Вирок № 72115009, 08.02.2018, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №446/188/14-к

Провадження № 1-кп/440/3/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2018 року

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Жур ибіди Б.М.

при секретарі Гута О.С.

з участю прокурора Трояновського Б.С.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Буську, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012150220000004 від 08 грудня 2012. року, за підозрою

ОСОБА_1, 12.11.1973 р. н., українця, громадянина України, уродженця та зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 366 КК України , -

в с т а н о в и в:

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що в період з квітня 2010 року по грудень 2012 року, здійснюючи господарську діяльність по виготовленню шлакоблоків, їх перевезенню, а також виготовленню меблів на території нової тракторної бригади, що в с. Старий ОСОБА_4»янко - Бузького району Львівської області, використовуючи найману працю робітників, умисно, грубо порушив діюче законодавство про працю, яке виразилось в тому, що всупереч вимогам ст. 30 ЗУ «Про оплату праці» , ст. 24, 24-1, 83, 116, 253 КЗпП України допустив до роботи громадян ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, однак, з вищевказаними працівниками не уклав трудових договорів, не проводив обліку робочого часу, не надавав чергові відпустки, не нараховував їм заробітну плату, а виплачував її ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13С, ОСОБА_12 В.3., «в конвертах», а працівнику ОСОБА_3 взагалі не виплачував заробітної плати, відповідно не нараховував при цьому та не сплачував обов'язкових внесків до Пенсійного фонду України та інших загальнообов’язкових фондів, таким чином, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 вчинив грубе порушення законодавства про працю, кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 172 КК України.

Окрім того, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 07.02.2012 р. та 24.01.2013 р. склав та подав до Державної податкової інспекції у Кам’янко - Бузькому районі завідомо неправдиві податкові декларації про майновий стан і доходи за 2011 та 2012 роки, відповідно в яких у графі № 5 розрахунку податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності не відобразив витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату, а отже, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразились у складанні і подачі завідомо неправдивих документів, вчинив кримінальне правопорушення - службове підроблення передбачене ч. 1 ст. 366 КК України.

Потерпілим у кримінальному провадженні визнано ОСОБА_3, котрим у кримінальному провадженні заявлено цивільний позов на загальну суму 43 299, 40 грн.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 своєї вини у інкримінованих йому діяннях не визнав та вказав, що особисто він, жодної господарської діяльності по виготовленню шлакоблоків та меблів у с. Старий Добротвір Кам’янко - Бузького району Львівської області не здійснював, вище перелічені особи ніколи не були його найманими працівниками і їх працю він ніколи не використовував, а отже, не мав обов’язку укладати з ними трудових договорів, вести облік часу, надавати щорічні відпустки та сплачувати їм заробітну плату та інші обов’язкові платежі до Пенсійного фонду України та інших фондів, і саме через це, при подачі до Державної податкової інспекції у Кам’янко - Бузькому районі податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2011 та 2012 роки в графі № 5 податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем не відобразив витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату.

Доказами вини підсудного ОСОБА_1 сторона обвинувачення вважає покази осіб допитаних в ході досудового слідства, а саме, потерпілого - ОСОБА_3 та свідків - ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 3., ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_18

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо приймав під час судового засідання.

Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.

Так, з показів потерпілого ОСОБА_3, безпосередньо допитаного у судовому засіданні вбачається, що останній працював у ФОП ОСОБА_1 на виробництві шлакоблоків в якості інспектора з охорони праці, до обов’язків якого входило перевіряти стан охорони праці, надавати інструкції, тощо, і за це ФОП ОСОБА_1 ніби - то мав виплачувати йому щомісячну заробітну плату.

Однак, як вбачається з показів ОСОБА_1, жодної діяльності в с. Старий Добротвір Кам’янко - Бузькому районі Львівської області він не здійснював, а тому ОСОБА_3 ніколи не був ні його працівником, ні тим паче інспектором з охорони праці, так як жодної трудової угоди він з ним не укладав, і виконання будь - якої роботи він йому не доручав, а отже, покази потерпілого є безпідставними та надуманими.

