Ухвала суду № 72118470, 09.02.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/356/18

Номер провадження 1-кп/623/124/2018

У Х В А Л А

іменем України

09 лютого 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Гуренко М.О., за участю прокурора Молодовського І.О., при секретарі Лисенко О.В., обвинуваченої ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, розглянувши в підготовчому судовому засіданні матеріали обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.309 КК України-,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2018 року до суду надійшов указаний обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12017220320001214, реєстр матеріалів досудового розслідування розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта.

В підготовчому судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_1 оскільки строк його дії закінчується 10.02.2018 року, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися.

Обвинувачена ОСОБА_1 та її захисник заперечували проти продовження дії запобіжного заходу та просили змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Згідно обвинувального акту, своїми діями ОСОБА_1 скоїла кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.307 КК України, тобто незаконний збут наркотичних засобів, та ч.2 ст.309 КК України, тобто незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.

Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

Згідно ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

В рішеннях Європейського суду існує розширене трактування терміну обґрунтована підозра, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року). Будь-яка стороння особа може бути переконаною в тому, що ця особа причетна до даного кримінального провадження.

У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010 року п. 36) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

Відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).

В той же час судом була досліджена трудова книжка ОСОБА_3, де зазначено, що остання офіційно працювала продовж декількох років, однак офіційно не працює більше 2 років, проживає одна, міцних соціальних зав’язків не має, суспільно корисною працею не займається.

Позитивну характеристику, надану начальником КЖРЕП 1 суд оцінює критично, оскільки на ній не вказана дата її складання та підписана начальником «ОСОБА_4М.», хоча в той же час захисником була подана і інша посередня характеристика, вже підписана директром КЖРЕП 1 «В.С. Крупицьким», станом на 08.02.2018 року.

ОСОБА_4 того захисником були надані медичні довідки щодо наявності у обвинуваченої сталої хвороби – токсичного остіомелиту, а наркотики її підзахисна вживала лише для того, щоб його вилікувати.

Однак в той же час загальновідомим є той факт, що токсичний остіомелит щелепи – це хвороба, яка саме з’являється внаслідок систематичного вживання наркотичних речовин, які містять в своєму складі амфетаміни, тому особа не може вилікуватися його вживанням.

Також суд звертає увагу на той факт, що жоден свідок за даним кримінальним провадженням не допитаний, жодні докази сторони обвинувачення та захисту не досліджені, по суті розгляд судового провадження не розпочатий, обвинувачена ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 4 до 8 років, раніше не судима, ніде не працює і не навчається, може переховуватися від органів досудового слідства та суду, таким чином наявні ризики, передбачені п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перебуваючи на свободі обвинувачена ОСОБА_1 буде переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинить інше кримінальне правопорушення, а також оцінюючи сукупності всі обставини вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про обґрунтованість підозри, тяжкість покарання, що загрожує їй в разі визнання вини у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого обвинувачується, застосування стосовно ОСОБА_1 більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд вважає, що ОСОБА_1 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до двох місяців.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 331, 369 КПК України, ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання обвинуваченої та захисника про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт - залишити без задоволення.

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Харківської установи виконання покарань № 27 на 60 днів, тобто до 09 квітня 2018 року включно.

Раніше визначену суму застави у розмірі 168400,00 (сто шістдесят вісім тисяч чотириста) гривень, яку може бути внесено на депозитний рахунок р/р № 37318098006674, отримувач коштів - ТУ ДСА України у Харківській області, банк отримувача - ДКС України, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26281249, код банку отримувача (МФО) 820172, призначення платежу: застава, справа № 623/356/18; провадження № 1-кп/623/124/2018 від ОСОБА_1, або її рідних – залишити без змін.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_1 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_1 наступні обов’язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та\або місця роботи.

Копію ухвали направити в Харківську установу виконання покарань №27.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає, а заперечення проти неї можуть бути подані разом з апеляційною скаргою на остаточне рішення суду.

Головуючий суддя: М.О. Гуренко