Постанова № 72028465, 06.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Мар'єнко Л.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 р. Справа № 820/3284/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Катунова В.В.,

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017, повний текст складено 13.11.17 по справі № 820/3284/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач-ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому урахуванням уточнень позовних вимог просив:

- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області неправомірними щодо винесення наказу від 28.07.2017 р. № 133;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.07.2017 р. № 133;

- зобов'язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.07.2017 р. у відповідності до порядку передбаченого Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Правил розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказам МВС України №649 від 07.09.2011 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 ( з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2017) з позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.07.2017 №133.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_2.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні вимог даного позову.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у доказами та перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що громадянин Республіки Іран ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, 10.07.2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.91-92).

За результатами розгляду заяви громадянина Республіки Іран ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято наказ від 28.07.2017 р. №133, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Іран ОСОБА_2(а.с.127).

Підставою для прийняття вказаного наказу слугував висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України у Харківській області від 28.07.2017 р.

Згідно змісту висновку від 28.07.2017 р. головний спеціаліст вважав за доцільне відмовити громадянину Республіки Іран ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо заява є очевидно необґрунтованою й носить характер зловживання(а.с128-133).

Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.07.2017 р. позивачем отримано особисто 31.07.2017 р., що підтверджується підписом останнього(а.с.134).

Не погоджуючись з діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.07.2017 №133 прийнятий без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до абзацу другого ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Цим Законом визначені уповноважені органи, які приймають відповідні рішення щодо визначення статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, або ж відмови у наданні такого статусу.

Пунктом 14 частини 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Відповідно до ч. 6-9 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження орган міграційної служби до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, а також інформує про це протягом трьох робочих днів орган внутрішніх справ за місцем проживання особи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні, інформуючи про це орган внутрішніх справ за місцем проживання особи протягом трьох робочих днів, та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в органі міграційної служби.

За правилами ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" таке рішення територіального органу може бути оскаржено в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України.

Частиною 5 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року встановлено, що поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Ісламської республіки Іран. З 2002 р. по 2006 р. позивач проживав та працював у Дубаї ОАЕ.

03.11.2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (дівоче прізвище) зареєстрували шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №2605 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1(а.с.105).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3(а.с.14).

Також, в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про здійснення таїнства хрещення над ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі м. Харкова ІНФОРМАЦІЯ_3 р.(а.с.16).

Поряд з цим, позивач наголошував, що у випадку повернення на батьківщину йому загрожує покарання у вигляді смертної кари, у зв'язку з тим, що за законами шаріата, які офіційно діють на території республіки Іран, віровідступництво карається смертною карою.

Як свідчать матеріали справи, в ході перевірки документів та задля підтвердження факту хрещення громадянина Республіки Іран ОСОБА_2, ГУДМС України в Харківській області на ім'я керуючого Харківською Єпархією Української православної церкви Митрополиту Харківському та ОСОБА_5 направлено лист, копія якого в матеріалах справи без дати та номеру (а.с.135).

Листом від 19.09.2017 року №670 секретарем Харківської єпархії протоіереєм ОСОБА_6 повідомлено, що громадянин Республіки Іран ОСОБА_2 дійсно в 2007 р. був похрещений у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі м. Харкова Харківської Єпархії Української православної церкви(а.с.136).

З огляду на вказане, ГУДМС України в Харківській області при прийнятті спірного наказу від 28.07.2017 р. №133 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Іран ОСОБА_2 не було враховано підтверджені листом Харківської єпархії від 19.09.2017 року обставини.

Суд звертає увагу, що оскаржуваним у даній справі наказом №133, відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з тим, що його заява є необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Як вказано вище, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Однак, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідачем не перевірено наявність обґрунтованих підстав у позивача стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, не проаналізовано законодавство республіки Іран з цього приводу.

Відносно встановлених під час розгляду справи обставин щодо прийнятого Міністерством юстиції України наказу від 30.05.2017 р. №1772/5 «Про видачу (екстрадицію) ОСОБА_2 Дубаї ОАЕ для виконання вироку суду», суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Як вбачається з листа Прокуратури Харківської області(а.с.125-126), до прокуратури області з сектору Укрбюро Інтерполу ГУПН в Харківській області 01.03.2017 р. надійшло повідомлення про затримання працівниками Слобідського ВП ГУНП в Харківській області 28.02.2017 р. в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України громадянина Ірану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який знаходиться у міжнародному розшуку та рахується за компетентними органами ОАЕ за скоєння злочину, передбаченого ст. 121/1-401/1 Федерального кримінального кодексу ОАЕ №3 1987 року, з поправками 2006 року, тобто шахрайство.

Вироком суду у справах невеликої тяжкості Дубаї ОАЕ від 16.02.2010 р. ОСОБА_2 засуджено до 3 років позбавлення волі.

Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.08.2017 р. (справа №639/3830/17), згідно змісту якої, проведеною прокуратурою Харківської області перевіркою встановлено, що інкриміноване ОСОБА_2 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, передбачає позбавлення волі строком більше одного року.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України не належить до військових злочинів і не носить політичного характеру.

Таким чином, до позивача не застосовуються приписи ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" щодо обмежень у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а тому наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.07.2017 р. №133 є прийнятим без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача в даному випадку є зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_2 Хосейна.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони повністю ідентичні доводам заперечення на адміністративний позов, яким судом першої інстанції, з урахуванням матеріалів та обставин справи, було надано належну правову оцінку.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 по справі № 820/3284/17 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов