Постанова № 72103809, 09.02.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/153/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач :Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2018 рокуСправа № 127/9066/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач: ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9 жовтня 2017 року, ухваленого у складі судді Венгрин О.О. о 13:08 год. у приміщенні Вінницького міського суду,

встановив:

У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 листопада 2009 року між банком та відповідачкою був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 6 000 грн зі сплатою 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між банком та ОСОБА_2 договір, що підтверджується підписом в анкеті- заяві.

Унаслідок порушення позичальницею строку та порядку погашення кредиту станом на 31 березня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 43 546 грн 81 коп., із яких: 4 115, 96 грн - заборгованість за кредитом, 33 881 грн - проценти, 3 000 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 049 грн 85 коп. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором, позивач просив стягнути із боржника вказану суму боргу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2017 року за клопотанням адвоката Маліцької І.О. у справі була призначена судова бухгалтерсько-економічна експертиза.

Через непроведену оплату судово-економічної експертизи, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 вересня 2017 року, відновлено провадження у справі.

Ухвалою цього ж суду від 9 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання адвоката Маліцької І.О. про призначення у справі судово-економічної експертизи.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 9 жовтня 2017 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 11 листопада 2009 року станом на 31 березня 2017 року в сумі 43 546 грн 81 коп., із яких: 4 115, 96 грн - заборгованість за кредитом, 33 881 грн - проценти, 3 000 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 049 грн 85 коп. - штраф (процентна складова).

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не сплачувала своєчасно тіло кредиту та відсотки за його користування, а відтак є підстави для стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками за користування кредитом, пені та штрафів. При цьому місцевий суд виходив з того, що позовна давність не підлягає застосуванню.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку за результатами проведеної експертизи та дійсно встановленого боргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення не звернув уваги на те, що анкета-заява, з якою ОСОБА_2 звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», не є кредитним договором, оскільки не містить умов, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства та взагалі суперечить нормам цивільного законодавства України. Ставлячи підпис у заяві, відповідач погоджувалася лише на отримання картки та встановлення кредитного ліміту, а про умови та правила надання банківських послуг вона взагалі не знала. Крім того, послався на те, що суму боргу відповідачки банк нарахував неправильно, необґрунтовано її завищив. При цьому суд безпідставно відмовив у призначенні судово-економічної експертизи.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судовому засіданні адвокат Маліцька І.О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2009 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, який складався з анкети-заяви, Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку. За цим договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало відповідачці грошові кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якої передбачено сплату 30 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інші витрати.

Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк. При порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цих договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн та 5% від суми позову (п. 8.6 Умов).

Отже, суд першої інстанції посилаючись на положення статей 526, 527, 530, 549-522, 629, 1054 ЦК України дійшов висновку, що ОСОБА_2 порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не сплачувала своєчасно тіло кредиту та відсотки за його користування, тому допустила заборгованість станом на 31 березня 2017 року в розмірі 43 546, 81 грн, з урахуванням штрафних санкцій.

Проте погодитись з такими висновками суду повністю не можна.

Дослідивши вимоги позову і докази в їх сукупності, судова колегія вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, виходячи з таких міркувань.

Так, судова колегія погоджується висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено розмір заборгованості по тілу кредиту в сумі 4 115, 96 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

У справі встановлено та визнається відповідачем, що нею підписувалася анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України (у редакції чинній на момент розгляду справи) обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Доводи відповідача про те, що анкета-заява не містить даних про вид картки, яка мала бути їй видана, строк її дії та бажаний кредитний ліміт за такою платіжною карткою, що, на її думку, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, суд не приймає до уваги, оскільки факт укладання договору про надання банківських послуг підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачкою.

Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг клієнт дав свою згоду на встановлення кредитного ліміту за рішенням банку, в тому числі і на право банку в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Як слідує з розрахунку заборгованості кредитний ліміт відповідачці був збільшений до 6 000 грн.

Натомість, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 33 881 грн не в повному обсязі доведені та законні, з огляду на таке.

Колегія суддів вважає, що позивачем незаконно було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором б/н від 30 жовтня 2009 року, оскільки таке збільшення відбулося в односторонньому порядку відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, яке не відповідає положенням ст. 1056-1 ЦК України.

Так, відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором, регламентують умови та порядок такого збільшення, вказані Умови та Правила надання банківських послуг не містять.

Колегія суддів не може погодитись з доводами позивача, що п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг є двосторонньою домовленістю сторін кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на свій розсуд.

Відповідно до п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за N 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, незалежно від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як слідує з матеріалів справи позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.

Сама по собі вказівка в Умовах та Правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою.

Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Разом з тим позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним також і з цих підстав.

Отже, з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за процентами станом на 31 серпня 2014 року, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, тобто 30 % річних, що відповідає п. 2.1.1.2.14 Умов та Правил, згідно якого строк повернення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті.

Як слідує з пояснень представника відповідача, які не спростовані позивачем, строк дії картки закінчився 10 жовтня 2013 року, нова картка позивачем не видавалася відповідачу, тому з відповідача слід стягувати на користь банку за період з 1 вересня 2014 року до 31 березня 2017 року заборгованість по процентам згідно облікової ставки Національного банку України, адже позивачем не надано суду доказів про існування між сторонами домовленості про встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Ураховуючи наведене, загальний розмір процентів становитиме: 2 372, 76 + 2 494, 60 + 1 234, 80 = 6 101, 86 грн., що відповідає наданому відповідачем розрахунку.

Необґрунтованими судова колегія вважає також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені з огляду таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Умовами договору, а саме п. 2.1.1.12.6.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочення зобов'язань, передбачених п. 2.1.1.12.6.2., 2.1.1.12.8.1 Умов та Правил.

Даним пунктом визначено, що пеня це базова процентна ставка по договору / 30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту.

У той же час, як слідує з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 30 жовтня 2009 року, станом на 31 березня 2017 року, відповідачу нараховувалася пеня щомісячно в твердій грошовій сумі (50 та 100 гривень), а не у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, як передбачено ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Як слідує з умов, пеня складається з двох частин: відсоткової, що нараховується за кожний день порушення зобов'язання та твердої суми. Відсоткова частина позивачем не нараховувалась, а лише пред'явлено до стягнення тверду частину - по 50 та 100 гривень щомісячно.

Колегія суддів вважає, що завчасне визначення пені у твердій сумі не є пенею у розумінні закону, оскільки пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України), а тому вказані щомісячні нарахування не можуть бути стягнуті як пеня.

Не може бути задоволена також позовна вимога в частині стягнення штрафу (фіксована складова), оскільки фіксована частина штрафу в розмірі 500 грн (п. 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг) не відповідає суті і змісту ч. 2 ст. 549 ЦК України, за яким штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання.

Зі змісту ст. 549 ЦК України слідує, що поняття штрафу визначений у цій статті та порядок його обрахунку, є обов'язковими для всіх учасників цивільних правовідносин і не може бути змінений та викладений на власний розсуд, оскільки в такому разі втрачається його суть, тобто він перестає бути видом забезпечення виконання зобов'язання - неустойкою в розумінні закону.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг, при порушенні позивальником строків платежів по кожному із грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Ураховуючи викладене, судова колегія вважає, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує належним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 31 березня 2017 року становить 10 728, 56 грн, з яких: 4 115, 96 грн - тіло кредиту; 6 101, 72 грн - проценти за користування кредитом, 510, 88 грн (10 217, 68 х 5 %). - штраф (процентна складова).

Усе зазначене суттєво вплинуло на законні права відповідача у справі та призвело до неправильного вирішення спору.

При цьому рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачки на користь банку 4 115, 96 грн тіла кредиту є законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні питання про стягнення заборгованості суд допустився порушень матеріального та процесуального права, то рішення суду в частині стягнення процентів та штрафних санкцій підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 394, 08 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а з позивача на користь відповідача 1 326, 51 грн - за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9 жовтня 2017 року в частині стягнення тіла кредиту залишити без змін.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 9 жовтня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» процентів та штрафних санкцій скасувати й ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитом, яка станом на 31 березня 2017 року, з урахуванням тіла кредиту, становить 10 728, 56 грн, з яких: 4 115, 96 грн - тіло кредиту; 6 101, 72 грн - проценти, а також штраф (процентна складова) - 510, 88 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 394, 08 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 326, 51 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис С.Г. Копаничук

Підпис В.В. Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький