Ухвала суду № 72042951, 05.02.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/2006/17 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.

Провадження № 11-кп/783/1183/17 Доповідач: Урдюк Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Урдюк Т.М.,

суддів: Каблака П.І., Ревера В.В.,

секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу засудженогоОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2017 року про відмову у задоволенні його клопотання про застосування амністії на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році»,

з участю прокурора Ванчака А.Л.,

встановила:

вищевказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування амністії на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції прийшов до переконання, що до засудженого не може бути застосовано амністію на підставі п.а) ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що засуджений вважає, що на нього поширюється положення ст. 3 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, думку прокурора про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду робить висновок про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Згідно з характеристикою (а.с.2), наданою адміністрацією державної установи «Миколаївська виправна колонія (№50)», ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, зокрема 22 грудня 2008 року Шевченківським районним судом м.Львова за ч.1 ст.309 КК України із застосуванням ст.75 КК України до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік; 17 травня 2012 року Шевченківським районним судом м.Львова за ч.1 ст.185 КК України до штрафу 1700 грн.

Вироком Кам`янко-Бузького районного суду Львівської області 13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ч.1 ст.71, ст.ст.75, 76 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців із застосуванням іспитового строку терміном на 1 рік 6 місяців та штрафу у розмірі 1700 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 18 червня 2015 року іспитовий строк, призначений вироком Кам`янко-Бузького районного суду Львівської області 13 жовтня 2014 року, скасовано та направлено засудженого ОСОБА_1 в місця позбавлення волі на 2 роки 6 місяців.

Початок строку відбування покарання рахується з 30 листопада 2015 року, а закінчення – 30 травня 2018 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які, зокрема: на момент вчинення злочину були неповнолітніми; не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами; на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнані інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572; на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; є ветеранами війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»); є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - особами, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР; на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Відповідно до ст.3 вказаного Закону звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають особи, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджені за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими та не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Поряд з тим, відповідно до п.а) ст. 9 вказаного Закону амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб , які, зокрема, після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1, хоч і засуджений вироком Кам`янко-Бузького районного суду Львівської області 13 жовтня 2014 року за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, поряд з тим, такий він вчинив 16 липня 2014 року, повністю не відбувши при цьому покарання у виді штрафу у розмірі 1700 грн., призначеного вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 17 травня 2012 року за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.

З огляду на те, що засуджений ОСОБА_1 після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинив умисний злочин, колегія суддів апеляційного суду робить висновок про те, що такий не підпадає під дію, в тому числі положення статті третьої Закону України «Про амністію у 2016 році», відтак не є суб’єктом амністії.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році».

З огляду на наведене, доводи апелянта про те, що він є суб’єктом амністії, не ґрунтуються на вимогах Закону, а тому такі не підлягають до задоволення.

Оскаржувана ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2017 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відтак підстав для її скасування та задоволення клопотання засудженого колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Ураховуючи вищезазначене та керуючись п.а) ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2017 року, якою відмовленоу задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування амністії на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», залишити без змін, його апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

Т.М.ОСОБА_2ОСОБА_3Ревер