Рішення № 72077765, 06.02.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15600/17

Провадження № 2/127/4714/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді: Антонюка В.В.,

за участю секретаря Гончарука І.О.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

представника третьої особи – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн., завданої службовою особою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач після аварії на Чорнобильській АЕС, в 1988 році був призваний Вінницьким районним військкоматом як військовозобов’язаний та був направлений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС в якості водія вантажного автомобіля. Військова частина 55064 виконувала завдання по перевезенню вантажів та людей по всій зоні відчуження. Місце дислокації підрозділу було в населеному пункті ОСОБА_5, Тешков, які перебували в зоні безумовного відселення.

Позивач зазначає, що він особисто приймав участь на роботах, пов’язаних з ліквідацією аварії на ЧАЕС, протягом 120 діб, з 30.06.1988 року по 28.10.1988 року та отримав дозу опромінення 2 бер.

Після виконання завдання по ліквідації аварії на ЧАЕС, позивач був демобілізований, повернувся в м. Вінницю та працював на попередній роботі водієм. З кожним роком стан здоров’я позивача суттєво погіршувався, в зв’язку із чим, йому встановлено третю групу інвалідності.

23.02.2009 року позивачу виповнилось 55 років.

На початку лютого 2009 року, позивач звернувся до УПФУ в Замостянському районі м. Вінниці з приводу призначення пенсії, на що йому спеціалістом, яка займалася оформленням пенсії - ОСОБА_6, було в грубій формі неодноразово відмовлено в зв’язку із відсутністю підтвердження факту перебування позивача в зоні відчуження.

В 2010 році, позивач звернувся із заявою до Головного управління ПФУ у Вінницькій області, де після перевірки наданих із заявою документів, йому надали письмову відповідь в якій повідомили про те, що йому може бути призначена пенсія за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років, оскільки надані документи підтверджують факт перебування позивача в зоні відчуження. Крім того, йому пояснили, що він має звернутися із відповідною заявою до районного управління ПФУ за місцем свого проживання.

Із листом від головного управління та з відповідною заявою, позивач черговий раз звернувся до відповідача з вимогою призначити йому пенсію із зменшенням пенсійного віку і в решті решт, через роки поневірянь, йому призначили пенсію, однак з нарахуванням пенсії з мінімальної заробітної плати, оскільки повідомили, що в позивача відсутні довідки про заробітну плату в зоні відчуження, що змусило його звернутись із відповідним позовом до суду. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2014 року зобов’язано УПФУ в м. Вінниці провести перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки архівного відділу Вінницької міської ради № 01/26-181 від 03.02.2009 року із врахуванням заробітної плати за жовтень 1988 року в сумі 1072,07 грн., починаючи з 01.03.2014 року і виплачувати її щомісячно. Однак вказану постанову почали виконувати лише з 2016 року.

Позивач вважає, що має право на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю відповідача щодо призначення йому пенсії, оскільки у позивача погіршився стан здоров'я, стався інсульт. Через протиправні дії ОСОБА_6, яка була службовою особою відповідача, у позивача порушився звичний для нього уклад життя, були порушені стосунки з його близькими людьми. Він незаслужено переніс образи і приниження, не міг спати вночі, нормально відпочивати та жити спокійно.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вказаними вище вимогами.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3, проти задоволення позову заперечила та додатково пояснила, що позивачем не надано доказів завдання йому моральних страждань та пов’язаних з цим негативних наслідків.

Представник третьої особи – Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області – ОСОБА_4, заперечила проти заявлених позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні.

З’ясувавши позиції сторін, дослідивши та вивчивши докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

П.п.8, 9 ч.1 ст.16 ЦК України передбачає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Так, судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ОСОБА_4 з протоколу засідання комісії для розгляду спірних питань, пов’язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення №7 від 25.02.2010 року, наданого УПФУ в Замостянському районі м. Вінниці, комісія вирішила відмовити в призначенні пенсії ОСОБА_1, на підставі п.2 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01.01.1992 року він відпрацював 121 день – 3 місяці 28 днів, в зв’язку із чим і далі буде отримувати пенсію по інвалідності до 30.09.2010 року (а.с.14). Судом встановлено, що відповідач на звернення позивача із заявою про призначення належної йому пенсії надав відповідь № 863/ч-10від 03.09.2010 року про те, що оскільки місце дислокації військової частини, в якій служив позивач, було в н.п. Тешков, який дійсно відноситься до зони відчуження то позивачу може бути призначена пенсія за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років. Проте, позивачу необхідно звернутися із заявою до районного управління ПФУ за місцем свого проживання (а.с. 18). В подальшому позивач із листом ГУПФУ у Вінницькій області від 03.09.2010 року звернувся до УПФ у м. Вінниці із заявою про призначення пенсії. Проте, листом № 326/ч-2 вді29.11.2012 року позивачу було відмовлено, мотивуючи це тим, що здійснити перерахунок пенсії позивача немає можливості, оскільки в довідці № 01/26-171 від 03.02.2009 р., вказані суми оплати праці за певні місяці, а не заробітної плати за дні роботи в зоні відчуження (а.с.39-40). Як зазначає позивач через переживання та постійні звернення до УПФ щодо призначення пенсії, у липні 2013 року в нього стався інсульт, що підтверджується копією з медичної картки № 2909 та копії виписок амбулаторної картки хворого ОСОБА_1 (а.с.32-34). Судом встановлено, що з 22.07.2014 року позивач є інвалідом другої групи, що підтверджується посвідченням серії Є № 044278 від 22.07.2014 р (а.с.21). Згідно постанови Вінницького міського суду від 01.10.2014 року позов ОСОБА_1 до УПФ в м. Вінниці про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії задоволено частково. Зобов’язано управління пенсійного фонду України в м. Вінниці провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки архівного відділу Вінницької міської ради № 01/26-181 від 03.02.2009 р. з врахуванням заробітної плати за жовтень 1988 року в сумі 1072,07 грн. починаючи з 01.03.2014 року і виплачувати її щомісячно. (а.с44-46). Як вбачається із листа УПФ в м. Вінниці від 16.02.2017 року № 5/ч-2 оригінал постанови Вінницького міського суду від 01.10.2014 р., ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2014 р., а також ухвала Вищого адміністративного суду України від 11.06.2015р. надійшли до відділу з питань призначення перерахунку пенсії 06.02.2017 р. Після надходження вищенаведених судових рішень, позивачу було здійснено перерахунок із врахуванням заробітної плати за жовтень 1988 р. в сумі 1072,07 грн., починаючи з 01.03.2014 р. (а. с. 49). Як вказує позивач в період вирішення питання про перерахунок пенсії з 2009 року по 2017 рік він постійно знаходився у стресовому стані, погіршився стан здоров’я, перебував у лікарні з діагнозом гіпертонічний криз. Всі ці переживання призвели до того, що в липні 2013 року в позивача стявся інсульт та саме після цього позивача визнали інвалідом 2 групи. Ухвалою суду від 22.08.2017 року по справі призначено складну судово психологічну експертизу для вирішення питання чи була нанесена ОСОБА_1Т, моральна шкода (страждання) діями та бездіяльністю державних службовців управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці. Згідно висновку експерта Вінницького НДЕКЦ від 09.01.2018 року № 115 п позивачу ОСОБА_1, 23.02.1954 р. н., була нанесена моральна шкода (страждання), яка полягає у психотравмуючій ситуації у вигляді пролонгованого переживання стресу та отриманої психологічної травми: стресогенна гіпертрофія особистісних рис (підвищений рівень соціальної тривожності, первинні ознаки соціофобії, підвищення збуджуваності й дратівливості, перманентна психологічна напруженість), внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці. Можливий розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду (страждання), яка була нанесена ОСОБА_1, складає 81 мінімальну заробітну плату, розмір якої установлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду. Згідно ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року №8 роз'яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. В тому числі, суд бере до уваги надані позивачем докази в обгрунтування обставин щодо погіршення стану здоров'я в тому числі виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_7 № 1412, 1816, 2909, 2138, 212,47,1007, ( а.с. 23-38). Дослідивши наданні позивачем медичні документи та висновок експерта № 115 п від 09.01.2018 року суд вбачає причино - наслідковий зв'язок між станом здоров’я, психічним станом позивача та діями УПФУ в м. Вінниці. Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виходячи з наступного. Частиною 1статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до п. 9. постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Таким чином, визначаючись з розміром відшкодування моральної шкоди судом враховано характер моральних страждань позивача, глибину психічних страждань, істотність вимушених змін у житті позивача, тривалість негативних наслідків (страждань), час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди, наявність спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу, в тому числі наявний причинний зв’язок між шкодою і протиправним діянням відповідача, характер моральних страждань позивача, які він переніс, відношення відповідача до даної обставини, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що вимога позивача підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів щодо відшкодування моральної шкоди саме в розмірі 1 000 000 грн., а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь на користь моральну шкоду в розмірі 301 563 грн. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов’язаних з розглядом справи. До витрат пов’язаних з розглядом справи, належить, зокрема, витрати пов’язаних із проведенням експертизи, а також витрати пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. З огляду на наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 301 563 грн. - у відшкодування моральної шкоди, та 5076 грн. - у відшкодування витрат пов’язаних із проведенням експертизи. На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 15,16,26,1167 ЦК України, ст.ст.12,76,77,81,82,89,110,141,264,265,268 ЦПК України, Постановою Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року №8 суд ,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Управління пенсійного фонду України в м. Вінниці, ідентифікаційний код 37979905, що знаходиться в м. Вінниці по вул.. Хмельницьке шосе,7, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, моральну шкоду внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці в розмірі 301 563 (триста одна тисяча п’ятсот шістдесят три) гривні 00 копійок та 5076 (п’ять тисяч сімдесят шість) гривень 00 копійок витрат, пов’язаних з оплатою експертних послуг.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст рішення складено 08.02.2018 року.

Суддя :