Ухвала суду № 72105268, 09.02.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20158/17

Провадження № 2-о/522/60/18

У Х В А Л А

Іменем України

09 лютого 2018 року Суддя Приморського районного суду міста Одеси Шенцева О.П., дослідивши заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи – ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення – визнання особи біологічною матір’ю, –

в с т а н о в и в:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, просить встановити, що померла особа ОСОБА_3 є його біологічною матір’ю, обґрунтовуючи заяву наступним.

За твердженням заявника, ОСОБА_3 зачала від його батька ОСОБА_4 та народила заявника, але ОСОБА_5 домовилась зі працівниками пологового будинку, та матір’ю заявника була зазначена ОСОБА_5, відомості про яку, як про матір заявника, були внесені до свідоцтва про народження.

Після повторного авторозподілу справи, вона була розподілена на розгляд судді Шенцевої О.П.

Розглянувши заяву, додані до неї матеріали, суддя зробив висновок, що у відкритті провадження у справі має бути відмовлено з наступних підстав.

Так, за загальним правилом статті 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Таким чином виникнення цивільних прав та обов’язків пов’язується в матеріальному законі з фактом походження дитини від певних осіб – батька та матері – за умови засвідчення такого факту органом державної реєстрації актів цивільного стану в певному порядку.

Таким чином, факт походження дитини від певної особи, яку вважає своєю матір’ю, самий по собі не створює жодних прав та обов’язків для особи до моменту його засвідчення певним державним органом.

Це стосується вимоги заявника про встановлення факту того, що певна особа є його біологічною матір’ю, з огляду на що цей факт не є юридичним в розумінні чинного законодавства та, відповідно, не має такого правового значення. Наведене виключає можливість його встановлення судом в порядку окремого провадження.

Щодо оцінки відповідності вимоги, заявленої заявником, чинному законодавству.

Одночасно суд має дати оцінку поданій заяві з точку зору її відповідності вимогам, що висуваються до заяв про встановлення материнства.

Згідно зі статтею 132 СК України (1) у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу. (2) Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Відповідно до вимог частини другої статті 135 СК України якщо батьки дитини невідомі, державна реєстрація її народження проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім'я, по батькові дитини і відомості про батьків.

Як повідомив сам заявник в поданій ним заяві, а також слідує з наданих ним же документів, відомості про матір заявника внесені в порядку, що не пов’язаний з невідомістю її особи на час реєстрації акту про народження, батьками заявника вказано особи, які перебували у шлюбі між собою, а матір’ю, як зазначив заявник – особа, визначена у медичній документації пологового будинку, де народився заявник.

Фактично заявник оспорює материнство певної особи стосовно себе, що виключається чинним сімейним законодавством за встановлених обставин, оскільки за правилом частини 1 статті 132 СК України заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Резюмуючи, суд вважає, що заявник просить встановити факт, що за своїми характеристиками не може бути визнаний юридичним фактом, притому, що самий по собі факт материнства суд вправі встановлювати в порядку окремого провадження за наявності певний умов, визначених в часті другій статті 135 СК України. Остання умова у спірних правовідносинах не дотримано.

Усі наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що подана заявником зава не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 19,186, 260 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованої особи – ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення – визнання особи біологічною матір’ю.

Повний текст ухвали виготовлений 09.02.2018 року.

Ухвала набуває законної сили через 15 днів після її проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Одеської області в порядку, визначеномуст.354-356 ЦПК України.

Суддя

09.02.2018