Постанова № 72103854, 09.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/35/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Слободяник Т. В.

Доповідач :Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2018 рокуСправа № 140/1462/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К. (суддя-доповідач);

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2,

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «НемирівЛатІнвест»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «НемирівЛатІнвест» на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Слободяник Т.В. о 13:43 год. у приміщенні Немирівського районного суду Вінницької області,

встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «НемирівЛатІнвест» про визнання договору оренди землі недійсним.

Позов мотивований тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 19 лютого 2004 року Немирівською районною державною адміністрацією за № НОМЕР_2, він є власником земельної ділянки площею 3, 7280 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Нещодавно йому стало відомо про існування договору оренди зазначеної земельної ділянки, укладеного між ним та ТОВ «НемирівЛатІнвест» 18 березня 2008 року.

Указаний договір оренди був зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 19 серпня 2010 року, про що свідчить відповідна відмітка в його тексті.

У зв?язку з тим, що указаний договір суперечить вимогам законодавства, не відповідає його волевиявленню, оскільки він його не укладав та не підписував, ОСОБА_2 просив визнати цей договір недійсним.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 144, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю "НемирівЛатІнвест" від 18 березня 2008 року та 19 березня 2010 року зареєстрований у відділі Вінницької філії "Центр ДЗК" за № 041004800471 про передачу в оренду земельної ділянки площею 3,7820 га на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області, власником якої згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_1 від 19 лютого 2004 року є ОСОБА_2.

Стягнуто з ТОВ "НемирівЛатІнвест" на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати, пов?язані з проведенням у справі судової експертизи в сумі 2 742,60 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, внутрішньому волевиявленню позивача, оскільки він його не підписував та не уповноважував інших осіб на його підписання.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «НемирівЛатІнвест», посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи не було враховано, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про існування оспорюваного договору йому було відомо з моменту його укладення, що було визнано ним у судовому засіданні.

У судове засідання представник відповідача не з?явився.

Адвокат Примакова В.В. проти апеляційної скарги заперечувала.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року таким вимогам закону відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 19 лютого 2004 року Немирівською районною державною адміністрацією за № НОМЕР_2, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 3, 7280 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області (а.с.14).

Відповідно до договору оренди землі № 144 від 18 березня 2008 року ОСОБА_2 передав в строкове платне користування ТОВ «НемирівЛатІнвест» земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 3,7280 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років.

Указаний договір оренди був зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» 19 серпня 2010 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041004800471.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_2, з посиланням на норми ст. ст. 203, 215 ЦК України, просив визнати недійсним вищевказаний договір оренди земельної ділянки через відсутність в договорі істотних його умов та волевиявлення позивача, оскільки останній його не підписував.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Умови договору оренди землі визначено у ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на березень 2008 року).

Вказані положення дають підстави для висновку про те, що підписуючи договір оренди землі, орендар та орендодавець мають бути обізнані та погоджуватись з його істотними умовами.

Про наявність волевиявлення особи та ознайомлення її зі змістом укладеного договору оренди землі свідчить підписання нею тексту такого договору.

Згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, а отже, основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також, усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до висновку експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи по матеріалам цивільної справи № 140/1462/16-ц підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» у примірнику договору № 144 від 18 березня 2008 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Наведені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі, оскільки позивач не підписував указаний договір, а відтак не був ознайомлений з його істотними умовами, що свідчить про відсутність його справжнього волевиявлення на підписання договору саме на таких умовах.

Разом із тим представником відповідача було заявлено про застосування строків позовної давності у цій справі.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Обґрунтовуючи пропуск позивачем строку позовної давності відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що ОСОБА_2 отримував орендну плату, а тому міг дізнатися про наявність договору оренди землі.

Проте, такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки отримання орендної плати не свідчить про наявність укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки та не є беззаперечним доказом укладення договору оренди земельної ділянки на умовах, визначених в договорі від 18 березня 2008 року, який позивач не підписував.

Натомість, в суді першої інстанції позивач зазначав, що отримував орендну плату в СТОВ ім. Петровського, а останні роки її взагалі не отримував.

Ці доводи відповідачем не спростовані жодними доказами.

Отже безпідставними є доводи заявника щодо визнання позивачем про свою обізнаність щодо укладення договору оренди з моменту його підписання й таким доводам було надано відповідну правову оцінку при розгляді справи в суді першої інстанції, тому вони не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «НемирівЛатІнвест» залишити без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 14 липня 2017 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції віднести за рахунок відповідача.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис С.Г. Копаничук

Підпис В.В. Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький