Постанова № 72087784, 06.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 757/20916/16-а Суддя (судді) першої інстанції: Батрин О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.11.2017 у справі за заявою ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.11.2017 у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову ухвалу, якою замінити сторону боржника по справі №757/20916/16-а, та постановити окрему ухвалу про наявність підстав для притягнення до відповідальності посадових осіб Пенсійного Фонду України, бездіяльність яких не дозволяє виконати рішення суду.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як видно з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 у справі № 757/20916/16-а за позовом ОСОБА_3 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська щодо невиплати ОСОБА_3 нарахованої пенсії з 01.06.2014.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська здійснювати нарахування на особовий пенсійний рахунок та виплату на іменну картку, ПАТ КБ «ПриватБанк», призначеної пенсії, з урахуванням заборгованості негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Визнано неправомірною бездіяльність Пенсійного фонду України по виконанню постанови Кабінету міністрів України від 07.10.2014 № 595 щодо переміщення Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська та організації його повноцінної роботи.

Суд першої інстанції встановив, що не заперечується апелянтом, що постанова суду відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська не виконується, оскільки воно не приступило до виконання своїх обов'язків, відсутні його співробітники, керівництво звільнено із займаних посад. Відповідно до Постанови Пенсійного фонду України № 9-1 від 12.05.2015 «Про здійснення повноважень з обслуговування, страхувальників», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.05.2015 року за № 608/27053, обов'язки Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська передані до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з заявою про заміну відповідача - Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Луганська його правонаступником, а саме на Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Відмовляючи в задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що делегування повноважень щодо здійснення пенсійних виплат (завдання, передбачені пп.пп. 7 та 8 п. 4 Положення № 28-2) Постановою № 9-1 не передбачено. Нормативно-правових актів, які б передбачали таке делегування, не прийнято.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія в Україні виплачується в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера на території України.

Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 264 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Аналогічні положення передбачено ч. 1 ст. 379 КАС України (в чинній редакції станом на час апеляційного розгляду справи).

Згідно вказаної норми закону, сторону виконавчого провадження може бути замінено на будь-якій стадії з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.

Згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Частиною 2 вказаної статті Закону "Про виконавче провадження" визначено, що стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Відповідно до норм чинного законодавства, заміна сторони виконавчого провадження відбувається у разі вибуття однієї з сторін, зокрема, внаслідок смерті або реорганізації. Заміна сторони полягає у вступі на її місце правонаступника.

Під правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін з переходом прав та обов'язків від правопопередника до іншої особи, що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Таким чином, сторона у справі може набути статусу сторони виконавчого провадження після видачі виконавчого документа, пред'явлення його до виконання та відкриття виконавчого провадження.

Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Водночас, матеріали справи не містять доказів існування виконавчого провадження з виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 у справі № 757/20916/16-а.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з огляду на факт відсутності розпочатого виконавчого провадження, звернення позивача до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні є передчасним, та суперечить процесуальним вимогам КАС України.

А тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для заміни сторони виконавчого провадження, якого не існує.

Стосовно вимоги апелянта щодо постановлення окремої ухвали про наявність підстав для притягнення до відповідальності посадових осіб Пенсійного Фонду України, бездіяльність яких не дозволяє виконати рішення суду, то колегія суддів вважає, що дана вимога н підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно ч.1, 2 ст.249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Отже, постановлення окремої ухвали у разі виявлення факту порушення закону є правом, а не обов'язком суду, та віднесено законодавцем на його розсуд.

Водночас, з огляду на обставини справи та недосконалість чинного законодавства щодо пенсійного забезпечення осіб, які перебувають на обліку в управліннях Фонду, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги апелянта щодо винесення окремої ухвали.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 06.02.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко