Ухвала суду № 72087208, 31.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

31 січня 2018 року м. Київ№ 826/13663/17Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Васильченко І.П., суддів: Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Ксендзові А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання третьої особи про закриття провадження у справі

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Полонський гранітний кар'єр»до третя особаДержавної служби геології та надр України Товариство з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр»про визнання протиправним та скасування наказу від 17.10.2017 р. № 445,за участю представників сторін:

від позивача: Кравець І.В.

від відповідача: Кобилецький О.І.;

від третьої особи: Рудий А.М.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полонський гранітний кар'єр» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної служби геології та надр України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр», в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 р. № 445 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині продовження Товариству з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр» дії спеціального дозволу № 399 від 20.12.1995 р. на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (Додаток до наказу, порядковий номер 7).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.11.2017 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до колегіального судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.11.2017 р. клопотання третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без задоволення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.11.2017 р. відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження в справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.01.2018 р. клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр» задоволено. Забезпечення відеоконференції по справі № 826/13663/17 за участю ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр», слухання якої відбудеться 24 січня 2018 року о 09:45 год. доручено Хмельницькому окружному адміністративному суду (вул.Козацька 42, м. Хмельницький, 29000).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2018 р. оголошено перерву у розгляді справи до 31.01.2018 р. Призначено судове засідання на 31.01.2018 р. об 09:30 год., що відбудеться в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-А, зал судового засідання № 120. Забезпечення відеоконференції по справі № 826/13663/17 за участю ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр», слухання якої відбудеться 31 січня 2018 року о 09:30 год., доручено Хмельницькому окружному адміністративному суду (вул. Козацька 42, м. Хмельницький, 29000).

Ознайомившись із клопотанням ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр» про закриття провадження по справі, суд приходить до висновку про його обґрунтованість та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2015 р. у ТОВ «Полонський гранітний кар'єр» закінчився строк дії Спеціального дозволу на користування надрами від 20.12.1995 р. на видобування мігматитів та гранітів Полонського родовища, який було видано ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр».

Згідно даних ДНВП «Геоінформ України» одразу після 20.12.2015 р. зазначений дозвіл став недійсним. Позивач зазначає, що у вказаному стані зазначений дозвіл перебуває станом на день звернення до суду із адміністративним позовом.

Враховуючи, що Спеціальний дозвіл № 399 став недійсним та, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.1995 р. № 423 «Про затвердження Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією» між Державною службою геології та надр України та ТОВ «Полонський гранітний кар'єр» було укладено договір № 100/11 від 13.10.2016 р. відповідно до якого, ТОВ «Полонський гранітний кар'єр» викупило геологічну інформацію та зареєструвало роботи за формою 3 гр. з досліджень, пов'язаних із неологічним вивченням надр Полонському родовищу гранітів та магматитів».

Відповідачем було виставлено рахунок № 191 від 13.02.2017 р. на суму 2290,00 грн. за реєстрацію робіт (форма 3-гр.). Рахунок позивачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 31 від 13.02.2017 р.

13.02.2017 р. відповідачем було зареєстровано роботи по формі 3- гр., про що свідчить відповідний штамп за № 123 від 13.02.2017 р. на переліку об'єктів, робіт та досліджень (форма 3-гр.)

Маючи намір отримати Спеціальний дозвіл на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, позивачем 11.05.2017 р. подано до Держгеонадр заяву за № 11/05/17.

01.06.2017 р. позивачем отримано погодження Міністерства екології та природних ресурсів України на отримання Спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища (наказ Міністерства № 212 від 01.06.2017 р.).

23.10.2017 р. позивач в Держгеонадрах дізнався про те, що наказом № 445 від 17.10.2017 р. «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» Держгеонадра продовжило ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр» дію Спеціального дозволу № 339 від 20.12.1995 р. на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (Додаток до наказу порядковий номер № 7).

В той же час, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, позивач зазначає, що експертним висновком Державного підприємства «Українська геологічна компанія» № 1-гв/2016 визнано доцільним виділити окрему ділянку надр Полонського родовища, підрахувати запаси цієї ділянки окремо та включити запаси Полонського-2 родовища, за умови розробки родовища окремим кар'єром. В подальшому полонське родовище було поділено на два окремі кар'єри: Центральна ділянка та Ділянка № 2.

Таким чином, на думку позивача, наказ Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 р. № 445 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині продовження Товариству з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр» дії спеціального дозволу № 399 від 20.12.1995 р. на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (Додаток до наказу, порядковий номер 7) є протиправним, оскільки Держгеонадра в період 2016-2017 рр. неодноразово відмовляло ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр» в продовженні дії спеціального дозволу з огляду на невідповідність поданих документів та, з огляду на те, що Держгеонадрами не було взято до уваги те, що відповідно до Довідки ДНВП «Геоінформ України» від 02.08.2017 р. № 03/303-2102, Полонського родовища магматитів та гранітів не існує, оскільки було здійснено його розподіл на Центральну ділянку та Ділянку № 2, тобто на два самостійні об'єкти надрокористування, зокрема, його винесення було вчинено із рядом інших численних порушень.

Зважаючи на викладене вище, вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

В судовому засіданні 31.01.2018 р. представник позивача заперечував проти закриття провадження, оскільки вважає, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи заяву про закриття провадження по справі, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Кодексу України Про надра визначено, що Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб'єктів господарювання, а також вноситись як вклад у спільну діяльність (ч. 6 цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 р. № 445, ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр» було отримано Спеціальний дозвіл. Копія вказаного дозволу знаходиться в матеріалах справи. Строк дії вказаного дозволу продовжено на 20 років до 20.05.2035 р. на підставі угоди про умови користування ділянкою надр № 399 від 28.12.2017 р.

Отже, у ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр» виникло право надрокористування Полонського родовища гранітів та магматитів.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно із ст. 4 Кодексу України Про надра, надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 цього ж Кодексу надра надаються у постійне або тимчасове користування.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що спірний наказ є актом ненормативного характеру, який вичерпує свою дію фактом свого видання, оскільки внаслідок цього у ТОВ «Полонський щебеневий кар'єр» виникло цивільне речове право на чуже майно.

Наведена позиція узгоджується із позицією, викладеною в абз. 6 п. 5 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 р., а також висновками Судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16.12.2015 р. по справі № 6-2510цс15.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Окрім того, суд враховує позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України по справі № 21-308а14, згідно якої у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа N 21-493а14).

Аналогічних висновків у своєму рішенні з приводу речового права на чуже майно (право постійного землекористування) дійшов Вищий адміністративний суд України у постанові від 22.03.2017 р. по справі К/800/10024/15.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, неодноразово висловленій, зокрема у постановах від 11 листопада 2014 року № 21-493а14, 9 грудня 2014 року № 21-308а14, від 25 листопада 2015 року № 339/113/14-а, від 13 грудня 2016 року №338/1095/14-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної або господарської юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Щодо співвідношення понять «земельна ділянка, землекористування», «надра, надрокористування», суд зазначає наступне.

За загальним визначенням, поняття «земля» в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: (1) як планета, (2) як суходіл, (3) як ґрунти -верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, (4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, (5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття «земля» конкретним змістом. Тому термін «земля» є багатозначним.

Стаття 1 Закону України «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею».

ГОСТ 26640-85 містить дещо інше визначення: «земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства».

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Аналіз земельного законодавства в цілому дозволяє стверджувати, що земельне законодавство практично завжди розглядає земельну ділянку не лише як частину земної поверхні, але також як простір над і під нею, необхідний для правомірного використання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Положення ст. 23 Кодексу України Про надра надає землевласнику та землекористувачу право без окремого дозволу та внесення плати здійснювати обмежене використання надр під його ділянкою, а саме: землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Виходячи із наведеного, беручи до уваги правову дефініцію понять «надра» та «земля», заважаючи на відсутність чіткого розмежування вказаних понять в правовій доктрині, суд приходить до висновку, що право власності (користування) надрами здійснюється в межах права власності (користування) земельної ділянки, як правило земель державної та комунальної власності, шляхом укладення відповідних угод між суб'єктами господарювання та органами виконавчої влади та здійснюється на підставі спеціального дозволу.

Отже, на думку суду, висновки Верховного Суду України щодо можливості оскарження права користування земельною ділянкою цілком узгоджуються із можливістю оскарження в аналогічному порядку права користування надрами.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що наведені висновки Верховного суду України в частині оскарження ненормативного акту на підставі якого виникало право на землю, мають стосуватися і оскарження ненормативного акту на підставі якого виникає будь-яке інше речове цивільне право на чуже майно, зокрема, і користування надрами.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» № 10 від 24.10.2011 року, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно ст. 1 Господарського суду України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського суду України (в редакції, чинній після 15.12.2017 р.) право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 5 ст. 30 названого Кодексу, до виключної підсудності господарського суду належать справи в яких відповідачем, є зокрема, центральний орган виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є юридичною особою, яка заявила свої вимоги до центрального органу виконавчої влади, третя особа - юридична особа, в якої виникло (продовжено) речове право на чуже майно - право користування надрами Полонського родовища гранітів та мігматитів, а, отже, зважаючи на суб'єктний склад учасників справи та предмет спору, суд приходить до висновку, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на викладене вище, беручи до уваги норми чинного законодавства та висновки Верховного Суду України, суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а відтак провадження у справі слід закрити.

Керуючись ст. ст. 238, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження по справі № 826/13663/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полонський гранітний кар'єр» (30500, Хмельницька область, м.Полонне, вул. Академіка Герасимчука, 190 Ж, код ЄДРПОУ 39305487) до Державної служби геології та надр України (вул. Ежена Потьє, 16, м.Київ, 03057), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр» (30500, м.Полонне, Хмельницької області, вул. Академіка Герасимчука, 190 б, код ЄДРПОУ 39162883) про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 р. № 445 «Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами» в частині продовження Товариству з обмеженою відповідальністю «Полонський щебеневий кар'єр» дії спеціального дозволу № 399 від 20.12.1995 р. на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (Додаток до наказу, порядковий номер 7).

Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвалу направити сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.П.Васильченко

Судді: Н.Г. Вєкуа

А.Б. Федорчук

Повний текст ухвали складено та підписано 05.02.2018 р.