Ухвала суду № 72043634, 07.12.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/44302/17

Провадження № 1-кс/761/28148/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року м. Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва Циктіч В.М., за участі секретаря Філь В.В., прокурора Кононенка М.П., підозрюваного ОСОБА_1, захисника Легких К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні № 220 170 000 000 000 97, у якому

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Донецьк, громадянин України, українець, з вищою освітою, офіційно не працевлаштований, перебуває у зареєстрованому шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1, та мешкає за адресою - АДРЕСА_2, не судимий,

підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 2583 КК України,

у с т а н о в и в :

До Шевченківського районного суду м. Києва звернувся старший слідчий в ОВС 3 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБ України Кондрацьким М.В. з погодженим з прокурором відділу Генеральної прокуратури України Кононенком М.П. клопотанням про продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1

Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 14.08.2017 повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 2583 КК України, вказаний злочин вчинений за таких обставин.

ОСОБА_1, усвідомлюючи, що «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» (далі - «ДНР», «ЛНР») є терористичними організаціями, у липні 2016 року за попередньою змовою з невстановленими особами, діючи з корисливих спонукань, організував постачання товарів з України на тимчасово підконтрольну вказаним вище терористичним організаціям територію Донецької та Луганської областей.

Експортування товарів з України здійснювалось через територію Російської Федерації шляхом організації виготовлення та укладання завідомо неправдивих договорів купівлі-продажу між українськими суб'єктами господарювання та підприємствами-нерезидентами про експорт продукції до суб'єктів підприємницької діяльності Республіки Грузія, Республіки Азербайджан, Республіки Вірменія, Республіки Узбекистан та Республіки Туреччина.

У подальшому ОСОБА_1 здійснював проведення операції так званого «перерваного транзиту», організувавши складання завідомо неправдивих документів про відмову російських підприємств від товару та направлення листів митним органам Російської Федерації про переадресацію вантажу до незаконно створених підприємств на території «ДНР», «ЛНР».

Після доставки товарів на тимчасово не підконтрольну територію Донецької та Луганської областей ОСОБА_1 здійснював їх реалізацію через підконтрольні йому і представникам «ДНР» та «ЛНР» підприємства.

Рішенням слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.08.2017 до підозрюваного ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого продовжений до 09.12.2017.

Постановою заступника Генерального прокурора від 04.12.2017 строк досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні продовжений до шести місяців, тобто до 14.02.2018.

На переконання слідчого, не зменшився ризик можливого переховування підозрюваного ОСОБА_1 від органу досудового розслідування та суду.

З огляду на неможливість завершення розслідування у межах строку дії раніше застосованого до підозрюваного запобіжного заходу внаслідок складності кримінального провадження, з метою проведення та закінчення слідчих та процесуальних дій, слідчий просив продовжити строк тримання підозрюваного під вартою у межах строку досудового розслідування.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.

Підозрюваний та його захисник заперечували проти задоволення клопотання, наполягаючи на тому, що відсутній зазначений стороною обвинувачення ризик можливого переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, тому просили застосувати до ОСОБА_1 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з ізоляцією останнього від суспільства.

Слідчий суддя, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали клопотання, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Наведена гарантія закріплена також у ст. 29 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав та свобод особи визначені кримінальним процесуальним законодавством, який статтею ст. 199 КПК покладає на слідчого суддю обов'язок при розгляді клопотання про продовження строку тримання особи під вартою з'ясувати обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, свідчать про існування раніше заявлених або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, а також чинники, що перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Враховуючи, що з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю, слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» обґрунтованість підозри є необхідною умовою законності тримання особи під вартою.

Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

З огляду на зазначене, слідчий суддя вважає, що наданими органом досудового розслідування матеріалами достатньою мірою підтверджується наявність в діях гр. ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 2583 КК України.

Згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2017 ризиком неналежної процесуальної поведінки підозрюваного визнана можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду.

Вирішуючи питання існування зазначеного у попередній ухвалі ризику неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у цьому випадку слід вважати дію, яка може бути вчинена з високим ступенем можливості.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, слідчий суддя,оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, слідчий суддя вважає такі дії цілком вірогідними з огляду на покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину.

Крім того, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати, зокрема, з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.

Враховуючи наведене, слідчий суддя вважає, що про реальне існування наведеного вище ризику свідчить характер інкримінованого підозрюваному злочину, який вказує на співпрацю останнього з представниками терористичних організацій та іноземної держави, діяльність яких спрямована на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України. Наведене підтверджує ймовірність свідомої позапроцесуальної поведінки ОСОБА_1

Також не виключено, що безпосередній зв'язок з представника терористичних організацій унеможливить встановлення місцезнаходження підозрюваного у разі його виїзду за межі України.

Однією з обставин, з наявністю якої закон пов'язує можливість продовження строку тримання особи під вартою, є необхідність проведення певних слідчих та процесуальних дій, без виконання яких неможливо закінчити досудове розслідування.

Як випливає з клопотання та доводів прокурора, у кримінальному провадженні необхідно отримати висновок експертного дослідження, оголосити стороні захисту про закінчення досудового розслідування, надати останній доступ до матеріалів кримінального провадження, скласти обвинувальний акт.

Сукупність викладеного, дані про обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину, приводять слідчого суддю до переконання, що доводи прокурора про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу є обґрунтованими.

Частиною 3 статті 197 КПК передбачено, що строк тримання під вартою може бути продовжений у межах строку досудового розслідування.

Приймаючи до уваги, що постановою заступника Генерального прокурора від 04.12.2017 строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжений до 14.02.2018, саме в цих часових межах можливе продовження строку тримання підозрюваного під вартою.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до гр. ОСОБА_1 альтернативного запобіжного заходу, слідчий суддя приймає до уваги, що ч. 5 ст. 176 КПК прямо забороняє застосування до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину за ст. 2583КК України, іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Водночас, відповідно до положень статті 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, який передбачає, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 визначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо.

Усі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й не справедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

У рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/20 12 Конституційний Суд України вказав, що одним з елементів верховенства права є принцип пропорційності.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що принцип пропорційності у сфері застосування запобіжних заходів вимагає, щоб застосований до особи запобіжний захід був необхідним за конкретних обставин справи, а також було доведено, що менш суворі заходи не можуть забезпечити досягнення цілі, що переслідується.

Дотримання принципу пропорційності у сфері застосування запобіжних заходів забезпечується на законодавчому рівні, зокрема, положеннями статей 176 та 183 КПК.

Попри зазначене, ч. 5 ст. 176 КПК позбавляє слідчого суддю під час розгляду питання про застосування до особи запобіжного заходу у кримінальному провадженні за ст. 2583 КК України можливості дотримуватись принципів верховенства права та пропорційності, оскільки покладає на останнього обов'язок застосувати до підозрюваного або обвинуваченого запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою.

У рішенні «S.B.C. проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ наголосив, що автоматична відмова у застосуванні застави у силу припису закону не сумісна з гарантіями пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Наведений висновок підтверджений рішеннями Європейського суду у справах «Чанєв проти України», «Панкратьєв проти України», «Хомулло проти України», «Баришевський проти України», у яких ЄСПЛ констатував порушення ст. 5 Конвенції з огляду на те, що суди України не розглядали будь-які інші запобіжні заходи як альтернативу триманню під вартою.

Отже, положення частини 5 статті 176 КПК не відповідають принципу верховенства права.

Вказаний висновок відповідно до ч. 4 ст. 9 КПК зобов'язує слідчого суддю слідувати нормам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Частиною 3 статті 183 КПК передбачено, що слідчий суддя під час вирішення питання про тримання особи під вартою визначає розмір застави, який є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Ноймайстер проти Австрії» сума застави визначається з огляду на ступінь вірогідності того, що можлива втрата застави є достатньо стримуючим для підозрюваного фактором, щоб утриматись від дій, спрямованих на переховування від суду.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги шкоду, завдану злочинними діями, слідчий суддя вирішив, що застава у межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст.182 КПК, не може забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 177, 178, 183, 193, 196, 197 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

Клопотання старшого слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України Кондрацького М.В. задовольнити.

Продовжити строк тримання підозрюваного ОСОБА_1 під вартою по 05 січня 2018 включно.

Визначити ОСОБА_1 заставу у сумі трьохсот сімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 592 000 (п'ятсот дев'яносто дві тисячі) грн.

Застава може бути внесена підозрюваним, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві (код ЄДРПОУ - 26268059, Банк-одержувач - Державна казначейська служба України в м. Києві, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 37318005112089, призначення - застава для Шевченківського районного суду м. Києва).

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до підозрюваного обрано запобіжний захід у виді застави.

У випадку внесення застави покласти на підозрюваного наступні обов'язки:

- прибувати до слідчого ГСУ СБ України,прокурора, слідчого судді та суду за першою вимогою;

- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця перебування.

У разі внесення застави, встановити 2-х місячний термін дії покладених судом обов'язків, починаючи з дня внесення застави.

У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.

На ухвалу слідчого судді до Апеляційного суду м. Києва прокурором, підозрюваним, його захисником упродовж п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.

Слідчий суддя В.М. Циктіч