Ухвала суду № 72134402, 08.02.2018, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

____________копія:_

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2018 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1,

суддів: Гладкого С.В., Іващука В.Я.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12015180050000754 відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимий, вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 06 червня 2014 року за ч.2 ст.121 КК України до 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, 19 серпня 2015 року був звільнений по відбуттю строку покарання;

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.289 та ст.395 КК України;

за участі:

секретаря с/з – ОСОБА_3,

прокурора – Корольова О.О.,

захисника-адвоката – ОСОБА_4;

за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_5 (далі – прокурор) на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2017 року;

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі із внесеними змінами, наданими у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, прокурор просить вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у незаконному заволодінні транспортним засобом повторно та у порушенні правил адміністративного нагляду та кваліфіковано його дії за ч.2 ст.289 та ст.395 КК України відповідно.

Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України та призначено йому покарання за цей злочин у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років. На підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання його було звільнено зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки. Відповідно до ст.76 КК України, судом покладено на ОСОБА_2 обов’язки: не виїзжати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично зявлятись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У пред’явленому обвинуваченні за ст.395 КК України ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зі змінами прокурор вказує, що вирок суду є незаконним та необгрунтованим, ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не дотримався положень, що встановлює ст.374 КПК України та закріплює вимоги, яким повинен відповідати вирок суду, зокрема щодо наявності формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Також доводить, що суд першої інстанції провів підготовче судове засідання без участі захисника ОСОБА_2. Крім того, стверджує, що докази судом першої інстанції були досліджені неналежним чином, що вплинуло на їх оцінку та призвело до ухвалення необгрунтованого рішення

Як зазначено у вироку, суд першої інстанції встановив, що досудовим розслідуванням встановлено, що ухвалою Володимирецького районного суду від 20 березня 2015 року ( так зазначено у вироку) щодо ОСОБА_2 встановлено адміністративний нагляд, відповідно до якого йому було заборонено виходити з квартири з 22-ї до 06-ї год; заборонено перебувати в ресторанах, кафе, барах та в місцях продажу спиртних напоїв на розлив; заборонено виїжджати за межі Володимирецького району Рівненської області та реєструватись у Володимирецькому відділенні міліції Кузнецовського МВ УМВС України в Рівненській області 07 та 14 числа кожного місяця. ОСОБА_2 Звинувачується в умисному порушенні встановлених адміністративних обмежень, а саме: виїхав за межі Володимирецького району без дозволу Володимирецького ВП Кузнецовського ВП ГУНП в Рівненській області: не з’являвся у встановлений термін на реєстрацію до Володимирецького ВП Кузнецовського ВП ГУ НП в Рівненській області.

Крім того, у ніч на 09 травня 2016 року, точної години не встановлено, останній шляхом пошкодження віконного скла проник через вікно у будинок, що належить ОСОБА_6, за адресою: вул.Меліоративна, 22 у с.Половлі, Володимирецького р-ну, Рівненської обл., звідки викрав скутер марки «Навігатор», червоного кольору, без номерних знаків, чим заподіяв ОСОБА_7В.( так зазначено у вироку) матеріальну шкоду. Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаним з проникненням у інше приміщення, ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.289 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Корольова О.О., який підтримав апеляційну скаргу прокурора із внесеними змінами до неї та просив її задовольнити, думку захисника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4, який просив залишити вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши, наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів прийшла до таких висновків.

Згідно ст.409 КПК України, підставою для скасування чи зміни судового рішення судом апеляційної інстанції, крім іншого, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зокрема, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті ( частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, підстави для задоволення цивільного позову абр відмови у ньому, залишення його без розгляду, тощо.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступне..

Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

На виконання вимог ч.ч.1,2 ст.349 КПК України, суд визначив обсяг доказів, що підлягають дослідженню на підтвердження вини обвинуваченого, і судом було досліджено ряд процесуальних документів, як у частині пред’явленого обвинувачення ОСОБА_2 за ст.395 КК України, так і за ч.2 ст.289 КК України

В судовому засіданні ОСОБА_2 вину у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.289 КК України визнав та надав пояснення з приводу обставин його вчинення, у пред’явленому обвинуваченні за ст.395 КК України – вину не визнав і пояснив, що до Володимирецького районного відділу поліції не з’являвся за відсутності коштів на транспорт і у зв’язку з перебуванням на заробітках.

Згідно з вироком, суд, в порушення вимог ст..374 КПК, не сформулював обвинувачення за ч.2 ст.289 КК України визнане ним доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форму вини і мотиви кримінального правопорушення, не зазначив суд і як він кваліфікує дії обвинуваченого.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.90 р. (із змінами внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93 р., №12 від 03.12.97 р.) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», формулювання недоведеної частини пред»явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнане недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення.

Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_2 за ст..395 КК, суд зазначив, що ухвалою Володимирецького районного суду від 20.03.2015 р. ( хоча в обвинувальному акті зазначено дату – 30.03.2015 р.) щодо ОСОБА_2 встановлено адміністративний нагляд. Як на доказ невинуватості ОСОБА_2, суд послався тільки на його покази, дані ним в судовому засіданні, згідно яких свою вину у вчиненні даного злочину, він не визнає. Чи досліджувались і інші докази в суді на підтвердження винуватості (невинуватості) ОСОБА_2 у вчиненні даного кримінального правопорушення, у вироку не зазначено. Тому незрозумілим є, з яких міркувань виходив суд, визнавши обвинуваченого за вказаною нормою закону невинуватим.

Також судом було вказано, що адвокат ОСОБА_4 здійснював захист обвинуваченого під час досудового розслідування лише при розслідуванні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, і здійснював захист в суді також по даному кримінальному правопорушенню, а тому досудове розслідування відносно ОСОБА_2 за ст.395 КК України було здійснено з порушенням процедури передбаченої нормами КПК України та у зв’язку із цим суд зробив висновок про неможливість визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.395 КК України та притягнення його до кримінальної відповідальності за цією статтею кримінального закону. Водночас, за вимогами ст..45 КПК, захисником є адвокат, який здійснює захист, зокрема, підозрюваного, обвинуваченого.

Із вироку суду вбачається, що адвокат ОСОБА_4 здійснював захист ОСОБА_2 при розслідування кримінального правопорушення та захист у суді тільки щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК, що, на думку колегії суддів, є порушенням прав обвинуваченого на захист, оскільки захисник, в даному випадку, повинен здійснювати захист особи як такої.

Вказівка суду про відсутність у ОСОБА_2 захисника на час проведення досудового розслідування, яку суд поклав в основу прийнятого рішення про виправдання ОСОБА_2 за ст.395 КПК України, була зроблена без посилання на кримінальний закон і рішення в цій частині судом першої інстанції також невмотивоване.

Частиною першою ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, у тому числі й у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З приводу призначення покарання особі за вчинений злочин, Пленум Верховного Суду України у п.3 Постанови ( з наступними змінами і доповненнями) «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року (далі – Постанова Пленуму ВСУ) надав роз’яснення, згідно яких при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з класифікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення обвинуваченою особою (форми вини, мотивів, способу, стадій, наслідків, що настали тощо), досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати також його вік, стан здоров’я, поведінку, минуле (зокрема наявність не знятих чи непогашених судимостей), склад сім’ї, матеріальний стан тощо, а згідно п.9 даної постанови Пленуму ВСУ, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване у вироку.

Звільняючи ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції ніяким чином його не мотивував, а послався лише на прохання прокурора не позбавляти обвинуваченого волі, що не можна визнати обґрунтованим.

Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вищезазначені порушення кримінального процесуального закону при ухваленні вироку, допущені судом першої інстанції, і наведені у мотивувальній частині ухвали, на думку колегії суддів, є істотними, в розумінні ч.1 ст.412 КПК України, так як перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, всупереч ст.370 КПК України, про що наголошується прокурором в апеляційній скарзі із внесеними змінами.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного вироку з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції для ретельної перевірки, зібраних у кримінальному провадженні доказів щодо пред’явленої обвинуваченому ОСОБА_2 підозри за ч.2 ст.289 та ст.395 КК України з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, оцінки таких доказів з приводу їх належності та допустимості з метою ухвалення відповідно до норм КПК України законного, вмотивованого та обґрунтованого рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 407, 412, 415 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора з внесеними до неї змінами задовольнити.

Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач - підпис ОСОБА_1

Судді: підписи ОСОБА_8

ОСОБА_9

Згідно з оригіналом: суддя-доповідач: ОСОБА_1