Постанова № 72131734, 06.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/923/17 Головуючий у І інстанції Іванюта Т. Є.Провадження № 22-ц/780/515/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 26 06.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2018 року м. Київ

справа № 368/923/17

провадження № 22ц/780/515/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В., Сліпченка О.І., Гуля В.В.

при секретарі - Тимошевській С.І.

сторони :

позивач - ОСОБА_4

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Іванюти Т.Є., повний текст складений 09.11.2017 року,

встановила:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України:

пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується;

пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна мотивуючи тим, що 18.07.2007 року отримала від відповідача кредитні кошти у розмірі 91000 грн., за які вона придбала квартиру АДРЕСА_1, уклавши з відповідачем 18.07.2007 року іпотечний договір.

Далі позивачка зазначила, що згідно кредитного договору щомісяця сплачувала за графіком тіло кредиту у розмірі 535 грн. 29 коп., комісію за користування кредитом у розмірі 172 грн. 90коп. та 13,8% річних від суми залишку основного кредиту, загалом у 2014 році платіж складав 1237 грн. 60 коп. Однак, з січня 2014 року вона припинила його сплачувати через виниклі труднощі в зв'язку з чим виникла заборгованість, яку було стягнуто рішенням Кагарлицького районного суду від 24.05.2016 року в розмірі 90 196 грн. 66 коп.

Позивачка, посилаючись на те, що повністю погодилася з вказаним рішенням, тому після набрання даним рішенням законної сили 06.06.2016 року сплатила на рахунок відповідача з призначенням «оплата кредитної заборгованості згідно рішення суду - 46000 грн. згідно квитанції від 06.06.2016 року та 44196 грн. 66 коп. згідно квитанції від 06.09.2016 року, після чого звернулася до відповідача з листом, в якому просила надати письмове підтвердження про повне дострокове виконання кредитного договору для зняття арешту з квартири, однак отримала відмову, тому просила визнати іпотеку припиненою, зняти заборону відчуження нерухомого майна та вилучити з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у зв'язку з іпотекою.

У своїх запереченнях Банк зазначив, що дійсно є рішення суду, яким позовні вимоги банку задоволено частково, оскільки дія кредитного договору встановлена до 17.09.2021 року, тому станом на серпень 2017 року нарахована пеня за неналежне виконання зобов'язань, розмір якої складає 152 693 грн., 65 коп., яка позивачкою не сплачена, тому просили відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Кагарлицького районного суду від 31 жовтня 2017 року позов задоволено.

Суд визнав припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, встановлену на підставі договору №09-07/ИП/21, укладеного 18.07.2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», з вилученням з державного реєстру іпотек запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - запису про заборону відчуження зазначеного майна.

Не погоджуючись с таким рішенням Банк подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначив, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора прав на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку майно. Зазначив, що розірвання кредитного договору не дає підстав для припинення іпотеки, якою може забезпечитись виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору, тому просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка зазначила, що заборгованість яку називає апелянт є незаконною, адже ні суду ні їй розрахунок надано не було. Відповідач не скористався своїм правом подати зустрічний позов про стягнення вказаної суми, тому оскільки є виконане позивачкою повністю рішення суду про повне виконання зобов'язання за кредитним договором, посилання апелянта на порушення умов договору після виконання судового рішення є незаконним, тому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_6 підтримав доводи скарги, просив її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_4 та її представник адвокат ОСОБА_7. в апеляційній інстанції, скаргу не визнали, проти її задоволення заперечували, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просили рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону, рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так судом встановлено, що 18 липня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №09-07-ИП, відповідно до умов якого Банк надав Позивачці в тимчасове користування кредит на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового призначення в сумі 91 000 грн. із сплатою13,8 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 17.09.2021р.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_4 18.07.2007 року був укладений іпотечний договір, яким позивачка передала в іпотеку Банку належне їй нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Сторони дійшли згоди, що цей договір діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

В зв'язку з порушення умов кредитного договору у позивачки виникла заборгованість, тому Банк у травні 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_8 про стягнення кредитної заборгованості, яка виникла станом на 05.05.2015 року.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 травня 2016 року позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості було частково задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором станом на 05.05.2015 року в розмірі 90196 грн. 66 коп., яка складається: 37 728 грн. 51 коп. - сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту; 13 118 грн. 85 коп. - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту; 672 грн. 85 коп.,- сума строкової заборгованості по відсотках; 9 347 грн. 17 коп. - сума простроченої заборгованості по відсотках; 172 грн. 90 коп. - сума строкової заборгованості по щомісячній комісії; 2766 грн. 40 коп. - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 13425,96 грн. пеня за прострочення погашення основної заборгованості по кредиту; 9582,28грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом; 3381,74 грн. пеня за прострочення сплати заборгованості по щомісячній комісії.

Крім того, судом встановлено, що після набрання даним рішенням законної сили 06.06.2016 року позивачка добровільно сплатила на рахунок відповідача з призначенням «оплата кредитної заборгованості згідно рішення суду по кредитному договору №09-07/ИП/21 від 17.07.2007 року» - 46000 грн., згідно квитанції від 06.06.2016 року та згідно квитанції від 06.09.2016 року - 44196 грн. 66 коп.

Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та є дійсною до припинення основного зобов'язання. Оскільки забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором є виконаними, тому іпотека є припиненою.

Судова колегія не погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а стягнення в судовому порядку кредитної заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду та його виконання.

Умовами укладеного 18 липня 2007 року між сторонами іпотечного договору встановлено, що договір діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка виконала рішення суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором станом на 05.05.2015 року. При цьому кошти за цим рішенням були сплачені позивачкою 06.06.2016 року та 06.09.2016 року.

Таким чином, іпотекою може забезпечуватися виконання зобов'язань за користування кредитними коштами, що виникли після 05.05.2015 року до 06.09.2016 року.

Отже, суди першої інстанції інстанцій дійшов до передчасного висновку про те, що зобов'язання сторін за іпотечним договором припинилися.

Доводи позивачки у відзиві про те, що банк у даному провадженні не заявляв вимог до позивачки про стягнення заборгованості, не можуть бути взяті до уваги, оскільки Банк не утратив право на звернення до суду із такими вимогами.

За таких обставин, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» задовольнити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

О.І.Сліпченко

В.В.Гуль