Постанова № 72126776, 07.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/398/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач :Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 рокуСправа № 127/6912/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року (головуючий суддя Луценко Л.В.), ухвалене о 12:52 год. у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, повний текст рішення суду складено 22 грудня 2017 року, у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області до ОСОБА_2, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Вінницької міської ради, про звільнення земельної ділянки,

встановив:

У березні 2017 року ГУ ПФУ у Вінницькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької міської ради, про звільнення земельної ділянки.

Свої позовні вимоги, позивач мотивував тим, що ГУ ПФУ у Вінницькій області є орендарем земель територіальної громади міста, загальною площею 0,0357 га, згідно з договором оренди земельної ділянки від 17.03.2006 року та плану розташування земельної ділянки.

Так, за експлікацією земельних угідь площа забудованих гаражів складає 172 кв.м. (26,72 м. х 6,30 м.), а ділянка, виділена позивачу для обслуговування гаражів - 185 кв.м. (26,72 м. х 6,84 м.), решта території відводиться в оренду для спільного користування і створення спільного проходу з приватним підприємством кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміром 31 кв.м. (26,72 м. х 1,20 м.), власником якого є відповідач.

У березні 2016 року при проведенні інвентаризації земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача, було здійснено обміри орендованої ділянки та встановлено, що відстань від забудованих гаражів до приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» відповідача загалом має складати 8 метрів. Дана територія мала б створити умови для вільного проїзду до гаражів і до кафе, можливість маневру чи розвороту службових автомобілів позивача. Однак власник приватного підприємства кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» - відповідач по справі, прибудував капітальну опорну стіну, зменшивши орендовану земельну ділянку позивача майже на 2 метри. Бетонна опорна стіна заглиблюється у фундамент до 0,70 м. Побудувавши дану конструкцію, власник кафе створив на спірній території місце відпочинку для персоналу кафе шириною 2,80 метра, виклав його тротуарною плиткою, розташував мангал.

23.05.2016 року Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради у присутності працівника орендаря ОСОБА_3, ОСОБА_4 проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства при використанні земель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, про яку Вінницька міська рада повідомляла відповідача завчасно, шляхом надсилання останньому попередження від 26.04.2016 року.

За результатами даної перевірки складено акт дотримання вимог законодавства при використанні земель міста Вінниці від 23.05.2016 року за № 72/9-03-3, згідно із яким встановлено факт використання відповідачем трьох земельних ділянок по АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, загальною площею 0,0742 га, зокрема і земельної ділянки, площею 0,0057 га, із орендованих у Вінницької міської ради земель Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за адресою: АДРЕСА_1, що використовується відповідачем для обслуговування кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» без правовстановлюючих документів. Це також підтверджується результатами тахеометричної зйомки від 27.04.2016 року МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» та кадастровим планом. Земельна ділянка огороджена бетонним парканом та опорною стінкою з бетону, об'єкти нерухомості на ділянці відсутні.

Відповідач плату за землю за дану земельну ділянку не сплачував, що є порушенням ст. 206 Земельного кодексу України та ст.287 Податкового кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного відповідачу повідомлено про необхідність звільнити самовільно зайняту ділянку із орендованих земель позивача за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0057 га, яка використовується без правовстановлюючих документів, шляхом перенесення паркану, опорної стінки та приведення її в первинний стан; сплатити плату за землю за фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, загальною площею 0,0057 га, по АДРЕСА_1, згідно з вимогами чинного законодавства.

Примірник акту перевірки отримано працівником орендаря ОСОБА_4 для передачі ОСОБА_2 26.05.2016 року, про що свідчить надпис разом із підписом на акті перевірки від 26.05.2016 року.

Крім того, примірник акту перевірки разом із кадастровим планом та фото направлявся 27.05.2016 року ОСОБА_2

Однак, вищезазначені вимоги були проігноровані відповідачем, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просив суд зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0057 га, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом перенесення паркану, опорної стінки та приведення земельної ділянки у первинний стан відповідно до вимог, визначених планом відведення земельної ділянки позивачу за рахунок відповідача (а.с.1-5, 71-72).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0057 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом перенесення паркану, опорної стінки та приведення земельної ділянки у первинний стан відповідно до вимог, визначених планом відведення земельної ділянки Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за рахунок ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. судового збору в дохід держави.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, зокрема зазначає, що рішення Вінницького міського суду ухвалено рішення на підставі вимог та обґрунтувань позивача - ГУ ПФУ у Вінницькій області без врахування доказів та обґрунтувань, наданих представником відповідача та його заперечень щодо вимог позивача.

Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області - Ільченко Т.М. відповідно до ст. 360 ЦПК України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 в апеляційній скарзі та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 217 року - без змін, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, при його ухваленні судом не порушено норм ні матеріального, ні процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи. Окрім цього, надав письмову відповідь на відзив позивача, у якій спростовує даний відзив.

Представник позивача ГУ ПФУ у Вінницькій області - Ільченко Т.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача, Вінницької міської ради в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, тому відповідно до вимог ст. 128, ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції переконаний, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає таким вимогам.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 81 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції, встановив та виходив із доведеності того, що спірна земельна ділянка, площею 0,0057 га у власність або користування відповідачу не надавалася, відповідач користується нею без правовстановлюючих документів, а також, що є всі достатні підстави вважати, що опорна стінка та бетонний паркан були побудовані відповідачем, виходячи із того, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача звільнити дану ділянку як самовільно зайняту та привести у первинний стан відповідно до вимог, визначених планом відведення земельної ділянки ГУ ПФУ у Вінницькій області, за рахунок відповідача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому дійшов висновку про їх задоволення.

При цьому суд правильно виходив із змісту норм ст. ст. 83, 116, 125, 212 ЗК України та посилався на ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», згідно з якою самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Згідно із пунктом «є» частини 1 статті 12 ЗК України здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

За порушення земельного законодавства, в тому числі і за самовільне зайняття земельних ділянок, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства (п.п. «б» ч. 1 ст. 211 ЗК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що позивач ГУ ПФУ у Вінницькій області є орендарем земель територіальної громади міста, загальною площею 0,0357 га, згідно з договором оренди земельної ділянки від 17 березня 2006 року (а.с.6-8) та проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області для будівництва та обслуговування гаражів службового використання АДРЕСА_1 (а.с.73-76).

За експлікацією земельних угідь площа забудованих гаражів складає 172 кв.м. (26,72 м. х 6,30 м.), а ділянка, виділена позивачу для обслуговування гаражів - 185 кв.м. (26,72 м. х 6,84 м.), решта території відводиться в оренду для спільного користування і створення спільного проходу з приватним підприємством кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміром 31 кв.м. (26,72 м. х 1,20 м.) (а.с.88).

Створення зазначеного проходу спільного користування відповідно до умов договору оренди є однією із умов надання в оренду ГУ ПФУ у Вінницькій області земельної ділянки (п. 26 договору).

Факт самовільного використання відповідачем спірної земельною ділянки, площею 0,0057 га із орендованих ГУ ПФУ у Вінницькій області, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0057 га, встановлено за результатами перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель, проведеної Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради 23 травня 2016 року, також в ході даної перевірки встановлено, що плату за землю за дану земельну ділянку ОСОБА_2 не сплачував, чим порушив вимоги ст. 206 ЗК України та ст. 287 Податкового кодексу. Викладене підтверджується Актом № 72/9-03-3 від 23 травня 2016 року (а.с. 12).

Таким чином, суд першої інстанції, належним чином оцінивши надані позивачем докази на підтвердження його вимог, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді, перебуває в оренді у ГУ ПФУ у Вінницькій області, а відповідач ОСОБА_2 користується нею без відповідних правовстановлюючих документів, вимоги щодо добровільного звільнення земельної ділянки та приведення її в первинний стан не виконує, а тому право позивача підлягає захисту в порядку, передбаченому ст. 212 ЗК України.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо того, суд першої інстанції, посилаючись на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 216 року у цивільній справі № 127/18683/16-ц помилково вважає факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки встановленим, і у зв'язку з цим прийшов до помилкового висновку при вирішенні даної справи, апеляційний суд відхиляє, оскільки ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції лише додатково звернув увагу, що дане судове рішення мало місце, в той час як своє рішення суд ґрунтував на повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Крім того, помилковими є трактування відповідачем висновку Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року у справі № 127/18683/16-ц про скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року в частині звільнення земельної ділянки площею 0,0057 га по АДРЕСА_3 шляхом перенесення опорної стінки та відмови у позові в цій частині в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки, як вбачається із змісту даного судового рішення, скасовуючи рішення суду першої інстанції у зазначеній справі, апеляційний суд вказував на порушення місцевим судом норм процесуального та матеріального закону, оскільки ГУ ПФУ у Вінницькій області як юридична особа має самостійно звертатись до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, а тому звернення Вінницької міської ради з позовом в інтересах ГУ ПФУ у Вінницькій області суперечить нормам ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 3 ЦПК України, у зв'язку з чим апеляційний суд і дійшов висновку, що рішення в цій частині є незаконним та необґрунтованим, відтак підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі представник відповідача посилається, на невідповідність твердження представника позивача про відсутність в кошторисі ГУ ПФУ у Вінницькій області видатків на капітальне будівництво показникам кошторису, що, на його думку, не спростовує можливість спорудження опорної стінки позивачем, тому й не може бути прийнято судом як доказ, в зв'язку з чим він вважає недоведеним доказами спорудження опорної стінки саме ОСОБА_2 Однак, суд апеляційної інстанції критично оцінює такі доводи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, суд першої інстанції, вірно звернув увагу на особливості фінансування ГУ ПФУ у Вінницькій області як бюджетної установи, що передбачає цільовий характер бюджетних асигнувань. Усі видатки, які проводять бюджетні установи, розмежовані за економічною суттю платежу. Для цього використовують коди економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ). При цьому установа може використовувати кошти лише на визначені цілі, за напрямами використання коштів, визначених у Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333.

Я убачається із наявної в матеріалах справи копії звіту апарату ГУ ПФУ у Вінницькій області про надходження та використання коштів загального фонду за 2008 рік, видатки на капітальне будівництво у нього відсутні, а кошти, на яких наголошував представник відповідача у апеляційній скарзі та у своїх поясненнях в судовому засіданні, відповідно до економічної класифікації видатків бюджету є коштами іншого спрямування, зокрема 47 200 грн. - «поточний ремонт обладнання, інвентаря та будівель, технічне обслуговування обладнання» (код КЕКВ 1137), а 28 000 грн. - «капітальний ремонт адміністративних об'єктів» (код КЕКВ 2132).

За змістом ч. 3 ст. 119 Бюджетного кодексу України витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів) є нецільовим використанням бюджетних коштів, що відповідно до п. 24. ч. 1 ст. 119 Бюджетного кодексу України є порушенням бюджетного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами у справі докази у їх сукупності, встановивши, що будівництво даної опорної стінки та бетонної огорожі не могло бути здійснено за рахунок коштів ГУ ПФУ у Вінницькій області, в той час як наявними в матеріалах справи фото підтверджується, що опорна стіна слугує огородженням спірної території, якою користується відповідач, облаштувавши там місце відпочинку для персоналу кафе, прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що вони були побудовані саме відповідачем, а тому підлягають перенесенню саме за його рахунок.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні не заперечував, що він мав намір використовувати дану земельну ділянку для обслуговування торгового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2», в зв'язку із чим звертався до позивача із пропозицією врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, однією із умов якої, як убачається із запропонованого ним її проекту, є передача спірної земельної ділянки у сервітутне використання ОСОБА_2

Однак, ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовилося від укладення мирової угоди на запропонованих умовах, оскільки, як пояснила представник позивача, це суперечило його інтересам.

Твердження апелянта на наявність домовленостей між ОСОБА_2 та керівництвом ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо погодження меж з подальшим будівництвом спорудженням опорної стінки судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо посилань відповідача на довідку про внесення змін в земельно-облікові документи від 16 травня 2008 року (а.с. 90), то суд виходить з такого. На зазначеному представником відповідача аркуші в матеріалах справи міститься лист від 26 травня 2008 року № 1614/06-36/06 за підписом начальника ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якому зазначено, що ГУ ПФУ у Вінницькій області не заперечує передачу із орендованої управлінням земельної ділянки 0,0003 га для обслуговування торгово-побутововго комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_2» та внесення відповідних змін в облікові документи. При цьому апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про те, що сама лише наявність вказаної згоди позивача та подальшого рішення Вінницької міської ради про затвердження відповідного проекту землеустрою що відведення земельної ділянки ОСОБА_2 від 24 грудня 2008 року, не є достатнім доказом виникнення у відповідача права користування спірною земельною ділянкою а тому не спростовує висновків суду першої інстанції про самовільне зайняття спірної земельної ділянки, площею 0,0057 га, оскільки жодних подальших дій щодо оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства України та внесення відповідних змін в земельно-облікові документи щодо земельної ділянки 0,0003 га ОСОБА_2 не вчинено, доказів, що свідчили б про протилежне суду не надано.

Твердження апелянта про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи за умови відсутності експертних досліджень землевпорядної документації апеляційний суд до уваги не бере, оскільки відповідні клопотання про призначення судової експертизи сторонами у справ, як у суді першої, так і апеляційної інстанції не заявлялися, хоча дане питання судом з'ясовувалося.

Суд апеляційної інстанції не оцінює як доказ копії документів, доданих апелянтом до відповіді на відзив позивача на апеляційну скаргу, стосовно його звернення до Департаменту земельних ресурсів Вінницької міської ради щодо передачі земельної ділянки у сервітутне користування для здійснення підприємницької діяльності, оскільки вони не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а апелянт не обґрунтував неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції та його суб'єктивної переоцінки, суд вважає несуттєвими та такими, що висновків суду не спростовують. Висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.

За таких обставин апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та переконаний, що доводи апеляційної скарги, наведені на її обґрунтування, їх не спростовують і не дають підстав для висновку про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому визнає, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: