Рішення № 72123277, 08.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2018Справа № 910/23190/17

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", м. Київ

про стягнення 107 258,22 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (відповідач) суми в розмірі 107 258,22 грн., з яких 92 507,01 грн. страхового відшкодування, 10 449,49 грн. пені, 3 077,72 грн. інфляційних втрат та 1 224,00 грн. 3 % річних, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 27.12.2017р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.12.2017р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40.

02.01.2018р. до суду повернулось поштове повідомлення про вручення 29.12.2017р. поштового відправлення відповідачеві (ухвали суду від 26.12.2017р.).

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про отримання судового рішення є днем вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Крім того, про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи свідчить також подана ним 05.01.2018р. заява про ознайомлення з матеріалами справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2016р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Договір №201/50/1001449 добровільного страхування наземного транспорту (надалі - Договір страхування), відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню на випадок пошкодження чи знищення, в тому числі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобіля "Ауді", реєстраційний номер НОМЕР_1 (застрахований автомобіль), із загальним строком дії (по періодах) з 16.07.2016р. по 15.07.2017р.

14.01.2017р. о 18 год. 30 хв. на вул. Пріорська в м. Києві ОСОБА_2 керуючи автомобілем "Камаз", реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем "Ауді", реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 15.02.2017р. у справі №756/1325/17 ОСОБА_2 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

16.01.2017р. ОСОБА_3 звернувся до позивача з повідомленням про подію, що може бути визнання страховою.

Відповідно до наданого позивачем звіту № 22/23.01.17 про оцінку колісного транспортного засобу від 23.01.2017р. вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КТЗ (Ез = 0,00) становить 117 732,64 грн.

24.01.2017р. ОСОБА_3 звернувся до позивача з заявами про виплату страхового відшкодування згідно з договором страхування та відповідно до наданих рахунків та просив позивача перерахувати суму страхового відшкодування на відповідні СТО.

Згідно наданого позивачем рахунку-фактури № 0000034560 від 25.01.2017р. вартість деталей пошкодженого автомобіля "Ауді", реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 32 598,18 грн., а відповідно до рахунку на оплату № TVO11111543 від 25.01.2017р. та видаткової накладної № 3611 від 07.02.2017р. вартість робіт склала 59 908,83 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 50-666/1 від 27.01.2017р., розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 92 507,01 грн.

Як зазначає позивач, на підставі наказів № 50-666/1/1 від 27.01.2017р. та № 50-666/1/2 від 27.01.2017р., на виконання умов Договору страхування було здійснено виплату своєму страхувальнику (шляхом перерахування на рахунки СТО (ТОВ «Отомобіль» та ДП «Ауді Центр Віпос») суми страхового відшкодування в розмірі 92 507,01 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень №16799 від 27.01.2017р. на суму 20 500,00 грн., №16800 від 27.01.2017р. на суму 9 500,00 грн., №17006 від 03.02.2017р. на суму 29 908,83 грн., №17556 від 01.03.2017р. на суму 20 000,00 грн. та №17629 від 06.03.2017р. на суму 12 598,18 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про виплату страхового відшкодування по справі № 50-666 вих. № 768 від 31.03.2017р. (докази направлення вимоги містяться у матеріалах справи) на суму 92 507,01 грн., на яку відповідачем була надана позивачу відповідь у листі вих. № 5565-31 від 26.06.2017р. щодо необхідності надання додаткових документів задля належного опрацювання справи.

Крім того, у відповідь на заяву позивача про настання страхового випадку від 07.04.2017р., відповідач повідомив позивача (лист вих. № 5693-31 від 04.07.2017р.) щодо відсутності підстав для виплати страхового відшкодування.

01.08.2017р. позивач вкотре звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування вих. № 1738 від 01.08.2017р. (докази направлення вимоги містяться у матеріалах справи) на суму 92 507,01 грн. та пені в розмірі 2 128,93 грн., на яку відповідач у листі вих. № 6607-31 від 08.08.2017р. повторно вказав щодо необхідності надання додаткових документів для врегулювання події.

У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив виплату позивачу суми страхового відшкодування, останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 92 507,01 грн. страхового відшкодування, а також за прострочення його виплати 10 449,49 грн. пені, 3 077,72 грн. інфляційних втрат та 1 224,00 грн. 3 % річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як встановлено судом, позивачем з урахуванням рахунку-фактури № 0000034560 від 25.01.2017р., рахунку на оплату № TVO11111543 від 25.01.2017р. та видаткової накладної № 3611 від 07.02.2017р., на підставі складеного ним Страхового акту № 50-666/1 від 27.01.2017р., наказів № 50-666/1/1 від 27.01.2017р. та № 50-666/1/2 від 27.01.2017р. на виконання умов Договору страхування, в межах, визначеної звітом № 22/23.01.17 про оцінку колісного транспортного засобу від 23.01.2017р. вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 92 507,01 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.

Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи Полісу №АІ/9722962 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи, яка керувала автомобілем "Камаз", реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у відповідача, отже останній є особою, відповідальною за спричинену у ДТП шкоду.

Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу №АІ/9722962 ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну становить 100 000,00 грн., а розмір франшизи - 0,00 грн., а отже, з відповідача має бути стягнуто 92 507,01 грн. (виплачена позивачем своєму страхувальнику сума страхового відшкодування в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу).

Розмір шкоди, завданої власнику застрахованого позивачем автомобілю доведений суду належними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП, і також відповідач не спростував розраховану позивачем суму страхового відшкодування.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 92 507,01 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 449,49 грн. пені, 3 077,72 грн. інфляційних втрат та 1 224,00 грн. 3 % річних.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. А у відповідності до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Пеня нарахована позивачем (Страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.

Відповідач, заявляючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 10 449,49 грн., посилався на п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26.09.2012 у справі №4/17-3520-2011).

Крім того, суд враховує правовий висновок, зроблений Верховним Судом України у постанові від 04.11.2014 р. по справі № 910/17223/13 де зазначено, що спірні правовідносини у даному випадку не регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а до них застосовуються положення ст. 27 Закону України "Про страхування", які кореспондуються зі ст.ст. 993, 512, 514 ЦК України, що регулюють заміну кредитора.

З огляду на викладене, враховуючи те, що між сторонами відсутні договірні відносини, а вказаний позивачем закон, який передбачає пеню, у спірних правовідносинах не застосовується, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення 10 449,49 грн. пені.

Щодо стягнення з відповідача 3 077,72 грн. інфляційних втрат та 1 224,00 грн. 3 % річних, суд відзначає наступне.

Згідно п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

При цьому, як випливає з листа відповідача вих. № 5565-31 від 26.06.2017р., вимогу позивача про виплату страхового відшкодування по справі № 50-666 вих. № 768 від 31.03.2017р. на суму 92 507,01 грн. отримано відповідачем 07.04.2017р., відтак граничний строк на виплату суми страхового відшкодування за приписами п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" спливає 06.07.2017р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі № 910/22034/15.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за заявлений ним період (07.07.2017р. - 15.12.2017р.), судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, а розраховані позивачем суми фінансових санкцій, не перевищують розрахованих судом таких нарахувань, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 077,72 грн. інфляційних втрат та 1 224,00 грн. 3 % річних підлягають задоволенню.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення суми страхового відшкодування та нарахованих фінансових санкцій за прострочення його виплати, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені за прострочення виплати страхового відшкодування.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/23190/17 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 92 507,01 грн. страхового відшкодування, 3 077,72 грн. інфляційних втрат та 1 224,00 грн. 3 % річних. В задоволенні решти вимог належить відмовити за їх необґрунтованістю.

Судовій збір в розмірі 1 452,14 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (ідентифікаційний код 20782312, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (ідентифікаційний код 25201716, адреса: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41) 92 507,01 грн. (дев'яносто дві тисячі п'ятсот сім гривень 01 коп.) страхового відшкодування, 3 077,72 грн. (три тисячі сімдесят сім гривень 72 коп.) інфляційних втрат, 1 224,00 грн. (одну тисячу двісті двадцять чотири гривні 00 коп.) 3 % річних та 1 452,14 грн. (одну тисячу чотириста п'ятдесят дві гривні 14 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Морозов