Рішення № 72086395, 01.02.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4416/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Кухар Н.А.

секретаря судового засідання Шавель М.М.

за участю:

представників позивача - Данилко Р.Б., Ясницький Л.Б.

представника відповідача - Ватуляк М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ТзОВ "Джерело праці" до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело праці» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу.

Ухвалою від 04 грудня 2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 04 грудня 2017 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.11.2017 року відповідач виніс постанову про накладення штрафу № 1301922501-515 у розмірі 96 000 грн. Позивач вказану постанову вважає незаконною та протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач позбавив позивача права надавати свої пояснення та зауваження до акту перевірки від 30.10.2017 року № 13-01-189-2501. Зазначають, що у діях позивача відсутнє порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України, оскільки особа, не перебувала у статусі найманого працівника, а надавала послуги згідно договором укладеним відповідно до Цивільного кодексу України. Крім того, зазначають, що позивач мав конституційне право укладати цивільно - правові договори та виконувати зобов'язання, передбачені умовами даних договорів, оскільки договори з громадянами на використання їх у праці можуть укладатися як за трудовим договором, так і за цивільно - правовою угодою.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, з підстав викладених у позовній заяві та з урахуванням відповіді на відзив.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та в письмовому запереченні, просив суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву та заперечення представник відповідача зазначає, що згідно положень Закону України «Про охорону праці» та Кодексу законів про працю України ознайомлювати з інструкцією з охорони праці та посадовою інструкцією можливо лише особу, яка перебуває у трудових відносинах з товариством. Вказують, шо наданий інспектору цивільно - правовий договір, який по своїй сутті є трудовим, жодним чином не спростовує обов'язку роботодавця видавати накази про прийняття працівника на роботу. Зазначають, що жодним нормативно - правовим актом в сфері цивільного законодавства не передбачено можливості укладення безстрокових цивільних договорів. Щодо посилань позивача на постанову Галицького районного суду Львівської області від 27.11.2017 року, представник відповідача зазначив, що надана Галицьким районним судом м. Львова правова оцінка цивільно - правового договору (питання щодо правомірності такого договору) не є обов'язковою для Львівського окружного адміністративного суду. Крім того, зазначають, що управління не брало участі у розгляді справи про адміністративні правопорушення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 24.01.2017 року на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області надійшло повідомлення про нещасний випадок зі смертельним наслідком з громадянином ОСОБА_4, який стався внаслідок ДТП.

Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 26.10.2017 року № 1613-П інспектору праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у м. Львові Гуцало Анастасії Геннадіївні на підставі пп.5 п.5 Порядку та п.38 Порядку про проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві затвердженого постановою КМУ від 30.11.2011 № 1232, в термін з 27.10.2017 року по 30.10.2017 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин у ТзОВ «Джерело праці»: Львівська область, м. Львів, вул. Листопадового чину, 26/19. (а.с.43).

26.10.2017 року для здійснення інспекційного відвідування у ТзОВ «Джерело праці» Головним управлінням Держпраці у Львівській області було видано направлення № 1577 на здійснення інспекційного відвідування у період з 27.10.2017 року по 30.10.2017 року (а.с. 44).

За результатами інспекційного відвідування ТзОВ «Джерело праці» відповідачем складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 13-01-189-2501 (а.с. 25-32).

Відповідно до зазначеного акту перевірки, ГУ Держпраці у Львівській області встановлено наступні порушення позивачем:

- ч. 1 та 3 ст.24 КЗпП України, директором ТзОВ «Джерело праці» ОСОБА_6 допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення територіального органу ДФС при прийнятті працівників на роботу, що передбачено постановою КМУ № 413;

- підпункт «б» абзацу першого пункту 7.1 глави 7, книга обліку руху трудових книжок і вкладишів не ведеться. Станом на день проведення інспекційного відвідування (30.10.2017) не надано підтверджуючих документів, які б свідчили про ведення книги обліку та руху трудових книжок і вкладників до них.

30.10.2017 року відповідач склав припис № 1301-189/2501-2020, яким приписав (а.с. 17-18):

- забезпечити дотримання вимог частини першої та третьої статті 24 КЗпП України;

- забезпечити дотримання вимог підпункту «б» абзацу першого пункту 7.1 глави 7 Інсрукції № 58.

Також у вищезазначеному приписі відповідач повідомив позивача про те, що у строк до 06.11.2017 року необхідно письмово інформувати про виконання вимог припису.

14.11.2017 року ГУ Держпраці у Львівській області надіслало позивачу повідомлення про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафу, відповідно до якого розгляд справи відбудеться 21.11.2017 року об 11 год. 00 хв. в приміщенні ГУ Держпраці у Львівській області за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 8, VII поверх, приймальня керівника (а.с. 12).

21.11.2017 року перший заступник начальника ГУ Держпраці у Львівській області Грицак О.О., на підставі акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 30.10.2017 року № 1301922501 прийняла постанову № 1301922501-515 про накладення на ТзОВ «Джерело праці» штрафу у розмірі 960000 грн. (а.с. 11).

23.11.2017 року ТзОВ «Джерело праці» на адресу першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області п. Грицак О., було скеровано листа, в якому повідомлялося про те, що 22.11.2017 року позивач отримав виклик про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафу на 21.11.2017 року. В даному листі просять призначити новий розгляд справи. (а.с.13).

24.11.2017 року ГУ Держпраці у Львівській області надіслало позивачу листа, в якому було повідомлено, що відповідно до реєстру Укрпошти № 7900819019661, 16.11.2017 року ТзОВ «Джерело праці» було повторно повідомлено про надходження листа, про що свідчить виписка з реєстру. В листі також було проінформовано позивача про те, що розгляд справи відбувся 21.11.2017 року, за результатами якого було винесено постанову про накладення штрафу на ТзОВ «Джерело праці» за абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України у розмірі 96 тис., грн., яку скеровано рекомендованим листом 23.11.2017 року. (а.с.14).

26.11.2017 року позивач знову скерував на адресу ГУ Держпраці у Львівській області листа з якого вбачається, що на звичайному клаптику позивач отримав від пошти повідомлення про те, що надійшов лист, однак не було його повідомлено від кого саме надійшов лист. В листі просить призначити нову дату розгляду справи та повідомити про це заздалегідь. (а.с.15).

29.11.2017 року ГУ Держпраці у Львівській області надіслало позивачу листа за № 12096/2/11-30 в якому повідомлено, про те, що виклик на розгляд справи рекомендованим листом від 14.11.2017 року вих. №11549/2/11-30 надіслано за вісім днів до дати розгляду. (а.с.16).

Постанова про накладення штрафу від 21.11.2017 року № 1301922501-515 є предметами оскарження.

Надаючи правову оцінку вищенаведеній постанові, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Згідно ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частина 1 статті 24 КЗпП України передбачає укладення трудового договору з фізичною особою виключно у письмовій формі.

На виконання вимог ст.24 КЗпП України, згідно порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" на роботодавця покладено обов'язок повідомлення про прийняття працівника на роботу місцевий орган Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску.

Частиною 2 ст.30 Закону України "Про оплату праці" встановлено обов'язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст.253 КЗпП України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

В силу ст.265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 2 ч.2 ст.265 КЗпП України); порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абзац 8 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Посилання позивача на те, що відносини з вищезазначеним найманим працівником ОСОБА_4, не були трудовими, а мали цивільно-правовий характер є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно частин 1, 2 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно правовим договором. Основною відмінністю договорів цивільно правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України (ст. 208 письмова форма, ст. 626 домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків), а трудові Кодексом законів про працю України (ст. 21 24). Правова основа цивільно правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. Отже, за цивільно правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу. Також, виплати за цивільно-правовим договором обкладаються тими самими податками і зборами, що і зарплатні.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР).

За змістом ст. 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Частиною 2 статті 30 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Судом встановлено, що 02 лютого 2015 року ТзОВ «Джерело праці» надалі «Замовник» в особі директора ОСОБА_6, та ОСОБА_8, в подальшому «Виконавець» укладено цивільно - правовий договір № 84.

Згідно предмету угоди замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконувати послуги зустрічі, поселення та виселення гостей Леополіс, допомога гостям при паркуванні.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело праці» від 02.02.2016 року за № 10 було встановлено дванадцятигодинний режим роботи для працівників, які надають гостям готелю «Леополіс» допомогу у паркуванні, виконують роботи зустрічі, поселення та виселення гостей готелю: початок роботи - 08.00 год., закінчення роботи - 20.00 год. (а.с.46).

Згідно Інструкції № 2 з охорони праці при виконанні послуг зустрічі, поселення та виселення гостей готелю, яка затверджена директором ТзОВ «Джерело праці» ОСОБА_6, 31.03.2016 року, вбачається, що працівник ОСОБА_8, був ознайомлений.

Згідно робочої інструкції портьє, яка затверджена директором ТзОВ «Джерело праці» ОСОБА_6, 28.01.2015 року, вбачається що працівник ОСОБА_8, був ознайомлений 30.01.2015 року.

Зокрема, робочою інструкцією портьє, працівника проінформовано про його обов'язки, а саме, розділом 2 Інструкції передбачено, що портьє наглядає за входом і виходом відвідувачів готелю Леополіс (м. Львів, вул. Театральна 16); інформує відвідувачів про розташування відділів, секцій, торговельних залів, наявність вільних місць; допомагає гостям запаркувати їхній автомобіль біля готелю (вул. Театральна); допомагає гостям вивантажити завантажити багаж у автомобіль, донести багаж до готелю; повідомляє адміністрацію про помічені недоліки. Даною інструкцією, було зазначено, що портьє належить до професійної групи «Робітники». Призначення на посаду портьє та звільнення з неї здійснюється наказом керівника підприємства з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України та чинного законодавства про працю. Портьє узгоджує свої дії з черговим охоронцем, черговим адміністратором, керівником служби охорони готельного комплексу «Леополіс».

Крім того, як вбачається з повідомлення про нещасний випадок від 24.01.2017 року місцем, де стався нещасний випадок (виробництво, цех, дільниця, приміщення тощо), і його стисла характеристика зазначено - вул. Театральна 16-18 парковка; прізвище, ім'я та по батькові зазначено - ОСОБА_8; дата смерті зазначено - ІНФОРМАЦІЯ_1; професія - портьє.

Вищевказане свідчить про факт прийняття на роботу працівника ОСОБА_8, за професією портьє, що належить до професійної групи «робітники», роз'яснення йому завдань та обов'язків. При цьому, ознайомлення із інструкцією № 2 з охорони праці при виконанні послуг, зустрічей, поселення та виселення гостей готелю.

Суд вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача на постанову Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2017 року у справі № 461/7814/17, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 за ч.3 ст.41 КУпАП - закрито за відсутності у його діях складу адімінстративного правопорушення. В мотивувальній частині постанови зазначено: «В протоколі про адміністративне правопорушення № 1301-189-0557 від 30.10.2017 року зазначено «від підпису та надання письмових пояснень ОСОБА_2, відмовився, хоч належним чином був повідомлений листом № 11073/5/4-09 від 31.10.2017 року». Листом №11073/5/4-09 від 31.10.2017 р. ОСОБА_6, запрошено особисто з'явитись в приміщення ГУ Держпраці у Львівській області 08.11.2017 року на 10 год. 00 хв. Для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 41 КУпАП та дачі своїх письмових пояснень. Відомості про отримання даного листа ОСОБА_6, в матеріалах справи відсутні. Даний лист, за твердженням ОСОБА_6, отриманий ним лише 09.11.2017 р. В матеріалах справи відсутні докази своєчасного повідомлення ОСОБА_6, про час і місце складення протоколу, чим позбавлено останнього можливості надати пояснення. Тобто, через несвоєчасне повідомлення ОСОБА_6, було порушено передбачене ст. 268 КУпАП право на захист. Згідно статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_6, не містять складу порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП України.»

Вказане судове рішення, на переконання суду, не доводить протиправності спірного рішення відповідача та не є обов'язковим для суду в розумінні ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4. ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст.90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

За таких умов суд вважає, що встановлені постановою Галицького районного суду м.Львова від 27.11.2017р. у справі № 461/7814/17 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КзПП України за що встановлена відповідальність згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КзПП України.

Безпідставними також вважає суд твердження позивача про неналежне повідомлення відповідачем про розгляд справи про накладення штрафу, виходячи з такого.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2013 р. № 509 (надалі по тексту - Порядок №509).

Згідно з п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 509, уповноважена особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складання акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Пункт 6 Порядку 509 встановлює, що про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до п. 7 вищезгаданого Порядку справу про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Судом встановлено, що відповідачем вчинені вичерпні дії з метою повідомлення позивача, зокрема на адресу останнього було скеровано листа, в якому повідомлялося про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, яке направлене на його адресу 14.11.2017 року рекомендованим листом.

Так, в листі від 24.11.2017 року ГУ Держпраці у Львівській області повідомлялося позивача, що відповідно до реєстру Укрпошти № 7900819019661 від 16.11.2017 року ТзОВ «Джерело праці» було повторно повідомлено про надходження листа, про що свідчить виписка з даного реєстру: «Об'єктом поштового зв'язку Львів 7 з індексом 79007 16.11.2017 адресату повідомлено повторно про надходження на його адресу поштового відправлення за номером 7900819019661».

Дана обставина підтверджена і у листі позивача - ТзОВ «Джерело праці» від 26.11.2017 року № 81, в якому позивач зазначив, що на звичайному клаптику позивач отримав від пошти повідомлення про те, що надійшов лист, однак не було його повідомлено від кого саме надійшов лист.

Проте, правом прийняти участь у розгляді справи позивач не скористався.

Як свідчать матеріали справи, на встановлений час та дату позивач на розгляд справи за ст. 265 КЗпП України за результатами проведення перевірки дотримання законодавства про працю та зайнятість населення не прибув, явку представника не забезпечив, обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Суд відмічає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 73-74 КАС України, які б доводили протиправність рішення відповідача.

Відтак, суд приходить до висновку про правомірність постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.11.2017 року № 1301922501-515.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірність оскаржуваного рішення підтверджена належними та допустимими доказами, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

У відповідності до КАС України судові витрати не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційної адміністративного суду. Повний текст рішення складено 08 лютого 2018 року.

Суддя Кухар Н.А.