Рішення № 72069097, 06.02.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/12146/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Бароніна Д.Б.,

за участю секретаря Бондаренко І.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Литвин В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання умови кредитного договору недійсною, стягнення коштів та визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання умови кредитного договору недійсною, стягнення коштів та визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, посилаючись на наступне.

Відповідно до п. 1.1. укладеного між сторонами договору № 490157131 від 14.07.2009 року відповідач надав позивачу кредит у сумі 45461,80 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,01 % річних та комісії за дії Банку, що вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за цим Договором (комісія за управління кредитом) у розмірі 2% від суми кредиту за кожний місяць користування кредитом. Позивач вважає, що зазначений у Кредитному договорі обов'язок сплачувати, крім процентів за користування кредитом, ще й додаткову комісію в сумі 909,24 грн. є таким, що суперечить нормам діючого законодавства, є несправедливою умовою договору щодо споживача відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є недійсним з моменту його укладення та просить суд в порядку ст. 216 ЦК України повернути сплачені платежі за кредитним договором у вигляді комісії за управління кредитом в розмірі 85927,63 грн., що складається з платежів за комісію Банку відповідно до графіку за 95 місяців та відповідним зменшенням на 450,17 грн., які необхідно було сплатити в рахунок погашення основного боргу за кредитом відповідно до графіку платежів. За 96 (останній) місяць користування кредитом комісія Банку за управління кредитом позивачем не сплачувалась. Залишається непогашеною сума 52686,34 грн. в рахунок сплати штрафних санкцій, яка не відповідає умовам кредитного договору та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Таким чином, існуюча заборгованість зі сплати штрафних санкцій за кредитним договором, в тому числі яка виникла з 10.08.2016 року, вважається незаконною, а тому не може бути нарахована відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Позивач вважає, що всі платежі за кредитним договором, які нараховані відповідно до умов кредитного договору, сплачені у повному обсязі, а тому є необхідність у визнанні припиненими зобов'язання за кредитним договором в порядку ст. 599 ЦК України. У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить про наступне:

- визнати умову кредитного договору № 490157131 від 14.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом в розмірі 909,24 грн., недійсною з моменту укладення договору;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченої комісії у розмірі 85927,63 грн.;

- визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» у зв'язку з його виконанням.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» надала письмовий відзив на позов, в якому вказала, що неналежно проведене виконання не припиняє зобов'язання, а лише тягне за собою покладення на боржника нових обов'язків, які становлять міри цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Так, станом на 13.12.2017 року позивач має заборгованість за Кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року у розмірі 58641,93 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 450,17 грн., заборгованість за комісією - 909,24 грн., за штрафом - 20913, 08 грн., за пенею - 36369,44 грн. Зарахування погашення заборгованості здійснювалось в черговості, зазначеній в п. 7.4. вищевказаного Кредитного договору. Позивачем було пропущено сплату платежу за період з 14.07.2016 року по 14.08.2016 року, у зв'язку з чим було нараховані штрафні санкції (п. 5.5 Кредитного договору). Грошові кошти, внесені в подальшому, розподілялись відповідно до черговості, а саме: спочатку на погашення простроченої комісії та/або відсотків, а потім на прострочену суму кредиту. З розрахунку заборгованості можна побачити, що платежі у розмірі 1385,00 грн. за період з 14.08.2016 року по 14.09.2016 року, 1385,00 грн. за період з 14.09.2016 року по 14.10.2016 року, 1385,00 грн. за період з 14.10.2016 року по 14.11.2016 року спочатку йшли на погашення простроченої комісії за період простроченого платежу з 14.07.2016 року по 14.08.2016 року, а потім на прострочене тіло того ж періоду. Подальші погашення за період з 14.11.2016 року по 14.02.2017 року вже розподілялась по черговості за простроченими сплатами за період з 14.08.2016 року по 14.11.2016 року. Далі, позивачем було пропущено платіж за період з 14.03.2017 року по 14.04.2017 року, що також призвело до зарахування послідуючих платежів на погашення заборгованості за попередніми періодами. Таким чином, заборгованість за Кредитним договором досі є непогашеною, що призводить лише до збільшення штрафних санкцій та пені, незважаючи на те, що позивач знає про її наявність з листа ПАТ «Альфа-Банк» від 28.09.2017 року та сам зазначає про це в своїй позовній заяві. Отже, наразі, неможливо вважати, що зобов'язання за кредитним договором проведене належним чином, а тому воно не може бути припиненим за підставою, наведеною в ст. 599 ЦК України. Позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки Кредитний договір № 490157131 був укладений 14.07.2009 року. Крім того, Кредитний договір від 14.07.2009 року між сторонами був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки підпис у договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами. Отже, позивачем не було доведено недобросовісності в діях відповідача і невідповідності нормам законодавства пунктів 1.1., 1.5 Договору про надання кредиту.

Позивач ОСОБА_1 надав письмову відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», в якому вказав, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на неможливість припинення зобов'язань за Кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року за наявності існуючої заборгованості зі сплати кредитних платежів, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 450,17 грн., заборгованості зі комісією - 909,24 грн., заборгованості за штрафом - 20913,08 грн., заборгованості за пенею - 36369,44 грн., а всього - 58641,93 грн. Виходячи зі змісту відзиву на позовну заяву, штрафні санкції були застосовані відповідачем внаслідок пропущення сплати платежу за період з 14.07.2016 року по 14.08.2016 року, а тому в подальшому, суми, які надходили від позивача в рахунок сплати платежів за кредитом, в першу чергу були розподілені на погашення платежу за цей період, а потім вже на прострочені платежі за наступні періоди після 14.08.2016 року. Тобто, штрафні санкції (пеня, штраф) нараховувались відповідачем після 14.08.2016 року - з моменту виникнення прострочення платежу, який повинен бути сплачений в період з 14.07.2016 року по 14.08.2016 року. Позивач наголошує на необхідності неухильного дотримання відповідачем вимоги ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Однак, відповідач повністю ігнорує норми законодавства України щодо неможливості нарахування штрафних санкцій позичальникам, які зареєстровані на території проведення антитерористичної операції. Позивач вважає, що зобов'язання за Кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року припинилися в повному обсязі в порядку ст. 599 ЦК України. Реалізуючи право збільшення строків позовної давності, сторони визначили в Кредитному договорі в п. 8.4, що позовна давність за спорами, що випливають із даного Договору, включаючи, але не обмежуючись, відшкодуванням збитків, сплати неустойок (штрафів, пені) тощо, становить 50 (п'ятдесят років). Сторонами встановлено, що вказане застереження до цього Договору є договором про збільшення позовної давності. Таким чином, позивачем було заявлено позовні вимоги в межах строків позовної давності, які встановлені Кредитним договором, а тому твердження відповідача щодо пропущення строків позовної давності за вимогами позивача, заявлених в позовній заяві, не знаходять свого фактичного та законодавчого підтвердження.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені в позові та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 490157131 від 14.07.2009 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, сторони уклали кредитний договір, згідно із умовами якого позичальнику надається кредит у розмірі 45461,80 грн. на цілі, визначені у п. 1.3 договору, а позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 0,01% річних та комісію за дії Банку, що вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за цим договором у розмірі 2% від суми кредиту за кожний місяць користування кредитом, а також виконати інші умови договору та повертати кредит Банку в сумах та в строки, визначені графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є додатком № 1 до цього договору, але в будь-якому випадку не пізніше 14.07.2017 року.

Відповідно до п. 1.2. вищевказаного кредитного договору, кредит надається шляхом перерахування кредитних коштів у сумі 45461,80 грн. на рахунок клієнта № НОМЕР_2, у ЗАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, відкритий для зарахування коштів на повернення заборгованості за кредитним договором № 500075945 від 27.02.2008 року, укладеним між позичальником та Банком.

Згідно п. 1.3. вищевказаного кредитного договору, кредит надається позичальнику виключно для сплати платежів з виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, укладеного із Банком, а саме повернення строкової та простроченої заборгованості відповідно до умов кредитного договору, сплати строкових та прострочених процентів, супутніх послуг, інших фінансових зобов'язань позичальника, пені та штрафів відповідно до умов кредитного договору (в разі їх наявності). При цьому, повернення заборгованості відбувається в черговості, встановленій кредитним договором.

Відповідно до п. 1.4 вищевказаного кредитного договору, належне виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується пенею та штрафом, що передбачені договором.

Відповідно до п. 1.6 вищевказаного кредитного договору, позичальник має право повернути кредит (його частину) достроково без згоди Банку, але виключно у будь-який з термінів (днів) чергового повернення частини кредиту. Дострокове повернення кредиту в інші терміни (дні) не допускається.

