Постанова № 72092829, 07.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2018 р. Справа№ 910/18652/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.02.2018 року

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017, повний текст якого складений 12.12.2017, у справі № 910/18652/17 суддя Щербаков С.О.

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент"

про стягнення 11 224,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017, у справі № 910/18652/17 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення не може вважатися обгрунтованим, оскільки, в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України та норм матеріального права прийняте без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Апелянт вказує, що Відповідачем у відповіді від 06 липня 2017 року за вихідним номером 28 на вимогу Позивача №0967 від 21.06.2017 Позивачеві була заявлена незгода про сплату страхового відшкодування, вважаємо що суд першої інстанції не дослідив всі матеріали, припустився хибних висновків, що є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Апелянт обґрунтовує скаргу тим, що у відповідності до ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України «Про страхування», страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) відповідає в межах обов'язкового ліміту відповідальності, який становить 50 000 грн. на одного потерпілого за шкоду, завдану майну потерпілих, і 100 000 грн. на одного потерпілого - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілих.

Апелянт зазначає, що саме ПрАТ «СТ «ІЛЛІЧІВСЬКЕ» мало виплатити Позивачу страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності, тобто в сумі до 50 000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн.*100 = 176 200 грн.).

Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 910/18652/17 є вимоги про стягнення 11 224,29 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 року клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги задоволено, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017, у справі № 910/18652/17, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі № 910/18652/17, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Позивач, згідно з поданим до суду 05.02.2018 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив, вказавши, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а прийняте судом першої інстанції рішення - законне і обґрунтоване та таке, що відповідає фактичним обставинам справи та просить апеляційний суд рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року по справі № 910/18652/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «АБУ МЕНЕДЖМЕНТ» без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

21.04.2015 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 0112-0103-0277, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1.

Строк дії договору: з 18.04.2015 по 17.04.2016.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як встановлено судом, 16.03.2016 року в м. Києві по вул. Березняківська, 4 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "DAF", державний номер НОМЕР_2, під управлінням ОСОБА_3, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент".

При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Український страховий стандарт" автомобіль "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1.

Згідно постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 12.05.2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, що сталося 16.03.2016 в м. Києві по вул. Березняківська, 4, за участю автомобіля "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1 та автомобіля "DAF", державний номер НОМЕР_2.

Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту № 56985 про оцінку вартості матеріального збитку від 27.03.2016 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1 складає 29 750, 20 грн.

13.06.2016 позивачем складено страховий акт № 6573, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 11 224, 29 грн.

Відповідно до зазначеного вище звіту та страхового акту позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 11 224, 29 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 24581 від 15.06.2016 року.

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 0967 від 21.06.2017, в якій позивач просив відповідача здійснити виплати страхового відшкодування у розмірі 11 224, 29 грн., шляхом перерахування грошових коштів п/р позивача № 2650402900152 у ПАТ КБ "Правекс-Банк", яка отримана відповідачем 22.06.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія у матеріалах справи).

Відповідач на вище зазначену вимогу відповіді не надав, доказів протилежного судам не надано.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення страхового відшкодування у розмірі 11 224, 29 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" зазначає, що у зв'язку з тим, що останнім було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що водія "DAF", державний номер НОМЕР_2, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент" визнано винним у вчиненні правопорушення, позивач просить стягнути з відповідача шкоду у розмірі 11224,29 грн., завдану з вини водія транспортного засобу.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Також, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов'язань за договором добровільного страхування транспортного засобу № 0112-0103-0277 від 21.04.2015, предметом якого є страхування транспортного засобу "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1, було відшкодовано на користь страхувальника 11 224, 29 грн.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

Таким чином, суд зазначає, що до позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15 та від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом "DAF", державний номер НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент", встановлена у судовому порядку постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.05.2016 у справі № 755/5728/16-п, якою ОСОБА_3, водія транспортного засобу "DAF", державний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340, 00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Таким чином, у зв'язку з настанням страхового випадку - пошкодженням ОСОБА_3 автомобіля "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1, у відповідача як власника транспортного засобу "DAF", державний номер НОМЕР_2, виник обов'язок відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Суд звертає увагу, що Законом України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №3-50гс15, яка прийнята з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України; а також в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2016 року у справі №910/6190/15-г, від 02.02.2016 року у справі №910/13155/15, від 02.02.2016 року у справі №910/25250/15, від 03.02.2016 року у справі №910/15485/15, від 04.02.2016 року у справі №910/14599/15.

Таким чином, суд приходить до висновку, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Отже, враховуючи наведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля "Mitsubishi ASX", державний номер НОМЕР_1, у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент", оскільки водія який керував автомобілем "DAF", державний номер НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент", визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Щодо доводів апелянта, стосовно направлення ним відповіді від 06 липня 2017 року за вихідним номером 28 на вимогу Позивача №0967 від 21.06.2017 Позивачеві була заявлена незгода про сплату страхового відшкодування, колегіє суддів не приймається, оскільки він не підтверджує саме отримання позивачем вказаної відповіді та не спростовує висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі № 910/18652/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент" на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі № 910/18652/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБУ Менеджмент" на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі № 910/18652/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі № 910/18652/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18652/17 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко