Постанова № 72092247, 05.02.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2018 року м.Дніпро Справа № 910/15410/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

судді Дармін М.О., Чимбар Л.О.,

секретар Манчік О.О.

за участю:

від позивача: Юрченко Р.В., договір про надання адвокатських послуг б/н від 20.12.2017 року; адвокат (був присутній у судових засіданнях 10.01.2018, 22.01.2018 року);

від відповідача: представник не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від третьої особи: Гришко С.Ю., довіреність б/н від 01.01.2018 року, адвокат;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області, ухвалене суддею Мельниченко І.Ф. (м.Дніпро) 26.09.2017 року, повний текст якого підписаний 02.10.2017 року

у справі № 910/15410/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест", м. Київ

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 р., укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Еверест" (далі ТОВ "ФК "Еверест") та ТОВ "Компанія з управління активами "Парангон" (далі ТОВ "КУА "Парангон").

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 року по справі № 910/15410/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що:

- рішення у справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- господарським судом неналежним чином досліджені умови договору факторингу та зроблений невірний висновок про те, що директором ОСОБА_4 укладений договір на суму, що не перевищує обмежень, встановлених п.10.2.3 Статуту Товариства, оскільки суму в розмірі 36 650,32 грн. мав сплатити відповідач, а позивач, в свою чергу, відступити право грошової вимоги в розмірі 3 665 032,75 грн., що перевищує, встановлений п.10.2.3 Статуту, розмір;

- судом не надано правової оцінки доводам позивача стосовно обізнаності ТОВ "ФК "Еверест" про наявність обмежень в повноваженнях виконавчого органу ТОВ "КУА "Парангон", оскільки як суб`єкт первинного фінансового моніторингу за ч.2 ст.5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та відповідно до ст.9 цього Закону мав здійснити ідентифікацію та верифікацію клієнта, яка включає в себе, в тому числі, відомості про виконавчий орган позивача; крім того, судом не взяті до уваги роз`яснення, надані Вищим господарським судом України у п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними";

- також судом не надано правового обґрунтування доводам позивача про відсутність у товариства вільного волевиявлення на відчуження активів інституту спільного інвестування, в зв`язку із наявністю на підприємстві корпоративного конфлікту, в той час як законні власники підприємства не уповноважували ОСОБА_4 на укладення договору факторингу, а вказаний договір суперечить меті та цілям компанії з управління активами;

- крім того, судом не досліджено, що договір факторингу, в момент його вчинення, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; оскільки рахунок, який визначив ТОВ "КУА "Парангон" для здійснення розрахунків за цим договором, був закритий, отже, операції за ним проводити було неможливо, валюта рахунку - долар США, а розрахунки за договором мали бути здійснені в національній валюті - гривні; відповідач, згідно з нормами чинного законодавства, мав перевірити реквізити банку, в якому відкрито рахунок та номер такого рахунку; більш того, сторонами за цим договором передбачений відстрочений порядок отримання фінансування, що суперечить меті договору факторингу - фінансування однієї сторони іншою шляхом передачі їй певної суми грошових коштів за відступлену вимогу до боржника;

- також судом не враховано, що позивач є компанією, яка є професійним учасником ринку цінних паперів та має здійснювати свою діяльність на підставі належним чином оформленої ліцензії, відповідно до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) в разі зміни місцезнаходження ліцензіат зобов`язаний переоформити ліцензію; в даному випадку у позивача змінилося місцезнаходження із міста Севастополь на місто Дніпро, а ліцензію останній не переоформлював, в зв`язку з чим здійснення діяльності на підставі ліцензії, яка не відповідає ліцензійним умовам є порушенням вимог чинного законодавства; крім цього, за вказаними вище Ліцензійними умовами компанія з управління активами повинна мати при отриманні ліцензії у своєму штаті не менше трьох сертифікованих фахівців, які здійснюють діяльність з управління активами; при укладенні оспорюваного договору, діючи не у власних інтересах, а в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "Інтер Кар" ОСОБА_4 не мав повноважень на безпосереднє провадження діяльності на фондовому ринку і не відповідав вимогам, установленим Ліцензійними умовами до керівника ліцензіата, оскільки не мав відповідного сертифікату;

- також судом, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 01.08.2017 року, не вірно з`ясовано чи є юридична особа (фактор за договором) фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки здійснене посилання на розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 4151 від 19.11.2013 року, без дослідження відповідної ліцензії відповідача, отже, на думку скаржника, договір не відповідає ч.3 ст.1079 ЦК України в частині суб`єктного складу сторін договору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючого Вечірка І.О. (доповідача), суддів Дарміна М.О., Чимбар Л.О., розгляд справи призначено на 22.11.2017 року.

В зв`язку з відпусткою судді Дарміна М.О. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 22.11.2017 року № 1988/17 відбулась автоматична зміна складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.11.2017 року для розгляду справи № 910/15410/16 обрано колегію суддів у складі: Вечірка І.О. (головуючий, доповідач), суддів Широбокової Л.П., Чимбар Л.О.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.11.2017 року розгляд апеляційної скарги був відкладений на 13.12.2017 року в зв`язку з неявкою представника відповідача в судове засідання; та, в подальшому, на 10.01.2018 року в зв`язку з повторною неявкою представника відповідача.

В зв`язку з відпусткою судді Широбокової Л.П. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.01.2018 року № 32/18 відбулась автоматична зміна складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.01.2018 року для розгляду справи № 910/15410/16 обрано колегію суддів у складі: Вечірка І.О. (головуючий, доповідач), суддів Дарміна М.О., Чимбар Л.О.

В судовому засіданні 10.01.2018 року була оголошена перерва до 22.01.2018 року до 10:00 години.

В зв`язку з технічною неможливістю провести судове засідання 22.01.2018 року о 10:00 годині (відсутністю у приміщенні Дніпропетровського апеляційного господарського суду енергопостачання), що підтверджується актом № 1 від 22.01.2018 року, засідання було перенесено на 22.01.2018 на 15:00 годину.

В судовому засіданні 22.01.2018 року оголошена перерва до 05.02.2018 року.

Позивач у судових засіданнях 10.01.2018 та 22.01.2018 року підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Третя особа у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" - у запереченнях проти апеляційної скарги, вважає, що в її задоволенні слід відмовити, вказує на те, що перевищення повноважень директором товариства позивача ОСОБА_4 не відбулось, оскільки договір укладений на суму 36 650,32 грн., що не перевищує суми, встановленої п.10.3.5 Статуту товариства; договір факторингу є дійсним в силу ст.92 ЦК України, навіть якби директор позивача перевищив повноваження щодо представництва позивача; також третя особа зауважує, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набувають юридичної сили для третьої особи в тому випадку, коли саме ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень; тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа; в даному випадку, позивачем не доведено, що третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень, більш того, про необізнаність третьої особи з будь-якими обмеженнями щодо повноважень у позивача свідчить те, що ні позивач, ні третя особа не оспорювали наявність обмежень директора позивача на укладення такого договору; у рішенні господарського суду по справі № 904/9897/14 від 03.02.2015 року суд стягнув на користь ТОВ "ФК "Еверест" (відповідача у цій справі, фактора) з ТОВ "Інтерлізінвест" (третьої особи у цій справі, боржника) суму заборгованості, право стягнення якої було передано відповідачу за спірним договором факторингу; ТОВ "КУА "Парангон" виступив у справі № 904/9897/14 в якості третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні ТОВ "Інтерлізінвест"; ні позивач, ні третя особа у справі № 904/9897/14 не заперечували проти стягнення заборгованості новим кредитором, отже, сумніви у ТОВ "ФК "Еверест" в правомірності дій ТОВ "КУА "Парангон" або в наявності повноважень у його виконавчого органу були відсутні. Крім того, не відповідають дійсності доводи скаржника про те, що відповідач знав або повинен був знати про відсутність у директора позивача повноважень на укладення договору факторингу, оскільки мав перевірити уставний документ позивача (статут). Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними та можуть використовуватись у спорі з третьою особою, отже, при укладенні договору відповідач мав спиратись на відомості, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; серед відомостей, які розміщені в такому реєстрі відсутні статути компаній; при цьому, із Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", на який посилається скаржник, не випливає обов`язок відповідача, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, перевірити статут позивача; п.3 ч.9 ст.9 цього Закону передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації резидента встановлює: для юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження, дату та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації, відомості про виконавчий орган, ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном, дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), ідентифікаційний код згідно з ЄДР, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунку; всі ці дані відповідач мав можливість встановити в ЄДР; відповідні зміни в ЄДР щодо повноважного керівника позивача були внесені лише в березні 2016 року, майже через півтора року після укладення спірного договору. Щодо тверджень скаржника про недійсність договору факторингу в зв`язку з відсутністю спрямування цього договору на реальне настання правових наслідків, то вони безпідставні, оскільки відсутність факту сплати грошових коштів обумовлених договором, не може бути підставою для визнання його недійсним; крім того, на підставі цього договору, ТОВ "ФК "Еверест" зверталось з позовом до ТОВ "Інтерлізінвест" про стягнення заборгованості. Щодо доводів скарги про здійснення позивачем професійної діяльності на підставі ліцензії, яка не відповідала ліцензійним умовам, то вказані умови лише свідчать про порушення позивачем умов ліцензування, і ніяким чином не впливають на дійсність договору факторингу. Також не відповідають дійсності твердження скаржника про невідповідність договору факторингу ст.1079 ЦК України щодо суб`єктного складу сторін, оскільки відповідно до цієї норми фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції; ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надане тлумачення поняття "фінансова установа" - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку; також цією статтею визначений перелік таких фінансових установ; п.6 розділу 1 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 41 від 28.08.2003 року, юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру; датою внесення відповідного запису до Реєстру для набуття юридичною особою статусу фінансової установи є дата прийняття Нацкомфінпослуг рішення про внесення фінансової установи до Реєстру; в матеріалах справи міститься розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 4151 від 19.11.2013 року, відповідно до якого відповідача внесено до Державного реєстру фінансових установ, як особу, яка має право надавати відповідні фінансові послуги; ТОВ "ФК "Еверест" виключено із цього реєстру лише 20.09.2016 року, але на момент укладення оспорюваного договору відповідач у вказаному Реєстрі перебував та мав відповідні повноваження для укладення оспорюваного договору.

22.01.2018 року від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких ТОВ "Інтерлізінвест", заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо перевищення повноважень директором позивача ОСОБА_4, вказує, що судом першої інстанції вірно досліджено питання щодо ціни договору, яка не перевищує обмежень, встановлених Статутом товариства позивача, в той час як відступлене право вимоги на суму 3 665 032,75 грн. є предметом договору факторингу; зазначив, що судова практика розрізняє поняття ціни договору факторингу та розміру заборгованості, що відступається; надав в підтвердження своїх пояснень судову практику - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10.02.2015 року по справі № 826/9716/14, за якою ціна договору факторингу - це погоджена сторонами факторингу вартість права вимоги, яка може бути нижчою від суми вимоги - розміру заборгованості боржника, а також постанову Верховного Суду України від 06.07.2015 року у справі № 6-301цс15, за якою право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Отже, третя особа вважає, що факт відступлення права вимоги на 3 665 032,75 грн. не може свідчити про те, що позивач фактично передав цю суму відповідачу, а директором позивача було укладено договір на суму 36 650,32 грн., що не перевищує обмежень, встановлених Статутом товариства.

Відповідач - ТОВ "ФК "Еверест" відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався, як не скористався правом участі у судових засіданнях, передбаченим ст.42 ГПК України; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (поштове повернення - а.с.133-136, 158-160, 167-169, 238-241, поштове повідомлення - 243, 244, т.3).

02.02.2018 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від позивача про відкладення розгляду справи в зв"язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. Вказане клопотання не підлягає задоволенню, враховуючи положення ч.11 ст.270 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, крім того, доводи та пояснення позивача було заслухано в судових засідання 10.01.2018, 22.01.2018 року, отже, його неявка не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).

Беручи до уваги, що неявка учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача та відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача в судових засіданнях 10.01.2018, 22.01.2018 року, та третьої особи, присутньої в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Розглядаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції встановив наступне.

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон" (далі ТОВ "КУА "Парангон") звернулось до господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсним договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Еверест" (далі ТОВ "ФК "Еверест") та ТОВ "Компанія з управління активами "Парангон".

Вказану позовну заяву обґрунтовано тим, що:

- у зв`язку з визнанням в судовому порядку недійсними рішень, прийнятих на загальних зборах учасників ТОВ "КУА "Парангон" від 03.11.2014 року, оформлених протоколами № 1/2014, № 2/2014, з моменту їх прийняття, у директора позивача ОСОБА_4 був відсутній повний об`єм повноважень для укладення оспорюваного правочину;

- в порушення п.6.2 договору про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010 року при укладенні договору факторингу ТОВ "Інтерлізінвест" (позичальник за договором) не надавав своєї письмової згоди на заміну позикодавця - ТОВ "КУА "Парангон" на ТОВ "ФК "Еверест";

- компанія з управління активами повинна мати при отриманні ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) не менше трьох сертифікованих фахівців (у тому числі керівник), які здійснюють діяльність з управління активами, а для провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів відокремленими підрозділами - не менше двох сертифікованих фахівців у кожному відокремленому підрозділі (у тому числі керівник відокремленого підрозділу); директор ОСОБА_4 відсутній в реєстрі сертифікованих осіб, які мають право на здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні, тобто призначення ОСОБА_4 на посаду директора ТОВ "КУА"Парангон" було здійснено в порушення норм чинного законодавства.

Ухвалою від 26.08.2016 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду суддею Пінчук В.І. та порушено провадження у справі № 910/15410/16; судове засідання призначено на 15.09.2016 року (а.с.1, т.1).

У зв`язку із з`ясуванням, що відповідач зареєстрований у м.Дніпро Дніпропетровської області, ухвалою від 15.09.2016 року справу, на підставі ч.1 ст.15, ч.1 ст.17 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року), передано за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області (а.с.67, т.1).

Ухвалою від 13.10.2016 року справу прийнято до провадження суддею Панною С.П. (а.с.70, т.1).

24.10.2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Ітерлізінвест" подано заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с.73, т.1).

Ухвалою від 06.12.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ТОВ "Інтерлізінвест" (а.с.158-159, т.1).

14.12.2016 року представником третьої особи подано клопотання про забезпечення позову, в якому останній просив суд заборонити державному виконавцю вживати будь-яких заходів щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2015 року по справі № 904/9897/14 (а.с.169-170, т.1).

Також 14.12.2016 року до місцевого господарського суду надійшло відповідне клопотання з аналогічним обґрунтуванням від позивача (а.с.192, т.1).

Ухвалою від 27.12.2016 року справу призначено до колегіального розгляду (а.с.246, т.1).

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 27.12.2016 року для розгляду справи обрано колегію суддів у складі: головуючого судді Панни С.П., суддів Золотарьової Я.С., Ніколенко М.О. (а.с.248, т.1).

Ухвалою від 27.12.2016 року справу прийнято до провадження вказаною колегією суддів (а.с.249-250, т.1).

19.01.2017 року позивачем подано до господарського суду заяву в порядку ст.22 ГПК України про зміну підстав позову, відповідно до якої останній просив визнати договір факторингу недійсним також з наступних підстав:

- директор позивача ОСОБА_4 при укладенні оспорюваного договору факторингу діяв всупереч інтересів та цілей товариства, перевищивши свої повноваження, встановлені п.п. "о" п.10.2.3, п.10.3.5 Статуту товариства, а відповідач не міг не знати про наявність обмеження повноважень в силу ч.2 ст.5 та ст.9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", оскільки, як суб`єкт первинного фінансового моніторингу, мав перевірити юридичну особу позивача;

- на момент укладення оспорюваного правочину товариство не мало вільного волевиявлення відчужувати активи інституту спільного інвестування, оскільки за відступлення права грошової вимоги на 3 665 032,75 грн. мало отримати фінансування на 36650,32 грн., що складає лише один відсоток від відступленої грошової вимоги;

- оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки рахунок, який позивач призначив для здійснення розрахунків на момент укладення спірного договору був закритий, валюта рахунку долар США, а розрахунки мали відбуватись у гривні; відповідач при укладенні договору мав перевірити реквізити банку; крім того, договором передбачений відстрочений порядок фінансування, що суперечить самому предмету договору факторингу;

- позивач, як професійний учасник ринку цінних паперів, мав здійснювати свою діяльність на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; відповідно до Ліцензійних умов, при зміні місцезнаходження товариства з м.Севастополь на м.Дніпродзержинськ, а в подальшому на м.Дніпро, переоформлення ліцензії здійснене не було; крім того, як зазначалось у позовній заяві, директор товариства, на момент укладення спірного договору, не відповідав Ліцензійним умовам щодо керівника товариства.

Рішенням від 30.01.2017 року (колегія суддів у складі: Панна С.П. (головуючий, доповідач), Золотарьова Я.С., Ніколенко М.О.) позов задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір факторингу від 01.12.2014 року №01/12/14-3, укладений між ТОВ "КУА "Парангон" та ТОВ "ФК "Еверест"; стягнуто з відповідача на користь позивача 1378, 00 грн. судового збору (а.с.80-83, т.2).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року залишено без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Інтерлізінвест" залишено без задоволення (а.с.184-189, т.2).

При цьому, в суді апеляційної інстанції третьої особою надані пояснення, в яких остання зазначила, що доводів позовної заяви не підтримує, особа, яка здійснювала представництво інтересів ТОВ "Інтерлізінвест" діяла без належних повноважень, рішення від 30.01.2017 року вважає незаконним та необґрунтованим (а.с.97-99, 151-155, т.2; а.с.56-63, т.3).

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2017 року постанову суду апеляційної інстанції від 04.04.2017 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 р. у справі № 910/15410/16 скасовано, а вказану справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції (а.с.26-32, т.3).

При цьому у постанові суду касаційної інстанції містяться вказівки щодо необхідності з`ясування при новому розгляді справи наступних обставин:

- чи відбулось в подальшому схвалення оспорюваного правочину, в разі укладення останнього з перевищенням повноважень, юридичною особою позивача в порядку ст.241 ЦК України;

- чи є оспорюваний правочин таким, що вчинений з дефектом волі;

- чи був спрямований оспорюваний правочин на реальне настання правових наслідків;

- чи є юридична особа (фактор за договором) фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відповідно до ст.111-12 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 року) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду справи, 26.09.2017 року Господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі (а.с.93-103, т.3).

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 26.09.2017 року мотивовано тим, що:

- позивачем не доведено належними доказами, що підприємство відповідача при укладенні оскаржуваного договору діяло недобросовісно, а саме, знало або не могло не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу ТОВ "Компанія з управління активами "Парангон";

- відповідно до п. 4.1 договору факторингу, ціна вказаного правочину складає 36 650,32 грн., а грошова сума в розмірі 3 665 032,75 грн. є предметом договору факторингу, право вимоги на яку відступається відповідачу за плату, встановлену в п. 4.1. договору, отже, директором позивача ОСОБА_4 при укладенні спірного правочину не було перевищено обмежень, встановлених п.10.2.3 Статуту товариства;

- відсутність згоди боржника - ТОВ "Інтерлізінвест" на відступлення права вимоги за договором про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010 р. не є підставою для визнання договору факторингу недійсним в силу приписів ст.1080 ЦК України;

- матеріалами справи встановлено, що юридична особа (фактор за договором) є фінансовою установою в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

При з'ясуванні законності та обґрунтованості прийнятого місцевим господарським судом рішення суд апеляційної інстанції враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КУА "Парангон" (позивач) було створене у 2006 році рішенням засновників.

Єдиними законними учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Парангон" з 2009 року є Компанія "Метиглоу Холдингс ЛТД" та ОСОБА_9 (а.с.12-29, т.1).

Відповідно до договору про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010 року ТОВ "КУА "Парангон", яке діяло в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "Інтер Кар", надав ТОВ "Інтерлізінвест" фінансову позику для поповнення обігових коштів (а.с.216-220, т.1).

Рішенням загальних зборів учасників Товариства (протоколи №1/2014 та № 2/2014 від 03.11.2014 року) ОСОБА_9 та Компанія "Метиглоу Холдингс ЛТД" виключені зі складу учасників позивача, їх частки в статутному фонді передані Компанії Стелар Партнерс, внесені зміни до Статуту Товариства та затверджено його нову редакцію від 03.11.2014 року, а також прийнято рішення про призначення директором Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Парангон" ОСОБА_4.

05.11.2014 року державним реєстратором здійснена державна реєстрація змін до Статуту Товариства та внесені зміни до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КУА "Парангон" (клієнт за договором), яке діяло в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "Інтер Кар" (Код ЄДРІСІ 2331267) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" (фактор за договором) було укладено договір факторингу № 01/12/14-3 (далі - договір факторингу), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, визначених договором, фактор здійснює фінансування (передає у розпорядження) клієнта грошові кошти, передбачені п. 4.1 договору за плату, передбачену п. 4.3 договору, а клієнт відступає фактору усі права грошової вимоги, які виникли у клієнта з договору № 2/2010-з про надання фінансової позики від 25.08.2010 р. (п.1.1 договору (а.с.10-11, т.1)).

За даним договором факторингу позивач відступає за плату відповідачу усі права на грошові вимоги в розмірі 3 665 032, 75 грн., що виникли у позивача на підставі договору про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (код ЄДРПОУ 33442626).

Розділом 4 договору визначена ціна договору і порядок розрахунків, зокрема, розмір фінансування фактором клієнта відповідно до умов цього договору становить 36 650,32 грн.; фактор зобов`язується на підставі письмової вимоги клієнта перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок клієнта суму грошових коштів, визначену у п.4.1 цього договору у термін не пізніше ніж через дванадцять календарних місяців з моменту отримання такої вимоги від клієнта; за надання послуг факторингу клієнт протягом одного календарного місяця сплачує фактору винагороду в розмірі 500,00 грн. шляхом перерахування вказаних грошових коштів на поточний рахунок фактора, або в інший не заборонений чинним законодавством спосіб; після розрахунку між сторонами, а саме: сплати фактором клієнту суми фінансування, а клієнтом фактору суми винагороди, сторони підписують акт здачі-приймання наданих послуг (п.п.4.1-4.4. договору).

04.04.2016 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/837/16 було визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "КУА "Парангон" від 03.11.2014 року щодо виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_9 та Компанії "Метиглоу Холдинг ЛТД" та призначення ОСОБА_4 директором Товариства, визнано недійсними зміни до статуту ТОВ "КУА "Парангон" в новій редакції, затвердженій загальними зборами учасників від 03.11.2014 року ( а.с.33-37, т.1).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 року дане рішення залишено без змін (а.с.30-32, т.1).

01.03.2016 року Міністерство юстиції України своїм наказом задовольнило скарги законних власників Товариства та скасувало реєстраційні дії від 05.11.2014 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно виключення Компанії "Метиглоу Холдингс ЛТД" та ОСОБА_9 зі складу учасників Товариства, зміни засновників, обрання директора та внесення змін до Статуту Товариства (а.с.182, т.1).

Враховуючи визнання недійсними в судовому порядку рішень загальних зборів учасників Товариства від 03.11.2014 року, скасування наказом Міністерства юстиції України реєстраційних дії від 05.11.2014, що в свою чергу, впливає на повноважність та легітимність складу учасників, якими приймалися подальші рішення загальних зборів учасників Товариства, в тому числі і стосовно обрання директором Товариства ОСОБА_4, те що законні власники не наділяли ОСОБА_4 повноваженнями щодо управління Товариством та розпорядження його майном, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду. Причиною виникнення спору вважає те, що ОСОБА_4 на момент укладення договору факторингу не мав достатнього обсягу повноважень і діяв поза межами представництва, що, в свою чергу, позивач вважає підставою для визнання спірного договору факторингу недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів якого є визнання правочину недійсним.

За положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України визначено, що договір набирає чинності з моменту його укладення.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (частини 1-3, 5 та 6).

За ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст.1078 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України регламентовано, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу.

Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак, закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6- 62цс16.

Як вже зазначалось вище, встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, 01.12.2014 року між ТОВ "КУА "Парангон", яке діяло в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "Інтер Кар" та ТОВ "ФК "Еверест" був укладений договір факторингу № 01/12/14-3.

Вказаний договір підписаний з боку ТОВ "КУА "Парангон" директором ОСОБА_4, який на момент укладення договору діяв на підставі Статуту підприємства та ліцензії на здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) серії АГ № 579842, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 01.09.2011 року.

04.04.2016 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/837/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 р., визнано недійсними рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Парангон" від 03.11.2014 р., оформлені протоколом 1/2014 від 03.11.2014 р. (щодо виключення зі складу учасників позивача ОСОБА_9 та Компанії "Метиглоу Холдингс ЛТД" та призначення ОСОБА_4 директором позивача) та визнано недійсними зміни до Статуту позивача в новій редакції, затвердженій загальними зборами відповідно до протоколу № 2/2014 від 03.11.2014 р.

Із зазначеного вище вбачається, що рішення загальних зборів ТОВ "КУА "Парангон", яким, зокрема, призначено на посаду директора ОСОБА_4 та який безпосередньо є підписантом оскаржуваного договору, визнано недійсним майже через півтора року після укладення оскаржуваного договору факторингу та сам по собі цей факт не є підставою для визнання правочину недійсним.

В той же час, позивач в позовній заяві (з урахуванням зміни підстав позову), вказує на те, що директором позивача перевищені повноваження при укладенні спірного договору, без урахування обмежень, встановлених пп. "о" п.10.2.3, п.10.3.5 Статуту товариства, загальні збори товариства не надавали згоди ОСОБА_4 на укладання від імені компанії правочину на суму, що перевищує 1 000 000 грн., і, в подальшому, його не схвалювали, в той час, як відповідно до оскаржуваного договору факторингу ТОВ "КУА "Парангон" передає право грошової вимоги на суму 3 665 032, 75 грн.; про вказані обмеження не міг не знати відповідач.

Згідно з ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" повноваження директора окреслюються, в першу чергу, межами, встановленими Законом та установчими документами.

Згідно з п. 10.3.1 Статуту ТОВ "КУА "Парангон", затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 16/09 від 16.09.2013 р.), управління поточною діяльністю Компанії здійснюється одноосібно виконавчим органом - директором компанії.

Підпунктом "о" п.10.2.3 Статуту товариства встановлено, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників Компанії належить, зокрема, попереднє погодження умов та надання згоди на укладення від імені Компанії будь-яких правочинів (угод, контрактів, договорів та інших) на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень 00 копійок).

Відповідно до п. 10.3.5 Статуту, директор Компанії без довіреності діє від імені Компанії, в межах повноважень, встановлених законодавством України і дійсним Статутом, зокрема, укладає та підписує від імені Компанії будь-які правочини (угоди, контракти, договори та інші) на суму, що не перевищує 1 000 000 (один мільйон гривень 00 копійок), за умови дотримання встановлених цим Статутом обмежень.

Отже, у вказаних пунктах Статуту мова йде саме про вартісну оцінку (суму) договору, які має право укладати директор компанії позивача без попереднього погодження із загальними зборами товариства та які не мають перевищувати 1 000 000 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивачем ототожнюються поняття ціна (сума) договору та розмір заборгованості, що відступається.

Проте, слід наголосити, що відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Також, згідно позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.07.2015 року по справі № 6-301цс15, право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу, ціна вказаного правочину, яка підлягає сплаті фактором (відповідачем) на користь клієнта (позивача) становить розмір 36 650,32 грн., а сума в розмірі 3 665 032,75 грн. є предметом договору факторингу, право вимоги на яку відступається відповідачу за плату, встановлену в п. 4.1 договору.

Отже, директором ОСОБА_4 укладено договір, згідно з умовами якого ціна договору складає 36 650,32 грн., що не перевищує обмежень, встановлених п.10.2.3, п.10.3.5 Статуту товариства, тобто, в межах своїх повноважень.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відповідача при укладенні оскаржуваного договору діяло недобросовісно, а саме, знало або не могло не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу ТОВ "КУА "Парангон", позивачем суду не надано, таких доказів матеріали справи не містять.

За цих обставин не приймаються доводи апеляційної скарги щодо перевищення повноважень при укладенні оспорюваного договору директором позивача ОСОБА_4 та недобросовісних дій відповідача.

Стосовно укладення правочину представником без належних повноважень колегія суддів вважає необхідним також зазначити наступне.

Відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

В матеріалах справи міститься рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2015 року у справі №904/9897/14 за позовом ТОВ "ФК "Еверест" (відповідач у цій справі) до ТОВ "Інтерлізінвест" (третя особа у цій справі), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "КУА "Парангон" (позивач у цій справі) про стягнення заборгованості за договором про надання фінансової позики, відповідно до якого з ТОВ "Інтерлізінвест" стягнуто на користь ТОВ "ФК "Еверест" основну суму позики за договором позики в розмірі 1 725 000,00 грн., відсотки за користування нею в розмірі 1 940 032, 75 грн., а також було частково стягнуто пеню за порушення договору позики в розмірі 129 162,91 грн. (а.с.97-101, т.2). Зазначене рішення не оскаржувалось жодною із сторін та набрало законної сили 20.02.2015 року.

При цьому, зі змісту рішення вбачається, що право вимоги до позивача перейшло на підставі договору факторингу від 01.12.2014 року № 01/12/14-з за договором про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010 року, відповідач вимоги визнав, але не має можливості їх сплатити в зв`язку з важким фінансовим становищем. Третя особа - ТОВ "КУА "Парангон" (позивач у цій справі) своїх вимог на предмет спору не заявила, більш того, представник не заперечив проти стягнення заборгованості з ТОВ "Інтерлізінвест" (відповідача) на користь ТОВ "ФК "Еверест" (позивача) за договором про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010 року. Як вже зазначалось, вказане рішення жодною стороною оскаржено не було ні в апеляційному, ні в касаційному порядку.

Щодо доводів позивача про відсутність у товариства вільного волевиявлення на відчуження активів інституту спільного інвестування, укладення договору, який суперечить меті та цілям компанії з управління активами в зв`язку з тим, що за відступлення права грошової вимоги в розмірі 3 665 032,75 грн. ТОВ "ФК "Еверест" мало здійснити фінансування у розмірі 36 650,32 грн., то вони не приймаються за наступних підстав.

В силу положень ст.6, ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а отже, це, як підстава визнання оспорюваного договору недійсним не є такою, що відповідає приписам чинного законодавства, зокрема, ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки сторони договору від 01.12.2014р. добровільно погодили саме таку суму договору.

В той же час, у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах виділяються правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 Цивільного кодексу України); обману (ст. 230 Цивільного кодексу України); насильства (ст. 231 Цивільного кодексу України); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 Цивільного кодексу України), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Як вже зазначалось обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Разом з тим, скаржником жодним доказом не доведені обставини вчинення оспорюваного правочину з дефектом волі з боку позивача.

Щодо доводів скарги про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки рахунок, який позивач призначив для здійснення розрахунків на момент укладення спірного договору був закритий, валюта рахунку долар США, а розрахунки мали відбутись у гривні; відповідач при укладенні договору мав перевірити реквізити банку, а також, що договором передбачений відстрочений порядок фінансування, що суперечить самому предмету договору факторингу, вони не приймаються колегією суддів, враховуючи наступне.

Так, дійсно в матеріалах справи міститься довідка від 07.12.2016 року № 17035/10/26-50-08-01-10, надана Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві Державної фіскальної служби України про рахунок № 26505304001788, відкритий у АКБ "Форум" Пайовим недеверсіфікованим венчурним фондом закритого типу "Інтер Кар", який зазначений у оспорюваному договорі, як особа в інтересах якої ТОВ "КУА "Парангон" уклало оспорюваний договір факторингу (клієнт). Проте, вказаний рахунок, всупереч доводам позивача про невідповідність валюти, є мультивалютним, тобто призначений для обігу, як долару США, так і ЄВРО, і гривні України, є закритим без ініціативи клієнта, тобто, без його повідомлення. При цьому, договір, зокрема, п.4.2, укладений на вільний розсуд сторін, містить умову щодо перерахування коштів за письмовою вимогою клієнта, яка в матеріалах справи відсутня, позивачем не направлялась відповідачу, доказів протилежного матеріали справи не містять, тобто робити висновки про невиконання договору без дотримання всіх його умов, передчасно.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на ту обставини, що відсутність факту сплати грошових коштів, обумовлених договором, не може бути підставою для визнання останнього недійсним у зв'язку з неможливістю ототожнення правових підстав недійсності правочину з підставами відповідальності за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину.

Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність діяльності позивача ліцензійним умовам та вимогам до керівника ліцензіата, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі посилався на те, що є компанією, яка є професійним учасником ринку цінних паперів та має здійснювати свою діяльність на підставі належним чином оформленої ліцензії; відповідно до Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) в разі зміни місцезнаходження ліцензіат зобов`язаний переоформити ліцензію; в даному випадку у позивача змінилося місцезнаходження із міста Севастополь на місто Дніпро, а ліцензію останній не переоформлював, в зв`язку з чим здійснення діяльності на підставі ліцензії, яка не відповідає ліцензійним умовам є порушенням вимог чинного законодавства; крім цього, за вказаними вище Ліцензійними умовами компанія з управління активами повинна мати при отриманні ліцензії у своєму штаті не менше трьох сертифікованих фахівців, які здійснюють діяльність з управління активами; при укладенні оспорюваного договору, діючи не у власних інтересах, а в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу "Інтер Кар" ОСОБА_4 не мав повноважень на безпосереднє провадження діяльності на фондовому ринку і не відповідав вимогам, установленим Ліцензійними умовами до керівника ліцензіата, оскільки не мав відповідного сертифікату.

Так, дійсно відповідно до п.1 Загальних положень Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), затверджених рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 23.07.2013 року № 1281, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12.09.2013р. за № 1576/24108, ці Ліцензійні умови встановлюють порядок видачі ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), порядок зупинення дії та анулювання такої ліцензії, умови отримання ліцензії та провадження зазначеного виду професійної діяльності.

Відповідно до п.2 вказаних умов ліцензіатом є юридична особа (компанія з управління активами, банк, який прийняв рішення щодо управління активами створеного ним корпоративного недержавного пенсійного фонду, професійний адміністратор, який прийняв рішення щодо управління активами недержавних пенсійних фондів, яким він надає послуги з адміністрування), яка одержала ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами).

За п.4 Ліцензійних умов ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) можуть отримати, зокрема, компанія з управління активами.

Ліцензія чинна до набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії (п.7 ліцензійних умов).

Відповідно до п.17 Загальних положень Ліцензійних умов комісія у разі виявлення порушення законодавства застосовує до ліцензіата санкції, установлені Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затвердженими рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16 жовтня 2012 року N 1470, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2012 року за N 1855/22167 (далі - Правила розгляду справ).

Пунктом 20 Загальних положень Ліцензійних умов встановлено, що вимоги, установлені цими Ліцензійними умовами, повинні виконуватись посадовими особами ліцензіата та ліцензіатом (відокремленим підрозділом) протягом усього строку провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами).

Згідно з п.8 частини 1 розділу ІІ (Умови отримання ліцензії та провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) компанією з управління активами / професійним адміністратором недержавних пенсійних фондів) Ліцензійних умов заявник повинен мати при отриманні ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) не менше трьох сертифікованих фахівців (у тому числі керівник), які здійснюють діяльність з управління активами, а для провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів відокремленими підрозділами - не менше двох сертифікованих фахівців у кожному відокремленому підрозділі (у тому числі керівник відокремленого підрозділу). Керівник або виконуючий обов'язки керівника юридичної особи, яка здійснює управління активами інституційних інвесторів (крім банку), повинен мати стаж роботи на фондовому ринку не менше трьох років, у тому числі стаж роботи на керівних посадах на фондовому ринку не менше одного року.

За п.7 частини 2 розділу ІІ Ліцензійних умов ліцензіат зобов'язаний повідомляти орган ліцензування про зміни, які сталися в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії.

