Ухвала суду № 72140458, 06.02.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/6595/16-а

пр.№ 2-а/464/31/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2018 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Рудакова І.П.,

за участю секретаря судового засідання Бондар Н.С.

позивач ОСОБА_1 районна адміністрація Львівської міської ради

відповідач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Крамсервіс»

третя особа Львівська міська рада,

розглянувши у порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Крамсервіс», третя особа Львівська міська рада про демонтаж споруди,

за участю представників учасників справи: представник позивача ОСОБА_3 ( довіреність від 26.12.2017 № 34-вих-12299) представник відповідача – адвокат ОСОБА_4 (договір про надання правової допомоги від 18.10.2016) - з'явились, представник третьої особи ОСОБА_5 (довіреність від 26.02.2010 № 1-7-вих-45) не з’явилась,

в с т а н о в и в :

позивач Сихівська РА ЛМР звернулась до суду із позовом у поряду адміністративного судочинства до відповідача ОСОБА_6 «Крамсервіс» у якому просить зобов’язати відповідача здійснити демонтаж споруди – об’єктів торгівлі площею 69,00 кв.м. на вулиці О.Довженка,2 у м.Львові та стягнути понесенні судові витрати.

08 лютого 2017 року позивач уточнив позовні вимоги та просить здійснити демонтаж самочинно встановлених, на місці літнього майданчика, об’єктів торговельного призначення на вулиці О.Довженка,2 у м.Львові загального довжиною 30,35 м, висотою до вивісок – 3,5 м, глибиною – 5 м.

25 квітня 2017 року відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі № 464/6595/16-а, оскільки по даній справі Господарським судом Львівської області ухвалено рішення від 06 квітня 2015 року у справі № 914/483/15 про відмову у задоволенні позову Сихівської РА ЛМР до ОСОБА_6 «Крамсервіс» про здійснення демонтажу самочинно встановлених елементів літнього майданчика. Судом апеляційної інстанції судове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Протокольною ухвалою суду від 25.04.2017 відмовлено у зв’язку із відсутністю підстав для закриття провадження у справі.

25 квітня 2017 року відповідачем подано заяву про передачу справи № 464/6595/16-а за позовом Сихівської РА ЛМР до ОСОБА_6 «Крамсервіс» про здійснення демонтажу споруди- об’єктів торгівлі, до окружного адміністративного суду, а саме у Львівський окружний адміністративний суд. Протокольною ухвалою суду від 30.05.2017 у заяві відмовлено.

30 травня 2017 року відповідачем подано заперечення на адміністративний позов у яких просять відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки об’єкти будівлі, які просить демонтувати позивач, є частиною реконструйованих приміщень, яка проведена у відповідності до вимог чинного законодавства, шо належать відповідачу та не підпадає під визначення самочинного будівництва у розумінні закону.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просить такий задовольнити, з підстав викладених у адміністративному позові.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову повністю, просить у такому відмовити за безпідставністю, згідно з доводів викладених у письмових запереченнях.

У судове засідання представник третьої особи не з’явився, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, а тому, суд зі згоди учасників процесу, вважає за можливе провести судове засідання у відсутності осіб, що не з'явились.

З 16 грудня 2017 року набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147- VIII.

Відповідно до Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017 №2147-VIII) установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей.

Згідно з абзацом 10 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-правових управлінських функцій, на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу наведених норм вбачається, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність, окрім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, ще й інших суб'єктів при здійсненні ними публічно-правових управлінських функцій, на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Згідно з пункту 5 частини першої статті 19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з частини четвертої статті 46 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб’єкту владних повноважень законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

В пункті 5 частини четвертої статті 46 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи чи юридичні, в чітко визначених законами України випадках.

Відповідно до підпункту 3 п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить делеговане повноваження із здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Аналогічна норма закріплена в ст.14 Закону України «Про основи містобудування», відповідно до якої до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Разом з цим, у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

При цьому, за змістом статті 177 ЦК України, об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

З урахуванням норм частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа - в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов'язання знесення (демонтаж) самочинного будівництва, в даному випадку об’єктів торговельного призначення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року (справа № 802/1318/15-а).

Враховуючи наведене вище, суд приходить переконання, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень. При цьому, публічно-правовий спір має свою особливість суб’єктного складу участь суб’єкта владних повноважень, яка є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб’єкта владних повноважень.

З огляду на це неправильним є формальне застосування пункту 5 частини другої статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб’єкт владних повноважень як позивач.

Зазначене підтверджується також правилами статей 4, 19 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Таким чином, аналіз статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Контекстний аналіз і конструкція указаних норм процесуального закону (статей 4, 19 та 46 КАС України) із огляду на завдання адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) свідчить про те, що поширення юрисдикції адміністративних судів на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень, коли відповідачем за адміністративним позовом виступає інша особа, а не суб’єкт владних повноважень, є винятком із загальних правил і засад адміністративного судочинства. Під юрисдикцію адміністративних судів такі спори згідно з пунктом 5 частини другої статті 19 КАС України підпадають в тому разі, якщо в Конституції чи законах України зазначено про розгляд певного спору за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень в порядку, встановленому КАС України.

Як вбачається із матеріалів справи, саме розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 5 від 14.01.2015 відповідача зобов’язано в строк до 18.01.2015 року демонтувати самочинно встановлені елементи літнього майданчика за адресою – м.Львів, вул.О.Довжеенка,2 у м. Львові.

Тобто, у даному спорі, враховуючи характер спірних відносин, наявний спір про право цивільне, оскільки пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а тому такий не може бути розглянутий порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства

Таким чином, враховуючи те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому необхідно відмовити у відкритті провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернення з аналогічним позовом до загального місцевого суду, як суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.3, 19, 46, 238, 248, 251, 256, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

закрити провадження у справі за адміністративним позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Крамсервіс», третя особа Львівська міська рада про демонтаж самочинно встановлених, на місці літнього майданчика, об’єктів торгівельного призначення на вулиці О.Довженка,2 у м.Львові загальною довжиною 30,35 м, висотою до вивісок – 3,5 м, глибиною – 5 м.

Роз’яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загального місцевого суду, як суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

Ухвала може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.295 КАС України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень КАС України.

Ухвала набирає законної сили у порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 06 лютого 2018 року.

Суддя І.П. Рудаков