З показів свідка ОСОБА_12 3., безпосередньо допитаного у судовому засіданні, вбачається, що він допомагав ОСОБА_1 декілька разів (возив блоки автомобілем), за що той одразу ж з ним розраховувався, однак на виробництво він не ходив, та працевлаштований не був, що свідчить про те, що жодних трудових правовідносин між ним та ОСОБА_1 ніколи не було.

Більше того, про те що ОСОБА_12 ніколи не працював у ОСОБА_1 зазначив і сам обвинувачений, котрий вказав, що той лише раз чи два допоміг йому у доставці автомобілем продукції.

З показів свідка ОСОБА_17 суду стало відомо, що на території с. Старий Добтровір Кам’янко - Бузького району Львівської області справді мало місце виробництво шлакоблоків, так як земельна ділянка на якій воно здійснювалось була ним передана, як уповноваженою особою, в оренду на підставі договору, і за таку оренду сплачувались кошти, однак даний свідок так і не зазначив, що саме ОСОБА_1 керував вказаним виробництвом і використовував при цьому найману працю робітників, зазначених у обвинувальному акті, а тому, його покази не є прямим доказом вини підсудного ОСОБА_1

З показів безпосередньо допитаного в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5, вбачається що він, в пошуках роботи, сам прийшов на виробництво в с. Старий Добротвір Кам’янко - Бузького району Львівської області і запропонував свою допомогу, однак ОСОБА_1, незважаючи на те, що він ходив на роботу, не платив йому зароблених коштів.

Як пояснив сам ОСОБА_1, свідок ОСОБА_5 неодноразово звертався до нього в пошуках роботи, однак не зважаючи на отриману відмову, останній продовжував надалі ходити на виробництво, а отже, вважав, що працює і йому мають платити заробітну плату, хоча це не так, оскільки як заявив сам ОСОБА_5 його ніхто не примушував працювати, він приходив добровільно, а це означає, що ОСОБА_1 не використовував його працю як найману, не укладав з ним трудової угоди, а тому не мав обов’язку сплачувати йому заробітну плату.

Свідок ОСОБА_9 показав, що допомагав ОСОБА_1 у 2010 р. на протязі двох днів по виробництву шлакоблоків, Таку роботу йому запропонував вже покійний брат. Хто ще виконував подібну роботу, не пам’ятає, додавши що на виробництві жодного автомобіля марки ЗІЛ, не бачив, заробітної плати не отримував.

З показів свідка ОСОБА_18 вбачається, що між обвинуваченим та її покійним чоловіком були якісь домовленості з приводу реалізації продукції, і що декілька разів до неї в магазин приїздив автомобіль із готовою продукцією, однак з показів даного свідка не відомо чи використовував ОСОБА_1 найману працю працівників, адже свідок про це нічого так і не вказала.

Свідок ОСОБА_19, яка була безпосередньо допитана в якості свідка, пояснила суду що насправді виробництвом шлакоблоків в с. Старий Добротвір Камянко - Бузького району Львівської області займалась саме вона, як фізична особа - підприємець і у вказаній діяльності вона використовувала найману працю на підставі відповідних трудових договорів укладених з ОСОБА_8 та ОСОБА_20 З її показів стало відомо також і те, що її, вже на той час чоловік ОСОБА_1, допомагав їй, у зв’язку з її вагітністю, здійснювати господарську діяльність по виготовленню шлакоблоків, однак сам такої діяльності ніколи не провадив і найману працю робітників не використовував.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_21 показали, що ніколи не працювали у ОСОБА_1, жодних матеріальних виплат не отримували, де і ким він працює і чи займається підприємницькою діяльністю, їм не відомо.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, які неодноразово викликались до суду, не з»явились, про причини неявки суду не повідомили. Суд вичерпав всі можливості щодо їх явки, а тому не бере до уваги їх свідчення, надані на досудовому слідстві.

Інших доказів вини підсудного суду надано не було, і під час судового розгляду таких не здобуто.

Таким чином, з показів допитаних у судовому засіданні свідків стає зрозумілим, що вони не були працівниками ОСОБА_1, він не змушував їх працювати на себе і не укладав з ними жодних трудових договорів, а отже у його діях відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.

Більше того, з позиції Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ вбачається, що грубим порушенням законодавства про працю вважається незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю під яким слід розуміти порушення прав працівників, які працюють за укладеним трудовим договором.

Про грубе порушення прав працівників може свідчити систематичність таких порушень, тяжкі наслідки у вигляді фізичної, матеріальної та моральної шкоди, певний спосіб порушення трудових прав, пов'язаний з примусом фізичним або психічним, а також обставини, які виключають можливість самостійного вибору працівником своєї поведінки.

Грубим, зокрема, слід визнати порушення загальних вимог про охорону праці у випадку створення реальної загрози спричинення шкоди життю або здоров'ю працівників.

Як встановлено у судовому засіданні, допитані у якості свідків особи не укладали з обвинуваченим жодних трудових договорів, а отже, вони не вважалися його найманими працівниками, а він не використовував їх працю постійно, а лише час від часу просив йому допомогти, а тому, в даному випадку відсутній факт порушення їх прав як працівників, а отже, це виключає кримінальну відповідальність обвинуваченого за ч. 1 ст. 172 КК України.

ОСОБА_21 цього, з показів свідка ОСОБА_22 – інспектора управління Держпраці у Львівській області, котра, у 2013 році здійснювала перевірку за фактом ніби - то використання обвинуваченим ОСОБА_1 найманої праці без оформлення в установленому порядку, стало відомо, що вона, як посадова особа, брала участь у проведенні перевірки, яка до слова, відбувалась в м. Кам’янка – Бузька Львівської області та зазначила, що така перевірка була ініційована органами прокуратури Кам’янко – Бузького району Львівської області і їй були надані лише письмові покази свідків, з яких вбачається, що вони ніби - то працювали у підсудного, проте, сам ОСОБА_1 такий факт наявності використання найманої праці ним тоді заперечив. Свідок зазначила, що акт перевірки, який був нею складений, не є остаточним документом, який встановлює наявність або відсутність вини підсудного у використанні найманої праці не оформленої належним чином, у самому акті зазначена лише можливість наявності незареєстрованих трудових відносин між обвинуваченим та свідками, а не встановлений такий факт, і обов’язок доведення цих обставин чи їх спростування, не входить до компетенції управління Держпраці, а покладається виключно на правоохоронні органи.

Таким чином, з показів даного свідка не можна зробити однозначний висновок про наявність використання обвинуваченим найманої праці без оформлення у встановленому порядку, адже ні проведення перевірки, ні її результати, які відображені у відповідному акті, не доводять остаточної вини обвинуваченого, а лише допускають її наявність, що не тотожно.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Що стосується підозри обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення) то суд виходить із наступного:

Судом не здобуто доказів вини обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України в аспекті грубого порушення законодавства про працю, через відсутність факту використання ним найманої праці працівників, а наявність факту службового підроблення, якраз вбачає собою внесення неправдивих даних до податкових декларацій стосовно витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату особам, які не були працівниками обвинуваченого, то суд приходить до висновку про відсутність у діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В ст. 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, в ході судового розгляду, пред’явлене ОСОБА_1 обвинувачення не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення його винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення, ні органом досудового слідства, ні судом, не здобуто. У зв’язку з чим, суд вважає необхідним в силу презумпції невинуватості, закріпленого у ст. 62 Конституції України, виправдати ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 366 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні даних кримінальних правопорушень.

Згідно з п 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

У відповідності до ст. 129 ч. 3 КПК України, у зв’язку з виправданням обвинуваченого, з підстави відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, цивільний позов ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, залишити без розгляду.

На підставі наведеного, керуючись ст. 373-374 КПК України, суд -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред»явленому обвинуваченні за ст. ст. 172 ч. 1, 366 ч. 1 КК України та виправдати за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов»язання – скасувати.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ОСОБА_15»яновича про відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди – залишити без розгляду.

Скасувати арешт на нежитлову будівлю, магазин «Продтовари», розташований за адресою вул. Надбужна, 64, с. Старий Добротвір, ОСОБА_4»янка-Бузького району Львівської області, будинок за адресою вул. Сороківська, 2, с. Реклинець Сокальського району Львівської області.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області через Буський районний суд протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Суддя ОСОБА_23