Ухвала суду № 72108701, 31.01.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1144/18

Провадження № 1-кс/369/296/18

У Х В А Л А

іменем України

31 січня 2018 року м. Київ

Слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатов Д.Д., при секретарі Кузьменко П.О., розглянув клопотання прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Кулика Олег Ігоровича, про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111200000060 від 26.01.2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Кулик Олег Ігорович, звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111200000060 від 26.01.2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Проведення досудового розслідування доручено СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що 17.01.2018 близько 22:00 ОСОБА_2, прибувши до будинку АДРЕСА_1 Київської області, де проживає разом із сім'єю не зміг потрапити до будинку, так як його не впускали невідомі особи. Зазначені невідомі особи повідомили, що вони є представниками ТОВ «ВЛ Групп» та зазначене домоволодіння і земельна ділянка належить їм згідно з договором оренди від між ТОВ «ВЛ Групп» та ПАТ «Піреус Банк МКБ», а новим власником майна є ПАТ «Піреус Банк МКБ». Водночас зазначається, що з приводу процедури оформлення права власності на зазначений будинок триває судовий спір. За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Порушивши процедуру примусового виселення заявника із будинку, де зокрема прописана її малолітня дитина, без відповідного рішення суду, змінивши замки та не пускаючи заявника забрати особисті речі із будинку, невідомі особи тим самим вчинили діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ст. 356 КК України, тобто самоправства.

Згідно із п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. За приписами п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Зазначені положення кримінального процесуального закону також узгоджуються і з практикою Європейського суду з прав людини, у відповідності до якої володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антріш проти Франції» 22.09.1994 р. та у справі «Кушоглу проти Болгарії» 10.05.2007 р.). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» 23.09.1982р.). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» 21.02.1986 р.)

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з вимогами ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Накладення арешту на майно у даному випадку не суперечитиме положенням Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Враховуючи, що об'єктивною стороною даного складу кримінального правопорушення є вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється певним громадянином, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, а вищевказані дій полягали у ненаданні заявнику доступу до майна - домоволодіння, об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 96%, літ «А», лазня літ. «Б», підпірна стінка № 1,2, огорожа № 3,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; та земельна ділянка площею 0,1915 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - які належать на праві власності ПАТ «Піреус Банк МКБ» , правомірність набуття якого оспорюється, незастосування заборони розпоряджатись таким майном може призвести до його розтрати, відчуження, інших незаконних дій із зазначеним майном, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.107 КПК України фіксація судового засідання технічними засобами не здійснювалась.

Клопотання розглядалось у відсутність представників/службових осіб ПАТ «Піреус Банк МКБ», оскільки існує ризик відповідно до якого після отримання інформації ПАТ «Піреус Банк МКБ» про існування вказаного кримінального провадження останній у короткий проміжок часу може реалізувати зазначене майно на користь третіх осіб, що ускладнить процес доказування та досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України..

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 2 ст. 167 KПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом.

Стаття 170 КПК України визначає що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Стаття 171 КПК України визначає що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали кримінального провадження, приходить до переконання, що клопотання обґрунтоване та підлягає до задоволення, оскільки прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ст. 356 КК України, і зазначене домоволодіння відповідає критеріям визначеним 98 КПК України, оскільки є предметом кримінального правопорушення, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні і арешт накладається з метою забезпечення збереження речових доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Накласти арешт на майно: домоволодіння, об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 96%, літ «А», лазня літ. «Б», підпірна стінка № 1,2, огорожа № 3,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; та земельна ділянка площею 0,1915 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - які належать на праві власності ПАТ «Піреус Банк МКБ».

Заборонити розпорядження майном: домоволодіння, об'єкт незавершеного будівництва, готовністю 96%, літ «А», лазня літ. «Б», підпірна стінка № 1,2, огорожа № 3,4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; та земельна ділянка площею 0,1915 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - які належать на праві власності ПАТ «Піреус Банк МКБ».

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Д. Д. Усатов