Відповідно до п. 1.7. вищевказаного кредитного договору, нарахування процентів на залишок заборгованості за кредитом здійснюється щомісячно протягом періоду від дня надання кредиту до 14.07.2017 року, виходячи з 30 днів у місяці та 360 днів у році. Після кінцевої дати повернення, вказаної в п. 1.1. договору та наявності невиконаних зобов'язань позичальника за договором, Банк автоматично припиняє нарахування процентів. В такому разі позичальник сплачує неустойку, згідно п. 5.5. Договору.

Відповідно до п. 3.1. вищевказаного кредитного договору, позичальник зобов'язується повертати отриманий кредит, сплачувати проценти за користування ним, комісії за управління кредитом, супутні послуги та інші фінансові зобов'язання у сумах та строки, визначеному розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та графіком платежів по кредиту та з урахуванням п.п. 7.2-7.5 договору.

Відповідно до п. 3.2. вищевказаного кредитного договору, за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або сплати комісії за управління кредитом та/або інших платежів позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 100,00 грн. за перший прострочений платіж, за двома платежами підряд - 200,00 грн., за трьома - 300,00 грн., за чотирма та більше прострочених платежів підряд - 350,00 грн. При цьому першим простроченням вважається випадок, коли позичальник не забезпечив наявність на рахунку суми згідно з графіком передбаченим додатком № 1 до цього договору. Другим (третім, четвертим і далі) пропуском поспіль вважається несплата чергового платежу при наявності відповідно одного (двох, трьох і далі) несплачених платежів. Обов'язок сплати штрафу виникає у позичальника на п'ятий календарний день, наступний за датою платежу, що визначена в додатку № 1. Сплата штрафу не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких він передбачений, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму штрафу у повному обсязі відшкодувати Банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до п. 7.2 вищевказаного кредитного договору, повернення кредиту, сплата процентів, комісій за управління кредитом, супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань здійснюється щомісячно у строки, визначені у розрахунку з урахуванням умов, що встановлені пп. 1.7, 1.8 договору.

Відповідно до п. 7.4 вищевказаного кредитного договору, погашення заборгованості за договором здійснюється у такій черговості: прострочені проценти та/або комісії за управління кредитом (за їх наявності); прострочена сума кредиту (за її наявності); штраф за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів та/або комісії за управління кредитом (за їх наявності); штраф за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом та/або комісій за управління кредитом понад 90 та/або 150 та/або 210 днів; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; строкові проценти та/або комісії за управління кредитом (за їх наявності); строкове повернення кредиту; дострокове повернення кредиту.

Пунктами 5.5 та 7.8 вищевказаного кредитного договору визначені випадки та порядок нарахування штрафів і пені позичальнику за порушення умов договору. Зокрема, пеня нараховується позичальнику за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або комісії за управління кредитом понад 210 днів, крім штрафів, за кожний повний місяць прострочення понад 210 днів.

Позивачем на адресу відповідача був надісланий лист, в якому він просив надати обґрунтований розрахунок суми заборгованості за кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року з урахуванням врегулювання штрафних санкцій станом на 01.04.2013 року між банком та позичальником та вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Листом № 28681-23.1-б/б від 13.04.2017 року, відповідач повідомив позивача про те, що Банк пішов назустріч та було прийнято рішення щодо врегулювання заборгованості в частині штрафних санкцій станом на 01.04.2013р. за Кредитним договором №490157131. 04.04.2013р. на телефон позивача було відправлено смс-повідомлення з нагадуванням про здійснення чергового платежу у розмірі 1383,25 грн. до 14.04.2013р. 24.04.2013р. на рахунок позивача № НОМЕР_3 було зараховано 1385,00 грн. Даної суми було недостатньо для погашення поточної заборгованості та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 100,00 грн. Платежів, що надходили в подальшому, було недостатньо для погашення попередньої заборгованості та поточного платежу, в результаті чого знову були нараховані штрафні санкції. Також відповідач вказав, що діяльність ПАТ «Альфа-Банк» щодо стягнення заборгованості за кредитами здійснюється виключно у спосіб та на підставах, передбачених чинним законодавством України. ПАТ «Альфа-Банк» не може задовольнити прохання позивача щодо закриття Кредитного договору, оскільки всі нарахування здійснювались у відповідності до умов договору.

Згідно копією листа № 68793-23.1-б/б від 28.09.2017 року, позивача повідомлено про те, що всі нарахування за договором здійснюються згідно з умовами кредитного договору. Станом на 28.09.2017 року заборгованість за договором становить 54045,75 грн. та складається відповідно до умов договору з: комісії - 909,24 грн.; залишку суми кредиту - 450,17 грн.; штрафних санкцій - 52686,34 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із п. 19, 22, 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі за текстом - в редакції, яка була чинною станом на день укладення між сторонами цієї справи кредитного договору від 14.07.2009 року):

продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб;

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;

споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, кредит, який було надано позивачу згідно із договором № 490157131 від 14.07.2009 року є споживчим, адже такий кредит було надано позивачу як фізичній особі для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а саме для сплати платежів з виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, укладеного із Банком (п. 1.3 договору).

В судовому засіданні позивач та представник відповідача також визнали, що спірний кредитний договір є саме договором споживчого кредиту. Згідно із поясненнями сторін особливість формулювання п. 1.3 договору обумовлена тим, що раніше в 2008 році позивач уклав із банком договір споживчого кредиту в доларах США, але за проханням позивача банк погодився укласти аналогічний договір в гривневому еквіваленті.

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 ( в редакції, яка була чинною на момент укладення сторонами кредитного договору від 14.07.2009 року), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за дії банку, що вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов'язань за договором, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію щомісячно надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплачував комісію за невизначені послуги, що супроводжують кредит і здійснюються на користь банку, а саме за сприяння позичальнику у виконанні своїх зобов'язань за договором на користь банку, що є незаконним.

Аналогічна правова позиція стосовно несправедливості умов кредитного договору про сплату споживачем на користь банку щомісячної комісії за чітко невизначені послуги, що супроводжують кредит, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16.

При цьому той факт, що сторонами в кредитному договорі № 490157131 від 14.07.2009 року було встановлено проценти за користування кредитом лише у розмірі 0,01% річних, не впливає на ступінь несправедливості умов кредитного договору про сплату споживачем на користь банку щомісячної комісії, адже по-перше встановлення сторонами будь-якого розміру процентів за користування кредитом є проявом вільного волевиявлення учасників правочину та принципу свободи договору відповідно до ч. 3 ст. 203, ст. 627 ЦК, а по-друге несправедливість умов договору споживчого кредиту про сплату щомісячної комісії за невизначені послуги, що супроводжують кредит і здійснюються на користь банку, не залежить від розміру відсотків за користування кредитом. Подібні умови договору споживчого кредиту мають визнаватися несправедливими незалежно від розміру відсотків за користування кредитом, адже сплата споживачем комісії за невизначені послуги абсолютно не відповідає принципу добросовісності та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, умову кредитного договору № 490157131 від 14.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом в розмірі 909,24 грн., слід визнати недійсною з моменту укладення договору.

Посилання відповідача на застосування строків позовної давності суд вважає неспроможними, адже згідно із ч. 1 ст. 259 ЦК та п. 8.4 вищевказаного кредитного договору, сторони домовились про те, що позовна давність за спорами, що випливають з даного договору, включаючи, але не обмежуючись, відшкодуванням збитків, сплати неустойок тощо становить 50 років. Сторонами встановлено, що вказане застереження до цього договору є договором про збільшення позовної давності.

Тобто, сторонами вищевказаного кредитного договору було в належній формі досягнуто домовленості про збільшення до 50 років строків позовної давності за всіма спорами, що випливають з даного договору.

Стосовно вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 суми сплаченої комісії у розмірі 85927,63 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 вказано, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд враховує, що позивачем на виконання недійсної умови кредитного договору про сплату щомісячної комісії було сплачено суму комісії в розмірі 909,24 грн. за 95 місяців, тобто загалом сума сплаченої комісії складає 86377,80 грн. (909,24 грн. х 95). Сплата вказаних сум комісії підтверджується наданими позивачем квитанціями та фактично визнається в розрахунку заборгованості, наданому відповідачем. Комісія в сумі 909,24 грн. за останній (96-й) місяць користування кредитом позивачем не сплачувалася і не повинна сплачуватися в силу недійсності умови договору про щомісячну сплату комісії.

Разом з тим, позивач в судовому засіданні та в позовній заяві визнав, що платіж за кредитом (тілом кредиту) в сумі 450,17 грн. за останній місяць користування кредитом він не зробив, проте він вважає за можливе зарахувати сплачені ним раніше суми незаконної комісії в рахунок погашення цього боргу.

На думку суду, зарахування сплачених раніше позивачем на користь відповідача сум незаконної комісії в рахунок погашення боргу за кредитом в сумі 450,17 грн. за останній місяць користування кредитом не суперечить п. 1.6, 6.2, 7.4 кредитного договору, які передбачають право позичальника достроково повернути кредит. Таке зарахування також відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК) і не призводить до будь-якого порушення прав відповідача. Навпаки, відповідач, із урахуванням недійсності та невідповідності закону умов кредитного договору щодо щомісячної сплати комісії, мав би самостійно зарахувати попередньо сплачені суми комісії в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитом без нарахування будь-яких штрафних санкцій.

Отже, вимога про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 суми сплаченої комісії у розмірі 85927,63 грн. (86377,80 грн. - 450,17 грн.) є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року у зв'язку з його виконанням, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 526, 527 ЦК визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належними сторонами, належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із змісту розрахунку заборгованості за кредитом, наданим відповідачем на виконання ухвали суду, вбачається, що на думку відповідача, позивач станом на 13.12.2017 року мав наступну заборгованість за кредитним договором: комісія - 909,24 грн., залишок суми кредиту - 450,17 грн., відсотки - 0,00 грн., штрафи - 20913,08 грн., пеня - 36369,44 грн.

Нарахована відповідачем комісія, в тому числі в сумі 909,24 грн. за останній (96-й) місяць користування кредитом, є недійсною та не підлягає сплаті позивачем, про що суд вже детально зазначав вище.

Залишок суми кредиту в розмірі 450,17 грн. за останній (96-й) місяць користування кредитом був фактично сплачений позивачем достроково, про що суд також вже детально зазначав вище.

Заборгованості зі сплати відсотків позивач немає, про що свідчить розрахунок, наданий відповідачем.

Заборгованість зі сплати штрафів в сумі 20913,08 грн. згідно наданого відповідачем розрахунку та згідно пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні, почала утворюватися у зв'язку із несвоєчасною сплатою позивачем чергового кредитного платежу під номером 85 у розрахунку, тобто платежу, якій підлягав сплаті до 14.08.2016 року (колонка № 3 у рядку № 85 розрахунку). Отже, заборгованість зі сплати штрафів в сумі 20913,08 грн. утворилася у позивача в період з 14.08.2016 року.

Із змісту паспорту серії НОМЕР_4 громадянина України ОСОБА_1 вбачається, що позивач з 10 серпня 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Згідно із статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 р. № 1275-р місто Сєвєродонецьк Луганської області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Враховуючи викладене, а також те, що станом на час розгляду справи відсутній Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, то суд вважає, що штрафи за період з 14 квітня 2014 року, які були нараховані позивачу згідно умов кредитного договору, сплаті позивачем не підлягають та мали буті скасовані відповідачем. Зобов'язань по сплаті вказаних штрафів у позивача немає в силу прямої вказівки вищенаведеного Закону.

Посилання представника відповідача на неповідомлення позивачем про зміну адреси свого зареєстрованого місця проживання з 10 серпня 2016 року є неспроможними, адже по-перше застосування статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не ставиться в залежність від повідомлення або неповідомлення особою про своє зареєстроване місце проживання, а по-друге позивач в листі від 18.09.2017 року вже повідомляв відповідачу про зміну свого місця проживання та надавав відповідачу копію свого паспорту (додаток до листа від 18.09.2017 року), проте відповідач не скасував позивачу суму заборгованості зі сплати штрафів.

Крім того, із урахуванням недійсності умови договору про сплату щомісячної комісії, суми штрафів в період з 14.08.2016 року були нараховані повністю необґрунтовано, адже зарахування проведених позивачем платежів мало відбуватися виключно в рахунок погашення кредиту та відсотків за кредитом, а не в рахунок погашення недійсної комісії. Тобто, в разі правильного зарахування проведених позивачем платежів (із урахуванням недійсності умов договору про сплату щомісячної комісії) підстав для нарахування штрафів виникнути не могло.

Заборгованість зі сплати пені в сумі 36369,44 грн. була нарахована позивачу в період з 14.04.2015 року по 14.07.2016 року, тобто в той період, коли позивач мав зареєстроване місце проживання в м. Запоріжжі (поза межами населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція).

Згідно із ч. 1, 3 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Підпунктом «г» пункту 7.8 вищевказаного кредитного договору визначено випадки нарахування пені позичальнику за порушення умов договору. Зокрема, пеня нараховується позичальнику за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або комісії за управління кредитом понад 210 днів, крім штрафів, за кожний повний місяць прострочення понад 210 днів.

Вищевказана сума пені була нарахована позивачу рівнозначними щомісячними платежами на суму 2273,09 грн. за кожний місяць протягом 16-ти місяців поспіль. Представником відповідача в судовому засіданні було вказано, що платежі в рядках 61, 62 розрахунку заборгованості є саме тими платежами, несплата по яким тривала більше 210 днів, у зв'язку із чим і було нараховано ці суми пені.

Разом з тим, із змісту наданого відповідачем деталізованого розрахунку (колонки 9, 10, 12, 13, 15, 16, де відображаються заборгованість зі сплати кредиту, відсотків та комісії, а також суми спрямовані на їх погашення) вбачається, що позивач ніколи не допускав повного або часткового прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або комісії за управління кредитом понад 210 днів. Посилання представника відповідача на те, що вказані суми пені могли бути нараховані за тривалу несплату штрафів суд не бере до уваги, адже в підпункті «г» пункту 7.8 вищевказаного кредитного договору визначено, що пеня нараховується лише на прострочений кредит, прострочені проценти за користування ним та прострочену комісію.

Крім того, на думку суду, зміст п. 7.4 спірного договору слід розуміти так, що погашення заборгованості за договором здійснюється спочатку за простроченими процентами, комісіями та кредитом в порядку їх давності, а потім за іншими платежами. Наприклад, здійснені позивачем платежі 18.09.2014 року, 24.10.2014 року (рядки 63, 64 в колонках 3, 4 у розрахунку) мали бути спрямовані в першу чергу на погашення простроченої заборгованості за простроченими процентами, комісіями та кредитом в рядках 61, 62, а вже потім на погашення відповідних платежів в рядках 63, 64. В такому разі, прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або комісії за управління кредитом понад 210 днів у позивача виникнути не могло.

Суд також окремо звертає увагу на те, що із урахуванням недійсності умови договору про сплату щомісячної комісії зарахування проведених позивачем платежів мало відбуватися виключно в рахунок погашення кредиту та відсотків за кредитом, а не в рахунок погашення недійсної комісії. Тобто, в разі правильного зарахування проведених позивачем платежів (із урахуванням недійсності умов договору про сплату щомісячної комісії) підстав для нарахування пені виникнути не могло.

Отже, нараховані банком позивачу суми пені є повністю необґрунтованими та не можуть вважатися дійсним і законним зобов'язанням, яке існує у позивача на підставі договору або закону. Окремої вимоги про визнання таких зобов'язань недійсними або їх скасування, на думку суду, позивачу заявляти не потрібно, адже по-перше такі зобов'язання не ґрунтуються на жодних положеннях договору або закону та фактичних обставинах справи, тобто є такими що не виникли, а по-друге достатнім, належним та ефективним способом захисту прав позивача розумінні ст. 2, 5 ЦПК України в даному випадку є визнання зобов'язань за кредитним договором припиненими.

Із урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що існують достатні підстави для визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року у зв'язку із виконанням зобов'язань боржником належним чином та у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що позивач був звільнений від сплати судового збору як споживач та учасник бойових дій. Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інших положень щодо сплати судового збору відповідачем, в разі задоволення вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, чинна редакція ЦПК України не містить. При цьому суд виходить із необхідності обов'язкового покладення на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення та яка не звільнена від сплати судового збору, зобов'язання щодо сплати судового збору, а також суд виходить з того, що кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже, необхідно покласти судовий збір на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнувши визначену судом суму в дохід держави.

Суд враховує, що було задоволено одну вимогу майнового характеру, пред'явлену фізичною особою (визнання умови договору недійсною із застосуванням наслідків недійсності правочину), та окрему вимогу немайнового характеру про визнання зобов'язань за договором припиненими, яка також була пред'явлена фізичною особою, у зв'язку із чим стягненню з відповідача в дохід держави підлягає сума судового збору в загальному розмірі 1499,28 грн. (за ставками, які діяли станом на час подання позову - 859,28 грн. за вимогу майнового характеру + 640,00 грн. за вимогу немайнового характеру)

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» визнання умови кредитного договору недійсною, стягнення коштів та визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором - задовольнити.

Визнати умову кредитного договору № 490157131 від 14.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 909,24 грн. недійсною з моменту укладення договору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», код 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2, суму сплаченої комісії у розмірі 85927 (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн. 63 коп.

Визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором № 490157131 від 14.07.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» у зв'язку з його виконанням.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», код 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6, в дохід держави судовий збір у розмірі 1499 (одна тисяча чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 28 коп. (Державна судова адміністрація України, код 26255795, місцезнаходження: 01601 м. Київ, вул. Липська, 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 «судовий збір»).

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06 лютого 2018 року.

Суддя Д.Б. Баронін