Постанова № 72035303, 30.01.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/4456/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії судової плати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Міцнея В.Ф., Одинака О.О.

секретаря Конецької Д.Г.

за участю представника позивача міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» Ринжук Ганни Михайлівни, відповідача ОСОБА_2

позивач міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

за апеляційною скаргою міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 листопада 2017 року, головуючий у першій інстанції Слободян Г.М.,

встановила:

Комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» у травні 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення оплати послуг з централізованого опалення, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» зазначало, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є власниками та користувачами квартири АДРЕСА_1.

Міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надаються послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1.

Між міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг з централізованого опалення 9 квітня 2015 року.

Справа №727/4456/17 Провадження №22-ц/794/143/17 Категорія 24

Головуючий у 1-й інстанції Слободян Г.М.

Доповідач Половінкіна Н.Ю.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не виконуються обов»язки з оплати послуг з централізованого опалення з жовтня 2012 року.

Комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 оплати за теплову енергію 19 травня 2015 року.

Шевченківським районним судом м.Чернівці 26 травня 2015 року винесено судовий наказ.

Посилаючись на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 17 червня 2015 року судовий наказ скасовано, комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» просило стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 оплату послуг з централізованого опалення з жовтня 2012 року по січень 2017 року в сумі 3225 грн. 69 коп., інфляційні втрати з лютого 2014 року по січень 2017 року в сумі 1043 грн. 69 коп., три відсотки річних з лютого 2014 року по січень 2017 року в сумі 109 грн. 47 коп. солідарно.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 листопада 2017 року у позові відмовлено.

Комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» оплату послуг з централізованого опалення в сумі 3225 грн. 69 коп., інфляційні втрати в сумі 1043 грн. 69 коп., три відсотки річних в сумі 109 грн. 47 коп. солідарно, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» зазначає про переривання строку позовної давності поданням міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» до суду заяви про видачу судового наказу 12 травня 2015 року.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» підлягає задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення оплати послуг з централізованого опалення, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції керувався положеннями ч.4 ст.267 ЦК України та зазначив про сплив позовної давності.

На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції вказав, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати з моменту порушення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виконання зобов»язання із здійснення оплати з жовтня 2012 року, міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом у травні 2017 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є власниками та користувачами квартири АДРЕСА_1.

Міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надаються послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1.

Між міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» та ОСОБА_2 укладено договрі про надання послуг з централіхованого опалення 9 квітня 2015 року.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не виконуються обов»язки з оплати послуг з централізованого опалення з жовтня 2012 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

З матеріалів справи вбачається, що міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 оплати за теплову енергію 19 травня 2015 року.

Шевченківським районним судом м.Чернівці 26 травня 2015 року винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» оплати послуг в сумі 3868 грн. 57 коп., інфляційних втрат в сумі 723 грн. 76 коп., трьох процентів річних в сумі 127 грн. 29 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 17 червня 2015 року судовий наказ Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26 травня 2015 року скасовано.

Переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ураховуючи, що 19 травня 2015 року міським комунальним підприємством «Чернівцітеплокомуненерго» подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 оплати послуг за період з жовтня 2012 року по січень 2015 року, було перервано позовну давність.

За змістом ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, відлік позовної давності за вимогами міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення оплати послуг з централізованого опалення за період з жовтня 2012 року по січень 2015 року почався із дати скасування судового наказу ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 17 червня 2015 року.

Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом у межах трирічного строку подання до суду заяви про видачу судового наказу.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до вимог міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення оплати послуг з централізованого опалення за період з жовтня 2012 року по січень 2017 року, інфляційних втрат та трьох відсотків річних наслідків спливу строку позовної давності на порушення норм матеріального права.

Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Тому рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 листопада 2017 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Як убачається з преамбули, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

За визначенням, наданим у статті 1 цього Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є цей Кодекс. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акта цивільного законодавства.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також узгоджується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 на те, що відсутність укладеного договору звільняє від сплати за надані послуги.

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Докази звернення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання житлово-комунальних послуг у матеріалах справи відсутні.

З огляду на невиконання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 обов»язку з оплати послуг з централізованого опалення підлягають стягненню з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» оплата послуг з централізованого опалення з жовтня 2012 року по січень 2017 року в сумі 3225 грн. 69 коп., інфляційні втрати з лютого 2014 року по січень 2017 року в сумі 1043 грн. 69 коп., три відсотки річних з лютого 2014 року по січень 2017 року в сумі 109 грн. 47 коп. солідарно (а.с.13-15).

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому підлягає стягненню з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1120 грн. з кожного.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 листопада 2017 року скасувати.

Позов міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення оплати послуг з центрального опалення, інфляційних втрат та трьох відсотків річних задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» оплату за послуги з центрального опалення в сумі 3225 грн. 69 коп., інфляційні втрати в сумі 1043 грн. 69 коп., три відсотки річних в сумі 109 грн. 47 коп. солідарно.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» судовий збір в сумі 1120 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 5 лютого 2018 року.

Головуючий - підпис (Половінкіна Н.Ю.)

Судді - підписи (Міцней В.Ф., Одинак О.О.)

З оригіналом згідно: