Постанова № 72099587, 01.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 335/3023/17 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В. Провадження № 22-ц/778/690/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Маловічко С.В., судді Гончар М.С., Кочеткова І.В.

при секретарі: Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому було відкрито картрахунок у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та видано картку № НОМЕР_1, яка була з невідомих йому причин заблокована банком 9 березня 2016р. На вказану картку йому перерахувалась пенсію по інвалідності та соціальна допомога. Так, 11 березня 2016р. була перерахована пенсія у розмірі 5 597,64 грн., 20 березня 2016р. - соціальна допомога у розмірі 1 529,89 грн. У зв'язку із тим, що через заблокування картки він не міг скористатися грошовими коштами, в нього виникла заборгованість за кредитом. Вказує, що своїми діями відповідач порушив вимоги ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 361, 387, 610, 1066, 1073, 1074 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», позбавивши його права розпоряджатися своєю власністю.

З огляду на зазначене та з урахування збільшених позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача заблоковану суму у розмірі 7 127,53 грн., нараховані на неї 3% річних за період з квітня 2016 року по вересень 2017 року у сумі 480,96 грн. та інфляційні втрати за період з квітня 2016 року по вересень 2017 року у сумі 1 568,64 грн., а загалом - 9 177,13 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2017 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

За вказаною апеляційною скаргою ухвалою судді Апеляційного суду Запорізької обла-

сті від 17 листопада 2017р. було відкрито провадження у справі та ухвалою колегії Апеляційного суду Запорізької області від 24 листопада 2017р. розгляд справи призначено на 01 лютого 2018р.

Тобто ці процесуальні дії вчинені апеляційним судом за положеннями ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року, але 15.12.217р. набрав чинності ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким внесено зміни до цивільно-процесуального кодексу.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» нової редакції ЦПК від 15.12.2017р., справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, оскаржуване рішення як постановлене за правилами ЦПК України у ред. від 18.03.2004р., перевіряється на відповідність вимогам саме ЦПК у вказаній редакції від 18.03.2004р., а судове рішення апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги постановляється у відповідності до положень ЦПК України у новій редакції від 15.12.2017р.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення апелянта ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника банку ОСОБА_5, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_2 від 02.07.2009р. між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір про надання банківських послуг, за яким останньому було видано банківську картку за № НОМЕР_1.

Відповідно до виписки по картковому рахунку, 11 березня 2016р. на картку № НОМЕР_1 було здійснено переказ пенсії у розмірі 5 597,64 грн., та 9 квітня 2016р. - соціальної допомоги у розмірі 1 529,89 грн.

09 березня 2016р. банком було зупинено здійснення видаткових операцій з використанням платіжної картки позивача № НОМЕР_1 та до часу постановлення судом рішення не відновлено.

В позові ОСОБА_2 посилався на те, що банк перешкоджає йому вільно користуватись вказаними перерахованими на його картрахунок коштами, незаконно заблокувавши його, що прямо заборонено положеннями ст. 1074 ЦК України.Тому просив стягнути ці кошти в сумі 7 127,53 грн., нарахувавши на них суму інфляційних втрат у розмірі 1 568,64 грн. та 3 % річних 480,96 грн. за період з квітня 2016 року по вересень 2017 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вказані кошти знаходяться на рахунку позивача, що виключає можливість їх стягнення з відповідача, а стаття 625 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини сторін, оскільки вони іншим чином врегульовані Умовами та Правилами надання банківських послуг, якими передбачено іншу відповідальність сторін за неналежне виконання зобов»язань. Крім того, суд вказував, що цими ж Умовами та Правилами передбачено право банку на зупинення здійснення видаткових операцій за карткою в певних випадках, в той час як позивач не пору-

шував питання про розірвання договору з банком або визнання його недійсним, а також не спростував безпідставність підозри банку щодо проведення ним як клієнтом незаконних операцій та не зазначав в позові тих обставин, що строк, на який банк мав право заблокувати картку, сплив, і не просив зобов»язати банк поновити можливість здійснення видаткових операцій по його картці.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що судом неправильно застосовані норми матеріального права в тій частині, що суд фактично визнав правомірним блокування його картки на невизначений строк, в той час як такі дії банку вчинені з порушенням законодавства, зокрема, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст.ст 1066, 1074 ЦК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Згідно зі ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Приписами ст. 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Положеннями статті 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку можлива лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".

Разом з тим, банк посилався на те, що підставою для зупинення здійснення видаткових операцій з використанням платіжної картки позивача були звернення ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які повідомили, що внаслідок введення їх в оману перерахували кошти на картку позивача.

Для з»ясовування цих обставин судом були спрямовані судові доручення Корабельному районному суду м. Миколаєва та Франківському районному суду м. Львова допитати, відповідно, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо обставин перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2

7 серпня 2017 р. з Франківського районного суду м. Львова надійшли матеріали виконаного судового доручення, а саме журнал судового засідання та диск зі звукозаписом судового засідання за допомогою технічних засобів, які були досліджені у судовому засіданні.

Так, з вказаних матеріалів випливає, що свідок ОСОБА_7 пояснила, що дійсно нею було перераховано на картковий рахунок № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, грошові кошти у сумі 1 500 грн. за перукарські крісла, які їй не було доставлено, внаслідок чого вона звернулась до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» із претензією. До правоохоронних органів не зверталась.

Отже, з»ясовано, що з березня 2016р. по теперішній час ніяких кримінальних проваджень за цими обставинами порушено не було, претензій вказані особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2 так і не пред»явили, банком жодної перевірки щодо вчинення будь-яких порушень їх клієнтом в особі позивача проведено не було та не сповіщено будь-які компетентні та спеціальні органи щодо перевірки незаконності дій ОСОБА_2

Тому посилання банку на вимоги п. 1.1.3.2.14 Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, що банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій, як на піставу для блокування картки позивача є необгрунтованими.

Підозра банку в даному випадку не була вмотивованою, оскільки залишилась на рівні єдиної телефонної претензії ОСОБА_7, не перевіреної ніким на предмет достовірності сповіщеної нею інформації, та, відповідно, на предмет обґрунтованості її претензії.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог Законів, та ним не підтверджено належними доказами, яку саме незаконну операцію було здійснено позивачем та на підставі чого заблоковано його банківський рахунок, оскільки вказані ПАТ КБ "ПриватБанк" причини припинення операцій за банківським рахункам позивача не є вмотивованою підозрою, за якою можливо заблокування рахунок клієнта безстроково. Посилання банку на те, що таке блокування відбувається на строк до усунення клієнтом порушення є, на думку колегії, неспроможним, оскільки самого факту порушення ніким не було встановлено.

При цьому, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні дії позивача під час блокування рахунків у строки, передбачені законом.

Враховуючи той факт, що банк добровільно кошти позивачу не віддає, хоча вказані кошти не є такими, що отримані від незаконних оперцій, а є його пенсією та соціальною виплатою, тобто його соціальними гарантіями та виплатами, гарантованими державою, суд безпідставно вважав, що їх неможливо стягувати з банку, оскільки рахунок належить клієнту. До того ж, як пояснив позивач, строк дії його картки на тепер сплив.

Зважаючи на вказані обставини та з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 ЦПК, колегія вважає, що, незалежно від того, що позивач не заявляв вимог про розблокування рахунку, не ставив питання про розірвання договору з банком, не просив визнати дії банку неправомірними, він потребує ефективного способу захисту, яким є повернення його грошових коштів, які без відповідної правової підстави утримуються банком тривалий період часу попри пряму вказівку статті 1074 ЦК України про неприпустимість обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Випадків для обмеження, передбачених цією нормою, у відносинах з позивачем не встановлено.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пенсії та соціальної виплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Між тим, з виписки по картрахунку позивача вбачається, що 11 березня 2016р. на нього зайшла пенсія в сумі 5 597,64 грн., але 19 березня 2016р. було здійснено переказ 650 грн., тому залишок складає 4 949,20 грн. 09.04.2016р. на картрахунок було перераховано соціальна виплата в сумі 1 529,89 грн. Залишок по рахунку складає 6 476 грн., який і підлягає стягненню з Приватбанку на користь позивача, оскільки природу та правові підстави переказу у розмірі 650 грн., зважаючи на наявність між сторонами кредитних правовідносин, сторони пояснити та підтвердити не змогли.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов»язання має бути саме грошовим та підпадати під дію приписів статті 625 ЦК України. Тому предметом встановлення у справах із застосуванням статті 625 ЦКУ мають бути, насамперед, самі ці обставини.

Між сторонами у справі маються договірні відносини, за якими банк відкрив позивачу як клієнту картрахунок, який зобов»язався належним чином обслуговувати, виконуючи розпорядження клієнта щодо його коштів на рахунку. Тому, припинивши видачу коштів з його рахунку, що визнано апеляційним судом протиправним, банк має перед клієнтом грошове зобов»язання з видачі належних йому грошових коштів - пенсії та соціальної виплати, а відтак, за несвоєчасну видачу цих грошових коштів має нести відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

З огляду на зазначене, колегія вважає висновок суду в тій частині, що вимоги статті 625 ЦК України не поширюються на ці правовідносини, є помилковим.

Тому є обґрунтованими вимоги позивача про стягненні суми пенсії та соціальної

виплати з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Нарахування 3 % річних на суму стягнення у розмірі 6476 грн. дорівнює: 6 476 грн. х 3 % : 100 : 12 міс. х 18 міс. = 291,42 грн.

Для нарахування інфляційних втрат визначено коефіцієнт інфляції за період з 09.03.2016р. (дата зупинення операцій по картці) до 11.10.2017р. (дати остаточного уточнення позову), який вираховано шляхом множення всіх місячних коефіцієнтів в цьому періоді та який дорівнює 1,2200944748. Борг з урахуванням індексу інфляції становить: 6476 х 1,2200944748 = 7 901,33 грн., а чиста сума інфляційних втрат складає 7 901,33 - 6467 = 1425,33 грн.

Беручи до уваги все вищенаведене, апеляційний суд у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, визнавши апеляційну скаргу частково обґрунтованою, скасовує оскаржуване рішення суду та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову на загальну суму 8 192, 75 грн.

Ухвалюючи нове рішення у вигляді постанови, апеляційний суд у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат у справі, які мають бути присуджені позивачеві з боку відповідача пропорційно до задоволених вимог.

При поданні позову до суду позивач був звільнений від сплати судових витрат як інвалід ІІ групи. Проте на час подання апеляційної скарги інвалідність йому була знята, тому ним було сплачено судовий збір у мінімально передбаченій за позовні вимоги майнового характер сумі в розмірі 704 грн., тому вся ця сума судового збору підлягає стягненню з банку на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2017 рокуу цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 8 192 (вісім тисяч сто дев»яносто дві) гривні 75 копійок, в тому числі, заблоковані на рахунку кошти в сумі 6 476 (шість тисяч чотириста сімдесят шість) гривень, суму 3 % річних - 291 (двісті дев»яносто одна) гривня 42 копійки, інфляційні втрати в сумі 1425 (одна тисяча чотириста двадцять п»ять) гривень 33 копійки.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 704 гривні.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде складено 09 лютого 2018 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Кочеткова І.В.

.