Постанова № 72134172, 06.02.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/442/17 Номер провадження 22-ц/786/367/18Головуючий у 1-й інстанції Должко С. Р. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Одринської Т.В

суддів: Панченка О.О.,Пікуля В.П.

при секретарі - Коротун І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Великопавлівська сільська рада Зіньківського району Полтавської області про визнання права власності, виселення з житлового приміщення та повернення нерухомого майна в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зазначеним позовом, просить суд визнати її право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1, який в цілому складається із : житлового будинку позначеного «А-1», сараїв «Б» «в2», літньої кухні «В» і «в», погріба «в1», вбиральні «Г», трубопровода «№1», воріт огорожі «№2», огорожі «№3», виселити ОСОБА_2 із зазначеного житлового будинку та зобов'язати повернути будинок в натурі.

19 квітня 2017 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_3 в якому просить визнати її право власності в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_5 , на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який складається із житлового будинку «А-1», сарая «Б», літньої кухні «В» і «в», погріба «в1», сарая «в2», вбиральні «Г», трубопровода «№1», воріт огорожі «№2», огорожі «№3».

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2про визнання права власності, виселення з житлового приміщення та повернення нерухомого майна в натурі - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими спорудами по вул. АДРЕСА_1 який в цілому складається із: житлового будинку позначеного «А-1», сараїв «Б» «в2», літньої кухні «В» і «в», погріба «в1», вбиральні «Г», трубопровода «№1», воріт огорожі «№2», огорожі «№3», без визначення частки в натурі.

В іншій частині первісного позову -відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування -задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 , право власності в порядку спадкування після померлого ОСОБА_5 на 1/2 частину садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими спорудами по вул. АДРЕСА_1 , який в цілому складається із: житлового будинку позначеного «А-1», сараїв «Б» «в2», літньої кухні «В» і «в», погріба «в1», вбиральні «Г», трубопровода «№1», воріт огорожі «№2», огорожі «№3», без визначення частки в натурі.

В задоволенні зустрічного позову в іншій частині - відмовлено.

З даним рішенням не погодився відповідач, в зв'язку з чим подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_3, її позовні вимоги прохала задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково первісні та зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що членами колгоспного двору, які не втратили права на частку у його майні до 15 квітня 1991 року, являються ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_5, яким належать по ? частині спірного домоволодіння.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду та вважає, що він зроблений на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким дана відповідна правова оцінка.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується довідкою Великопавлівської сільської ради за № 399 від 18 травня 2016 року , будинковолодіння в АДРЕСА_1 згідно по господарської книги № 5, особовий рахунок НОМЕР_1 станом на 01.07.1990 року відносилося до типу колгоспного двору / а.с.16/.

Вказане домоволодіння належало на праві спільної сумісної власності членам колгоспного двору, якими були громадяни ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їхні неповнолітні діти ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_3) та ОСОБА_5.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли був відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року №885-ХІІ введений в дію Закон України "Про власність".

На час відкриття спадщини - смерті 20 вересня 1989 року повнолітніх членів колгоспного двору - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в спірному домоволодінні проживала неповнолітня ОСОБА_3 / а.с.15/

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося сторонами у справі, на момент смерті своїх батьків неповнолітній ОСОБА_5 перебував у дитячому будинку, ніяким чином не впливало на його законні права та інтереси, як члена вищезазначеного колгоспного двору, так-як до дитячого будинку він потрапив за обставин, які не залежали від його волі і на які він не міг ніяким чином впливати.

У відповідності з діючою на той час статтею 123 ЦК УРСР 1963 визначено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх.

Той факт, що на момент смерті своїх батьків ОСОБА_5 перебував у дитячому будинку, ніяким чином не впливало на його законні права та інтереси, як члена вищезазначеного колгоспного двору, так-як до дитячого будинку він потрапив за обставин, які не залежали від його волі і на які він не міг ніяким чином впливати.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 Постанови від 22 грудня 1995 року №20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору;

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як встановлено судом першої інстанції, в листопаді 1989 року ОСОБА_3 працевлаштувавшись на роботу в Полтавському автоагрегатному заводі вибула на постійне місце проживання в м.Полтава та виписалась з місця прописки по АДРЕСА_1.

В свою чергу, вона не втратила право на частку в спірному колгоспному дворі , оскількиприпинила свою участь у колгоспному дворі в листопаді 1989 року, тобто менше ніж за три роки до 15 квітня 1991 року. І на час набуття чинності ЗУ « Про власність» вона не втратила права власності на належну їй частку. Не оформлення права власності документально не позбавляє її права на належну їй частку майна.

ОСОБА_5 досягнувши повноліття повернувся жити в спірне будинковолодіння вже після 15 квітня 1991 року, тобто після того як колгоспні двори були припинені в силу Закону і проживав у зазначеному будинковолодінні до моменту своєї смерті разом зі своєю дружиною - ОСОБА_2 / а.с.59/

Таким чином, на підставі наведених норм матеріального права - статей 120, 123 ЦК УРСР та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суд першої інстанції вірно встановив,що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 належала частка в майні цього колгоспного двору, розмір їх частки складав ? у кожного.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо визнання за ОСОБА_2 право власності на ? частину спірного домоволодіння, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України,спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Після смерті ОСОБА_5, відкрилася спадщина, яка складається в тому числі із земельного паю, а також 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявляла про відмову від спадщини, а отже прийняла спадщину після померлого ОСОБА_5

Державним нотаріусом було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_5на земельний пай, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на належну померлому 1/2 частину домоволодіння їй було відмовлено з підстав відсутності державної реєстрації права власності померлого на нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене,суд першої інстанції дійшов до вірного висновку,що ОСОБА_2 набула право власності на ? частину спірного домоволодіння в порядку спадкування після померлого чоловіка, яку належала частка в майні колгоспного двору.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів за результатами апеляційного розгляду справи вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом надана відповідна правова оцінка.

Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2017 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 лютого 2018 року.

Головуючий суддя : / підпис/ Т.В.Одринська

Судді: / підпис/ О.О.Панченко / підпис/ В.П.Пікуль

З оригіналом згідно:

Головуючий суддя : Т.В.Одринська