Відповідно до п.п.1, 5 частини 3 розділу ІІ Ліцензійних умов ліцензіат повинен здійснювати професійну діяльність за місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (крім випадку здійснення цієї діяльності відокремленим підрозділом юридичної особи на підставі отриманої ліцензіатом ліцензії), у приміщенні, повністю відокремленому від приміщень інших юридичних осіб. Зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії, передбачають надання ліцензіатом до органу ліцензування повідомлень у формах та за змістом, визначених цими Ліцензійними умовами, а саме щодо інформації, зазначеної в підпункті 11 пункту 1 глави 2 розділу II Ліцензійних умов (стосовно керівника ліцензіата та фахівців), - протягом п'ятнадцяти робочих днів з дати виникнення відповідних змін (з дати, зазначеної в сертифікаті, або з дати призначення на посаду (звільнення з посади) сертифікованого фахівця). При цьому якщо зміни, які виникли, стосуються тільки зміни стажу роботи на фондовому ринку сертифікованого фахівця, така інформація не подається. У разі зменшення у ліцензіата визначеної мінімальної кількості сертифікованих фахівців (у тому числі керівних посадових осіб) під час здійснення професійної діяльності ліцензіат не пізніше трьох місяців від дати виникнення цього факту повинен відновити їхню потрібну кількість. У разі звільнення керівника ліцензіата орган, наділений відповідно до законодавства повноваженнями щодо призначення керівника, зобов'язаний призначити нового керівника або виконувача обов'язків керівника ліцензіата не пізніше трьох робочих днів з дати звільнення керівника ліцензіата. Така особа повинна відповідати вимогам, установленим цими Ліцензійними умовами до керівника.

Підставами для зупинення дії ліцензії за відповідною постановою про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів (далі - постанова про накладення санкції), винесеною в порядку, визначеному Правилами розгляду справ, при встановленні таких порушень є, зокрема, неповідомлення Комісії щодо тимчасової зміни місцезнаходження ліцензіата або повернення його на попереднє місцезнаходження; призначення керівником/виконувачем обов'язків керівника ліцензіата особи, яка не відповідає вимогам, встановленим для керівника ліцензіата, у разі звільнення керівника (п.2 розділу V Ліцензійних умов).

При цьому, рішення про зупинення дії ліцензії з підстав, зазначених у пункті 1 цього розділу, оформлюється відповідним рішенням Комісії, а з підстав, зазначених у пункті 2, - відповідною постановою. Комісія публікує інформацію про зупинення дії ліцензії в офіційному друкованому виданні Комісії, а також розміщує її на офіційному сайті Комісії протягом п'яти робочих днів з дати прийняття відповідного рішення Комісії або винесення постанови (п.п.3, 4 розділу V Ліцензійних умов).

Згідно з п.п.7 п.2 розділу VІ Ліцензійних умов підставою для анулювання ліцензії може бути акт про відсутність ліцензіата за місцезнаходженням.

Повідомлення про анулювання ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) у письмовій формі надсилається протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення органом ліцензування усім фондам, з якими особою, ліцензію якої анульовано, укладено договори про управління активами, а також їх зберігачам, адміністраторам недержавних пенсійних фондів та особі, ліцензію якої анульовано. Крім того, протягом наступного робочого дня з дати прийняття зазначеного рішення таке повідомлення надсилається в електронному вигляді до Центрального депозитарію. Повідомлення про анулювання ліцензії оприлюднюється протягом п'яти робочих днів з дати прийняття такого рішення на веб-сайті Комісії та в офіційному виданні Комісії (п.6 розділу VІ Ліцензійних умов).

Як встановлено судом першої інстанції, оспорюваний договір укладений позивачем на підставі ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АГ № 579842 від 01.09.2011 року зі строком дії з 01.09.2011 року по 01.09.2016 року (а.с.56, т.2), яка дійсно видана для здійснення діяльності у місті Севастополі, вулиця Вакуленчука, будинок 33-А/3-1, в той час як оспорюваний договір укладений позивачем із місцезнаходженням у місті Дніпрі, і відповідно до листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.12.2015 року № 08/01/27794/НК директор позивача ОСОБА_4 відсутній у реєстрі сертифікованих осіб на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку (а.с.49, т.1).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, а позивачем такі докази не надані, про застосування до ТОВ "КУА "Парангон" санкцій, відповідно до ліцензійних умов, призупинення дії ліцензії або її анулювання, саме в оспорюваний період. Таким чином, здійснення підприємством позивача діяльності з порушенням ліцензійних умов, в тому числі щодо керівника ліцензіата, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним за наявності дійсної в оспорюваний період ліцензії.

Відносно посилань позивача на відсутність згоди боржника - ТОВ "Інтерлізінвест" на відступлення права вимоги за договором про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010 р., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ст. 1080 Цивільного кодексу України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Таким чином, зважаючи на прямі приписи законодавства, зокрема ст. 1080 ЦК України, наявність домовленості про заборону передачі права вимоги за договором позики не є підставою для визнання недійсним договору факторингу.

Щодо з`ясування питання чи є юридична особа (фактор за договором) фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу господарським судом обґрунтовано встановлено наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 4151 від 19.11.2013 р. інформацію про ТОВ "Фінансова компанія "Еверест", як підприємство, яке може надавати фінансові послуги (в тому числі послуги факторингу), було внесено до Державного реєстру фінансових установ (а.с.62, т.3) та виключено із Реєстру лише 20.09.2016 року (а.с.63-67, т.3), тобто, станом на момент укладення спірного правочину (01.12.2014 р.), підприємство відповідача відповідало вимогам суб`єктного складу договору факторингу, передбаченого ст.1079 ЦК України.

В зв`язку з встановленими обставинами справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перевірці рішення в апеляційному порядку, в зв`язку з чим правові підстави зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, як і відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись статтями 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Парангон", м.Київ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 року у справі № 910/15410/16 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.02.2018 року.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя М.О. Дармін

Суддя Л.О. Чимбар