Ухвала суду № 72043493, 20.09.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16856/14-к

Провадження № 1-кп/761/226/2016

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року м. Київ Шевченківський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Циктіча В.М.,

суддів Лінника О.П., Слободянюка П.Л.,

за участю: секретаря Філь В.В.,

прокурора Колкова А.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника Панченко А.В.,

перекладача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 420 141 001 000 001 66 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 27, ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України,

у с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 27, ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України.

Строк дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під ватрою закінчується 22.09.2016, у зв'язку з цим суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України поставив на обговорення присутніх сторін кримінального провадження питання наявності підстав для подальшого тримання ОСОБА_1 під вартою.

Прокурор наполягав на продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки вважав, що продовжують існувати раніше встановлені ризики неправомірної процесуальної поведінки ОСОБА_1 Зокрема, державний обвинувач просив взяти до уваги, що під час судового розгляду мають бути допитані потерпілі та свідки, на яких раніше, безпосередньо у залі судового засідання обвинувачений намагався чинити тиск через висловлювання погроз на їх адресу, отже реальним є ризик незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків.

Також, на думку прокурора, є значним ризик, що обвинувачений може переховуватися від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, з огляду на те, що він не є громадянином України та небезпідставно перебував у полі зору правоохоронних органів інших країн.

Захисник Панченко А.В. заперечувала проти подальшого тримання обвинуваченого під вартою з огляду на тривале перебування ОСОБА_1 під вартою. Враховуючи, що обвинувачений та гр. ОСОБА_5 звернулися до відділу РАГС у Шевченківському районі м. Києва з заявою про реєстрацію шлюбу, захисник вважала, що на період судового розгляду обвинувачений міг би утримуватися під домашнім арештом за місцем проживання нареченої.

Сторона захисту просила прийняти до уваги стан здоров'я обвинуваченого, який хворіє на бронхіальну астму та хронічний бронхіт, інші хвороби.

Обвинувачений погодився з доводами захисника, просив змінити застосований до нього запобіжний захід на інший, не пов'язаний з триманням під вартою.

Суд, заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст. 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, одним з яких є законність (ст. 9 КПК).

Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10.02.2011 продовження тримання під вартою є виправданим за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

У силу ст. 2 КПК завданням кримінального провадження є, з-поміж іншого, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

Отже, суспільний інтерес у сфері кримінального судочинства полягає в обов'язку суду забезпечити належний захист прав потерпілих, а також усталених суспільних відносин через заохочення правомірної поведінки їх учасників та вжиття передбачених законом запобіжників для унеможливлення проявів протиправних діянь.

Відповідні заходи передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

Статтею 177 КПК визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також визначений перелік ризиків, на запобігання яких спрямоване застосування даного виду забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.5 ст.42 КПК на обвинуваченого покладений обов'язок прибувати за викликом до суду; виконувати обов'язки, покладені рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; підкорятися законним вимогам та розпорядженням суду.

Таким чином, вказаною процесуальною нормою визначені обов'язки, виконання яких забезпечується застосуванням запобіжного заходу.

Ризиками неправомірної процесуальної поведінки визначені, зокрема, можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконний вплив на свідків, потерпілих тощо.

Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК, тобто існує ймовірність того, що обвинувачений буде переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини обґрунтованою є підозра у вчиненні кримінального злочину, яка передбачає наявність обставин або відомостей, які б переконали неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.

З огляду на зазначене, колегія суддів відзначає, що надані сторонами кримінального провадження та досліджені судом докази не дають підстав для висновку про очевидну відсутність даних на спростування висунутого ОСОБА_1 обвинувачення.

На підставі положень ст.178 КПК суд при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.

Враховуючи, що відповідно кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд відмічає, що ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (14379/88 26 січня 1993 року) вказав, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти виключно залежно від суворості можливого покарання, її необхідно визначати з урахуванням низки факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. При цьому необхідно враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти.

Приймаючи до уваги наведене, суд відмічає, що ОСОБА_1 обвинувачується у заволодінні шляхом шахрайства коштами у значному розмірі, під час досудового розслідування, судового розгляду заходи з відшкодування завданої потерпілим шкоди не прийняті.

Дана обставина не виключає, що обвинувачений має матеріальну можливість переховуватись від суду, що у сукупністю з іншими чинниками - відсутність у обвинуваченого в Україні сталих соціальних зв'язків, приналежність до громадянства іншої країни робить даний ризик значно реальнішим.

Судом враховується, що обвинувачений у присутності учасників судового провадження, безпосередньо у судовому засіданні висловлював погрози на адресу потерпілого ОСОБА_11. Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначали про здійснення на них тиску з боку обвинуваченого та висловлювання погроз фізичної розправи.

Вказаний ризик набув додаткової актуальності з огляду на необхідність повторного допиту потерпілих та свідків під час подальшого судового розгляду, оскільки за клопотанням обвинуваченого через зміну складу суду судовий розгляд проводиться з початку.

Дані фактори, на переконання суду, є вагомими чинниками для спонукання обвинуваченого вжити заходів щодо переховування від суду та підтверджують наявність ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків.

Покарання за вчинення інкримінованого обвинуваченому правопорушення за ч.2 ст.289 КК України визначено у виді позбавлення волі строком до восьми років.

Санкція ч. 4 ст. 190 КК України, за якою кваліфіковані дії ОСОБА_1, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років.

Сукупність наведених обставин приводить суд до висновку про відсутність підстав для зміни обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу.

На даний висновок не впливає намір обвинуваченого укласти шлюб, оскільки не усуває жодного з вищенаведених ризиків.

Суд не знаходить підстав для зменшення суми застави з огляду на розмір заподіяної шкоди, характер інкримінованих обвинуваченому правопорушень. Тому суд вважає цілком обґрунтованим визначений обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у сумі 2000 розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 2 436 000 грн.

Внесення даної суми є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 183, 184, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 по 19 листопада 2016 року включно.

Визначити обвинуваченому заставу у сумі 2 000 (дві тисячі) розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 2 436 000 ( два мільйони чотириста тридцять шість тисячі) грн.

Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок Шевченківського районного суду м.Києва (код ЄДРПОУ - 02896710, Банк-одержувач - УДК у Шевченківському районі м.Києва, МФО 820019, рахунок № 37315001004146, отримувач - Шевченківський районний суд м.Києва, призначення - застава для Шевченківського районного суду м.Києва).

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді застави.

У випадку внесення застави, покласти на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:

-прибувати до суду за першою вимогою;

-не відлучатися з місця проживання без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин, не повідомить про причини своєї неявки або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали проголошений 26.09.2016 о 09.00 год.

Судді:

О.П. Лінник П.Л.Слободянюк В.М.Циктіч