знала, що володіє чужою річчю. Крім того, ОСОБА_2 не звертався до нотаріальної контори з заявою про відмову від прийняття спадщини, а отже, у суду не має доказів, що на своє майно спадкоємець за заповітом не претендує.

Таким чином слід зазначити, що докази та обставини, на які посилається позивач в позовній заяві не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому суд відмовляє в позові в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до положень ст.. 141 ЦПК України, у зв’язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати по справі суд залишає за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 344 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Виконавчого комітету Криворізької міської ради (адреса місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1) про визнання права власності за набувальною давністю, третя особа – ОСОБА_2 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Чернова