Постанова № 72056315, 01.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/186/17-ц Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.

Провадження № 22-ц/778/53/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

за участі секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міноборони України, про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що він проходив службу в демократичній республіці Афганістан в період 1987 року.

При виконання службових обов’язків він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови та лівої руки.

Через отримані травми у нього погіршився стан здоров’я, в зв’язку з чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває психологічний дискомфорт, багато часу та кошті витрачає на лікування.

Моральну шкоду він оцінює в 100 000 грн.

Враховуючи вищевикладене просив суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранення та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що в період 1987 року ОСОБА_3 проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан, що підтверджується довідкою № П/44 від 04.11.2016 року, виданою Об’єднаним районним військовим комісаріатом м. Запоріжжя.

Згідно Висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 846/ж від 31.03.2016 року (а.с. 25), ОСОБА_3 у 1987 році при виконанні службового обов’язку в Демократичній Республіці Афганістан, отримав осколкові поранення голови та лівої руки (контузія головного мозку). Описані у висновку рубці (лінійний рубець довжиною 1,4 см. – в потиличній ділянці справа доверху від зовнішнього потиличного горба, білого кольору, м’який, рухомий; подібних властивостей рубець лінійно-подовженої форми, білувато-коричневого кольору – на тильній поверхні проксимальної фаланги 2-го пальця лівої кисті з переходом на тильну поверхню кисті в проекції 2-ої п’ясної кістки розмірами 7х0,1-0,7 см.) є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1987 року.

21.06.2016 року ОСОБА_3 було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв’язку з хворобою, яка пов’язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ № 0674060.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання поранення та хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов’язане із проходженням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країні, де проходили воєнні дії.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період 1987 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

За положеннями ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що військовослужбовці та особи на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення та захворювання при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: